О плюсах і мінусах «Блакитної троянди»

Розміщено Українська мова в 7 июня 2011

Леся Українка сміливо застосовує нові прийоми в характеристиці персонажів, прийоми, на той час уже запроваджувані в російській та норвезькій драматургії. Ми вже говорили про некритичне використання поширеного мотиву хворості головного персонажа. Леся Українка робить спроби застосувати діалог, побудований на підтексті, вживаному в драмах Ібсена та Чехова. Щоправда, драма не всюди витримана на рівні відзначених нами діалогів. Ідеться лише про спроби в цьому напрямі.

Вже в наш, час маємо спроби глибше розібратися в плюсах і мінусах «Блакитної троянди». Окремі зауваження були не позбавлені слушності. Наприклад, вказувалося на такі драматургічно не розроблені місця, як певний розрив між почуттями героїні в третій дії порівняно до попередньої, як раптовість вибуху божевілля або слабше розроблений образ Ореста, що не став до пари сильному і вольовому, добре виписаному характерові Любові, тощо. Проте й тут повторилися стереотипні кваліфікації п’єси, почерпнуті з старих джерел. Різко негативно оцінив драму А. Гозенпуд, який звів її до рівня «натуралістично-мелодраматичної» епігонської драми, поганого наслідування   Ібсена   й   Гауптмана:   «вона   являє   собою   більшою мірою п єсу, позначену чужим впливом, ніж оригінальний твір»

«Блакитна троянда» - психологічна драма настрою. Дія в ній розвивається не лише й не стільки в зовнішніх виявах, а насамперед у поступовому наростанні внутрішньої психологічної трагедії в житті головних персонажів. З цього погляду попередниками Лесі Українки були не тільки Гауптман і Ібсен, а й Пушкін з своїми «маленькими трагедіями», з увагою до розкриття психологічного стану людини. Цей принцип застосовував і її сучасник Чехов, відомий уже на той час у драматургії як автор «Іванова». У Ібсена Леся Українка могла запозичити деякі деталі психологічної характеристики образу. З Ібсеном і Гауптманом «Блакитну троянду» споріднює тема спадковості, щоправда, до них ще широко розроблена в романах Золя. До речі, Золя і Ібсеи згадуються в драмі, чим стверджується свідомий зв’язок з їх творчістю.

У «Блакитній троянді» тема спадковості відступає на другий план перед основним - шуканням особистого щастя в житті і неможливістю знайти його. На місці спадкового божевілля могла бути інша причина, інша перешкода, сила почуттів Люби й Ореста від того не змінилася б. Почуваючи себе неспроможною дати щастя іншій людині, Гощинська і тоді так само терзала б свою душу і зрештою так би й не досягла щастя в житті там, де іншим воно здавалося б цілком реальним. Саме тому в драмі «Блакитна троянда» поряд з Орестом і Любою весь час ідуть Милевський і Саня, які не вагаються довго і вважають себе щасливими. Милевський, незважаючи на своє підлегле становище в шлюбі, задоволений власним життям.

Даремно критики говорили про невиразність другорядних персонажів. Якщо лікар, Острожин, панночки - постаті епізодичні, окреслені одним-двома штрихами, то Олімпіада Іванівна і Груїчева - цілком визначені характери, а Милевський і Саня стають типовим узагальненням модернізованого міщанства. їх ролі перестають бути суто службовими. Люба і Орест, з одного боку, Милевський і Саня, з другого,- це два розуміння особистого життя, два погляди на життя, дві форми життя. Один - допитливість, прагнення нового, вічне шукання; другий - задоволення власним кубельцем, міщанським затишком. Залишаються задоволеними Милевські, страждають Гощинські.

Слабкість Лесі Українки - молодого драматурга - була в тому, що вона пом’якшила, порівняно до тогочасних її поезій, соціальне    мотивування    трагедії    своїх    героїв,    фабулу    твору ускладнила спадковим божевіллям. Введення спадкового божевілля у драму «Блакитна троянда» слід розглядати не як вплив західноєвропейської драматургії, а скоріше як данину традиції, яку Леся Українка скоро переборола. Можна вказати й на деякі реальні прототипи образів «Блакитної троянди». Так, дочка М. Старицького згадувала про одну знайому Лесі Українці родину, в якій було спадкове божевілля.

Та справа, зрештою, не в цьому. Незважаючи на всі слабкості першого драматургічного твору Лесі Українки, «Блакитна троянда» - в цілому позитивне явище В історії української драматургії. Це була перша справді психологічна драма з життя інтелігенції, написана українською мовою, драма, в якій поставлено складне питання тогочасності, драма, спрямована проти міщанського «щастя» милевських, проти зоологічного шовінізму острожиних.

«Блакитна троянда», всупереч царським урядовим заборонам, поширювала тематичні та ідейні межі української драматургії, разом з «Таланом» Старицького, на основі використання кращих традицій українського, російського та зарубіжного театру, торувала шлях українській психологічній драмі демократичного спрямування. Невдача з поставою «Блакитної троянди» може бути схарактеризована, за влучним свідченням письменниці, словами її сестри: «публіці бракує таких драм, як «Троянда», але таким драмам бракує акторів» ‘.

«Блакитна троянда» мала значення і в творчості Лесі Українки як перша драма, в якій хоча б у контурах почали вимальовуватися характерні риси улюблених героїв поетеси. Драма свідчила про інтерес Лесі Українки до проблем сучасності. У своїх наступних драматичних творах письменниця подолає слабкості «Блакитної троянди», розвине ті провідні думки, які в ній були лише накреслені.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций