Драматична поема «Кассандра»

Розміщено Українська мова в 7 июня 2011

Протягом двох зим- 1901-1902 і 1902- 1903 років-Леся Українка, перебуваючи на італійському курорті Сан Ремо, працювала над драматичною поемою «Кассандра». В основу сюжету драми поетеса поклала античні перекази про Троянську війну і найвродливішу доньку Пріама й Гекуби - Кассандру. Апол-лон наділив Кассандру даром провидіння, та вона не дотримала свого слова покохати його за цей дар і через те змушена все життя каратися тим, що ніхто не вірить у її пророцтво.

Про Кассандру є згадки в Гомеровій «Одіссеї». Як епізодичний персонаж, вона виступає в «Орестейї» Есхіла і «Троянках» Евріпіда. Про неї пишуть Сенека й французькі класицисти. Шіл-лер у баладі про Кассандру обстоює думку, що тільки в незнанні, вигадці - життя, а знання - це смерть. Інтерес до образу Кассандри збільшується в другій половині XIX і на початку XX ст., коли з’являються присвячені їй твори ряду німецьких

Питання про застосування «метафоричного ланцюга» поняття каміння розроблено в книзі А. Гозенпуда «Поетичний театр» на стор. 50. авторів, Проте ВСІ поїш мають надто малий стосунок до драматичної поеми Лесі Українки . Взагалі інтерес до тем, пов’язаних з періодом І роянської війни, посилився в останній третині XIX сТі В ВВ явку з археологічними розкопками Шлімана, які широко висвітлювалися в пресі - як у періодиці, так і в спеціальних дослідженнях.

Звернення Лесі Українки до образу Кассандри зв’язане з її власним становищем як серед українського громадянства, так і в себе в родині. У листі до М. Павлика Леся Українка в квітні 1903 року писала: «Взагалі сей рік для мене критичний, я знов стою на роздоріжжі, як колись в дні першої молодості, багато приходиться рішати, міркувати і влагоджувати єдино власною думкою і силою, часто не тільки без жадної помочі, але ще й при чималій опозиції з боку тих, що, здавалось би, не повинні бути в такій опозиції» . Поетесі доводилося витримувати гострі суперечки з галицькими соціал-демократами за методи й етику партійної боротьби, обстоювати свої погляди вдома, де мати з підкресленою неприхильністю ставилася до впливу марксистських ідей і соціал-демократичпого оточення, в якому перебувала Леся Українка. Разом з тим письменниця бачила, що її твори не завжди знаходили розуміння і вдячний відгук серед української інтелігенції, значна частина якої дотримувалась українофільських поглядів культурництва, обмеження завдань української літератури лише потребами села тощо.

Незважаючи на помітне посилення революційної ситуації на Україні, Леся Українка розуміла, що народ ще не підготовлений до переможної революції і що її власне полум’яне слово інколи залишає байдужою інтелігенцію, до якої насамперед воно звернене. Переконана в правдивості поетичного слова й тієї боротьби за майбутнє щастя народу, яку вона пропагувала своєю творчістю, Леся Українка відчувала себе одержимою, слова якої ще не доходять до мас, не пробуджених до активної й свідомої боротьби.

1902-1904 роки в житті й творчості Лесі Українки - пора сумнівів у дійовості її слова, а відтак і в її громадському покликанні. Палке прагнення стати активним борцем за визволення народу потрапляє в суперечність з хворобливим станом здоров’я, яке змушує поетесу значну частину свого життя віддавати боротьбі з хворобами й жити поза межами України. Очевидно, її Лесі Українки з її рішучою вдачею були спроби, забувши про свій талант і покликання поетеси, кинутись у вир професійної революційної боротьби, з якої друзі забрали її силоміць (як ту Іфігенію, про яку вона писала в Ялті), запевнивши, що її поле битви - це поетична творчість. У таких суперечностях між бажанням і можливостями, між завданням власної поезії й сумнівами в її бойовій силі й народилася «Кассандра».

Поетеса залишається вірною своїй провідній ідеї - скрізь і у всьому говорити й обстоювати правду. Свою героїню вона наділяє тими рисами, які Кассандра безсила подолати, але які змогла побороти Леся Українка. Вагання й сумніви переборювалися її активною творчою працею, яка віддаляла поетесу від своєї героїні настільки, що вона, по суті, закінчений твір відклала на кілька років і лише 1907 року, перебуваючи в овіяному античними легендами Криму, здійснила кінцеву редакцію твору, опрацювавши сьому і восьму картини та додавши епілог.

Автобіографічний момент безперечно відіграв свою роль у творенні Кассандри і виявився в сумнівах і ваганнях героїні драми. Та «Кассандра» - твір аж ніяк не автобіографічний. Це драматична поема, в якій зустрічаються в гострій боротьбі різні погляди на правду і вигадку, на знання справи й активну боротьбу, твір з підкресленим філософським спрямуванням. Античні легенди, довільно взяті й застосовані до новочасиої ідейної боротьби, були зручною основою філософського твору початку XX ст. Як і завжди, Леся Українка дотримала історичної вірогідності в іменах, родинних зв’язках і обставинах подій та оточення, припустившись лише незначних відступів від деталей у переказах і окремих дрібніших помилок у відтворенні тогочасного побутового антуражу ‘.

Леся Українка менш за все мала на думці написати твір з троянського побуту. Тому вона не могла приховати посмішки, коли прочитала рецензії на «Кассандру», написані критиками з буржуазно-націоналістичного табору. «Ах, сміхота була мені читати рецензії на мою «Кассандру»! Люди очевидячки прийняли її за побутову п’єсу «з троянського життя»!» - зауважувала вона в листі до матері 2.

Як драматична поема цей твір Лесі Українки ще не має в собі наскрізної дії - невідмінного чинника драми. «Кассандра» складається з восьми картин, у яких лише четверта має в собі якусь драматичнз іав язку, і то, якщо в центрі цієї філософської поеми ПОСТАВИТИ поєдинок поглядів Кассандри з поглядами Гелена. В суто драматургічному розумінні зав’язка починається в сьомій картині і н ній же досягає свого апогею. Мав цілковиту рацію О. Білецький, коли писав: «Події в «Кассапдрі» взагалі не пов язані ланцюгом причинної залежності, що її вимагаємо ми від творів, до драматичного жанру залічуваних. В першій сцені ніяких подій ще нема; далі вони розгортаються мимо волі головної дійової особи (Кассандри), і вхопити нитки зовнішньої дії, зв’язавши їх у міцний вузол, авторці «Кассандри» так і не щастить» ‘, вона приходить до висновку, що «драматична композиція не вдалася» 2.

У визначенні «драматична поема» наголос припадає на друге слово, і з погляду розвитку поеми, зокрема філософської, й слід розглядати композицію «Кассандри», підпорядковану розкриттю поглядів і трагедії головної (і єдиної) героїні твору шляхом постійних антитез, які готують її до поєдинку з Геленом у шостій картині.

Перша картина - протиставлення Кассандри Гелені. І Кас-сандра, і Гелена - обоє вродливі, але цілком різні жінки.

В їх очах - велика сила. Кассаидра «дивиться поперед себе, погляд її падає на Гелену, немов пронизує її і немов бачить крізь неї щось далі». Це сила нездоланної правди пророцтва. Коли ж гляне Гелена,

…кам’яніють мужі сильні

і тихо шепотять: непереможна!

Гелена свідома цього; вона знає, що її богорівна краса має силу, проти якої не встоїть жодний воїн і звитяжець. Краса Ге-лени несе смерть, бо спричиняється до Троянської війни, до загибелі тисяч людей, а серед них і до смерті її коханця Паріса. Створена служити Афродіті, Гелена позбавлена почуття вірності кохання. Кохання - її бог, і перед ним никнуть і звитяги грецьких воїнів, бо не мужі ведуть Гелену в свій намет, а вона веде їх, покірних, за собою. Гй байдуже до того, де панує її кохання - в чужому чи рідному краї - скрізь вона цариця.

У характері Гелени Леся Українка послідовно підкреслює спокій. На гострі слова Кассандри вона «насуплює брови, але не плаче», і тоді Кассандра каже:

Ти плакати не можеш, як і смерть. Дивись: твоє обличчя знов спокійне.

Поетеса не засуджує ні краси Гелени, ні її щастя в коханні, а засуджує духовну обмеженість, згубну силу її чарів для долі народів, смерть, яку породжує її егоїстичне почуття. Непорушність сили й звичаїв Гелени підкреслено ремаркою на початку картини - «сидить на низькому різьбленому стільчику і пряде пурпурну вовну на золотій кужілці» - та кінцевим пророцтвом Кассандри про Гелену, яка повернеться до Менелая:

А ти сидиш на троні, ти, цариця, прядеш собі на золотій кужілці пурпурну вовну, і червона нитка все точиться, все точиться…

Кассандра ж успадкувала від Прометея богоборство:

Г є л є н а. Се ж тільки ти змагаєшся з богами,

за те вони тебе й карають.

Кассандра.     Що ж,

їх сила в карі, а моя в змаганні.

Твердження Кассандри «я не знаю нічого, окрім того, що я бачу» - додамо - «бачу в майбутньому і те, що відбувається зараз поза моїми очима» - знайомить нас з властивістю тяжкого таланту Кассандри.

У другій картині Кассандра пророкує нещасливе майбутнє Поліксени й Андромахи: добрій і чарівній Поліксені не бути дружиною Ахіллеса, Андромасі не бачити живим свого чоловіка Гектора. Поліксена дорікає сестрі, що, знаючи про горе, яке її чекає, вона могла б відвернути його, а Андромаха вважає Кассандру винною у смерті Гектора. На це Кассандра може сказати тільки одне:

Я завжди чую горе, бачу горе, а показать не вмію. Я не можу сказати: тут воно, або: он там. Я тільки знаю, що воно вже є, і що того ніхто вже не одверне…

Кассандра не може сказати - від кого прийде горе, а коли й знає це, то все одно її словам не вірять.

У другій картині розкривається ніжність почуттів Кассандри. її розповідь про Долона - це лірична сповідь люблячої дівчини, в якій годі пізнати пророчицю, одержиму віщуванням горя. Так само важко пізнати Кассандру і в її ставленні до улюбленої сестри Поліксени. Кассандра всіляко намагається промовчати страшну правду про майбутнє Поліксени. Звідси її прохання:

Не придивляйся до моїх очей, не говори до мене, не питай нічого, нічогісінько.

Шоста картина - протиставлення Гелена Кассандрі - філософський апогей драми.


Рекомендую також наступні твори:

  • «Йоганна, жінка Хусова» свідчення зрослої драматургічної майстерності Лесі Українки
  • Юда — коментатор проповідей Ісуса
  • Звертання до римських часів і легендарних євангельських сюжетів
  • Вплив дитячих вражень на формування особистості Лесі Українки
  • Леся Українка (1871-1913)



  • загрузка...