Діалог «Прощання»

Розміщено Українська мова в 7 июня 2011

 «Прощання» звичайно пов’язують з «Блакитною трояндою». Підстава - нещасливе кохання. До того ж, діалог написано прозою. Такі зіставлення можна продовжити: характер дівчини споріднений з характером Гощинської; вона не може задовольнитися тим, що має, і весь час допитується - що станеться з її почуттями далі; дівчина переконана, що її коханню не судився довгий  вік.  А  втім,  героїню  цього  діалога  можна  порівнювати з багатьма персонажами драматичних творів Лесі Українки - між ними знайдеться не одна спільна риса.

Діалог «Прощання» написаний прозою, а говорить більше, ніж якийсь поетичний твір. Кілька сторінок розкривають трагедію дівчини. Кожна репліка, кожне слово поширюють наше розуміння складного характеру героїні.

Стисла ремарка відразу вводить в драматичний конфлікт. Місце дії: «В хаті молодого хлопця». Стосунок дівчини до хлопця: «Дівчина в гостях, його мила, не кохана, не заручена,- мила». Інтер’єр зведено до портрета: «На столі великий портрет, прикрашений квітками, портрет гарної молодої дівчини, не тої, що в гостях». Про дівчину, що на портреті, сказано: гарна, молода. Про присутню дівчину цього не говориться. Слово «молодий» вжито також щодо хлопця. Отже, маємо вікову характеристику персонажів, підкреслено вроду відсутньої дівчини. Про вік і вроду дівчини-гості не говориться нічого. Але не сказано й протилежного, це треба розуміти з контексту. Так уже в ремарці виявляються особливості стильових засобів драматурга - лаконічність, недомовленість, широке поле для підтексту. Коротенька характеристика портрета в ремарці вказує на те, що цей портрет у драматичному творі гратиме, що навколо нього заснований конфлікт. Нарешті два слова: «Ніжна сцена» запевняють нас, що дівчина і хлопець дійсно люблять одне одного.

До чого ж портрет на столі? А він заронив уже смуток в душу дівчини, і хлопець, відчувши це, дошукується причини такого настрою. Коротенькі запитання дівчини, її спокійні відповіді говорять про те, що це не перша розмова про долю їх кохання. Дівчина не хоче миритися з байдужістю хлопця до неї, вона прагне його кохання, але не може не бачити справжнього стану речей. Одна з наступних реплік вказує на деякі побоювання дівчини за свого милого; він значно молодший за неї і старший за дівчину на портреті, він мало жив і ще менше пережив.

Тільки-но дівчина сказала коханому, що вірить його почуттю, як приносять лист. Пауза, під час якої хлопець читає його, приводить до неминучої розмови про портрет. Вся ця розмова, де більше односкладових відповідей: «Тут», «Ні», «Так», переконує, що хлопець ще не розуміє свого нового почуття, воно тільки починає зароджуватися у нього. Лист - від дівчини, що на портреті. Згадка про цю дівчину дедалі більше опановує хлопця, тому на короткі запитання дівчини-гості він не просто відповідає, а розповідає цілі епізоди з їх спільного дитинства. Не розуміючи,   що його спогади є вже початком нового кохання

На перший погляд здається, що в «Прощанні» широко запої ований лише один прийом - короткі репліки-запитання, які часто заступають відповіді, прийом недомовленості, коли саме її я недомовленість дозволяє сказати більше, ніж якби висловлено було все до кінця. Насправді мистецькі засоби «Прощання» шачно різноманітніші. Тут і застосування побічних запитань для характеристики психологічного стану людини, і вказівка на деталь, що ховає за собою велике почуття або гірку правду. Запитання-відповідь дівчини, яка говорить, що хлопець ніколи не виставляє її портрета на стіл, промовляє більше, ніж коли б дівчина сказала, що він ховається з їх взаємним коханням.

У творі, крім наявних на сцені хлопця й дівчини, постійно діє третя особа - «Дівчина, що на портреті». Вона навіть втру-чаеться в діалог - через лист, портрет, спогади, тобто діє активно. Ми знаємо про її вдачу, про її життя, про її зовнішність не менше, а може й більше, ніж знаємо про хлопця й дівчину, що розмовляють у кімнаті. І безперечно, що третя дійова особа тут пе «символ» і не «загадковість», а цілком відчутна і жива людина.

Тричі повторена думка про товаришку дитячих років милого: «Вона цікава дівчина?», «І гарна до того!», «Вона дуже гарна…» - викликає запитання: «Вона багато молодша від тебе?», що переходить у порівняння різниці віку між хлопцем і обома дівчатами: він молодший на п’ять років від співрозмовниці і старший на таку ж кількість років від дівчини на портреті. Цим вже сказано все настільки, що про зміст висловленого здогадується навіть хлопець. Його запитання «Чого ти се сказала?» зайве, і дівчина, природно, відповідає на нього іншим запитанням.

Іноді дівчина відверто говорить про своє безпорадне становище: «О, я часом буваю дуже безпорадна, зовсім безпорадна. Мені тоді здається, що нема нікого в цілім світі, хто б порятував мене». І хоч це сказано взагалі, проте зрозуміло, що в такому стані дівчина перебуває саме тепер, в цю хвилину, коли бачить, що їх коханню надходить край.

Одне запитання хлопця: «Скажи… ти… ти раніш знала кохання?» не тільки підкреслює пережите дівчиною, її старшість за хлопця, але й незнання, нерозуміння хлопцем своєї дівчини, зрештою його недовіру до неї.

Дівчині боляче слухати хлопцеву розповідь про товаришку його дитинства. І коли він пропонує закінчити ущипливу розмову так, як колись її закінчила дівчина у вінку, підійшовши до нього із словами «Мир миром…» і поцілувавши його,- ситуація не може повторитись. Тоді це був знак замирення, тепер - ознака безповоротної розлуки.

Особливого підтексту набуває уривок наприкінці твору. В ньому за звичайною мовою - дівчині час іти додому - криється незмірно глибший, драматичніший зміст:

Дівчина. Але мені вже додому пора.

Хлопець. Чого так раптом?

Дівчина.  Раптом  чи  поволі,  а  треба  ж  колись  іти.

Хлопець.   Чого   так   драматично:   «Треба  ж   колись   іти…»

Дівчина.   Бо - треба…   Ну,  бувай  здоров.

Раптом чи поволі, рано чи пізно, а дівчині треба йти, іти назавжди, розірвати все, що єднає її з хлопцем. Вона це зрозуміла остаточно. Дальший обмін репліками,- незрівнянна школа точності вислову, неповторності вжитого слова.

Дівчина.  …Бувай  здоров.

Хлопець.  Чом  не   «до  побачення»?

Дівчина. То по-чужому, а так більше по-народному виходить, отже, і в пісні:  «Бувай здоров, несуджений друже…»

Хлопець. До чого се?

Дівчина. Ах, ти все сьогодні до чого та до чого! Ні до чого - просто - бувай здоров.

Хлопець. Ні, до побачення.

І далі, вже виходячи, дівчина кидає промовисте «Прощай!». У відмінності між «до побачення» і «бувай здоров» та «прощай» Леся Українка розкрила безповоротність рішення дівчини, що не може своєю любов’ю заступити нового кохання хлопця, свого несудженого друга.

Повторюваність окремих слів і виразів у діалозі А. Гозен-пуд вважає одною з ознак наслідування поетесою Метерлінка. Ось останні слова дівчини, її відповідь на чергове намагання хлопця вмовити її,  «що нам краще заручитись»:

Дівчина. Ні, ні, ні, ти про се не говори, не говори, я не хочу. Не треба,  не  треба,  не  треба.  (Раптові жести.  В дверях).  Прощай!

І тоді вона рішуче, навіть зі страхом їм рід чимось справді жахливим нагромаджує свої заперечення. І її- ц змозі далі стримувати свої почуття, свій біль, вона хутко йде. Ще в середині розмови дівчина сказала, що коли побачить, що їй час піти, поступитися місцем, вона зробить це тихо й непомітно. Ніби нічого не сказавши, хлопець розповів їй про себе Хуже багато. Його думки - виключно з товаришкою дитинства, і.і нею - молодість і краса. Дівчині-гості пора іти. І хіба це може зватися метерлінківською невизначеністю й егоїстичним самозаглибленням?

Дівчина залишається гідною свого великого почуття. Це їй идається, хай навіть цими спазматичними одно- двоскладовими повторюваними словами, але вдається. Вона йде назавжди. Хоч перед цим дівчина погоджувалася на те, що хлопець завтра при-Йде до неї, ми розуміємо, що вони більше не зустрінуться.

Коли вірити припущенню, що «Прощання» написано в 1896 році (дати в автографі нема), в один рік з «Блакитною трояндою», можна тільки дивуватися, як незрівнянно зросла драматургічна майстерність Лесі Українки, досконалість розкриття психологічного  стану  людини.

«Прощання» - другий і разом з тим останній закінчений драматичний  твір  Лесі  Українки,  писаний  прозою.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций