Возвеличення духовних цiнностей у новелi О.Генрi «Останнiй листок»

Розміщено Зарубіжня література в 8 июня 2011

О. Генрi - один iз найпопулярнiших американських новелiстiв початку XX столiття. Вiн створив власний романтичний мiф про «маленького американця». Письменник у своїх коротких динамiчних новелах дарує людям вiру в любов, без чого не може бути життя, як його не може бути без кисню у повiтрi.

«Останнiй листок» О. Генрi - одна з найкращих i найвiдомiших новел нью-йоркського циклу. Це зворушлива iсторiя самовiдданої дружби i самопожертви. Новела є взiрцем майстерної композицiї та вирiзняється динамiчним сюжетом. У нiй автор використовує такий прийом, як несподiвана кiнцiвка (до речi, це його улюблений прийом побудови сюжету). По сутi, новела є прикладом «подвiйної розв’язки», тобто тут наявнi двi сюжетнi лiнiї: хвороба Джонсi i шедевр Бермана. Формально основною сюжетною лiнiєю є хвороба Джонсi, але тiльки формально. Насправдi головною подiєю у творi є самовiдданiсть Бермана. Обидвi лiнiї набувають остаточної несподiваної розв’язки тiльки наприкiнцi новели, коли Сью розкриває правду подрузi. Завдяки такому прийому О. Генрi тримає читача у станi напруження до самого завершення новели. Але цей прийом виконує ще одну функцiю - за його допомогою старий Берман в одну мить морально виростає у наших очах i перетворюється на символ самопожертви.

Це сумна i майже трагiчна iсторiя, сповнена глибокого переживан ня за долю героїв, двох бiдних дiвчат - художниць Сью i Джонсi, що приїхали до Нью-Йорка iз провiнцiї. Вони мешкають у районi «дахiв XVIII столiття, голландських мансард i дешевої квартирної плати». Всього майна в них - «декiлька олов’яних кухлiв i одна-двi жаровнi». Приблизно на такому самому рiвнi iснує старий Берман. Проте жалюгiднi життєвi умови героїв - лише тло, на якому найповнiше розквiтає краса їхнiх душ.

Психологiчно найскладнiшим образом у новелi є старий Берман. Автор iронiзує з його кумедної зовнiшностi («Борода Мойсея Мiкеланджело… спускалась у нього з голови сатира… на тiло гнома»), з його постiйних розмов про шедевр, який вiн коли-небудь залишить свiтовi. До того ж, Берман п’є запоєм, у нього характер сварливого старого, який знущається з будь-якої сентиментальностi. Але саме вiн виявляється спроможним на великий акт самопожертви: цiною власного життя пiдтримує дух Джонсi i рятує її вiд смертi. Цей старий невдаха
i пияк постає взiрцем тiєї дiєвої любовi, яка без жодного слова кидається на допомогу iншим. Образ Бермана набуває справжньої духовної величi, а смерть його викликає у нас такий самий бiль, якби iз життя пiшла близька для нас людина.

«Останнiй листок» - одна з найкращих новел в усiй свiтовiй лiтературi, яка розкриває тему вiдданої любовi людини до людини.

Серед моря пiсень (за оповiданням Степана Васильченка «Дитинство Шевченка»)

Українськi народнi пiснi були популярнi серед народу в далекому минулому. У них народ розкривав свою душу, розповiдав про своє злиденне життя.

Звенигородщина - це спiвучий куток України. Там усi любили спiвати i слухати пiснi. Прийде вечiр - всi вулицi в селi гудуть пiснями. А ранком за селом чабан виспiвує про своє бурлацьке життя:

 Та нема гiрш нiкому,

 Як бурлацi молодому.

А на весiллi чути море пiсень: сумних i веселих. Безлiч пiсень знали та спiвали старi кобзарi, яких малий Тарас дуже любив. Коли Тарасовi було шiсть рокiв, як почує, де виспiвує кобзар, прибiжить, сяде поруч з ним i вслухається у слова пiснi. Придивляється, як пальцi старого спiвця перебирають струни кобзи.

Цi пiснi вчили Тараса ненавидiти панiв. Наслухавшись таких пiсень, Тарас бiгав на зарослi луки та в бур’яни. Серед таких високих бур’янiв вiн, зробленою з лозини шаблею, зрубував їм голови. Уявляв себе гайдамакою, а бур’яни - панами.

Тарас дуже любив пiснi. Почуту де-небудь пiсню, одразу всю запа-м’ятовував. I коли що робив - виспiвував. I не було тому краю: то з гори, то з бур’янiв линув той голос, сповнений жалю.

 


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций