Володимир Володимирович Маяковський

Розміщено Стислі перекази в 25 мая 2011

Володимир Володимирович Маяковський - видатний поет російського художнього авангарду, поет-новатор, творець оригінальної системи віршування, що помітно вплинула на розвиток поезії XX століття.

Володимир Маяковський народився в родині лісничого неподалік від міста Кутаїсі. У дев’ятирічному віці почав учитися в кутаїській гімназії. У 1906 році, після смерті батька, родина Маяковських переїжджає до Москви, там Володимир продовжує своє гімназичне навчання. Революційний рух захоплював Маяковського вже з юнацьких років - ще в Кутаїсі брав участь у демонстраціях, знайомився з нелегальною літературою. Після переїзду до Москви він встановив зв’язок із соціал-демо-кратичними гуртками, вів пропагандистську роботу серед робітників, а в 1908 році навіть вступив у більшовицьку партію. Про свої тогочасні захоплення Маяковський пізніше розповів у автобіографії «Я сам». До цього періоду належать перші віршовані спроби Маяковського, а згодом його потяг до літературної творчості все більш вдадно заявляє про себе.

Зауважимо, що вже в ранній юності Маяковський намітив не взагалі діяти, а створювати принципово нове, революційне за своєю сутністю мистецтво. Йому хотілося випробувати свої сили не тільки в поезії, але й у живопису. Інтерес до образотворчого мистецтва привів його в 1908 році у Строгановське художньо-промислове училище. Через два роки він поступив у школу живопису, ліплення і архітектури, відкіля був згодом виключений за опозиційне поводження. А через два роки Маяковський зблизився з групою молодих поетів і художників - кубофутуристів, незабаром став одним з її лідерів, часто друкував твори в їхніх збірках, брав активну участь у публічних виступах в багатьох містах Росії.

Ранні вірші Маяковського «Ніч», «Ранок», «Порт», «З вулиці у вулицю» та інші відповідали естетичним нормам російського кубофутури-зму, теоретичні положення якого містилися в маніфесті «Ляпас суспільному смаку». Як кубофутурист поет орієнтувався на індивідуалізм ліричного героя, на пріоритет предметного світу, на епатуючу антиесте-тику, на самоціние, «самовите» слово, а також на футуристичну філософію і на нігілістичне ставлення до класичного мистецтва й до сучасності.

І закономірно, що поет, який завжди демонстративно протиставляв себе всьому сущому, після 1917 року з такою ж зухвалою рішучістю відкрив свою душу світу, якому революційні потрясіння в усьому обіцяли * новизну. Лютнева й Жовтнева революції стали для Маяковського початком реального втілення його ідей про нову, вільну людину і про щасливе облаштування світу. Комуністична ідея не тільки відповідала футуристичним мріям про прийдешній земний рай, але й додала їм визначеності, конкретного змісту і прикладного характеру. Відтепер романтичний індивідуалізм, властивий ліричному герою Маяковського, поступився місцем соборності, єднанню з мільйонами, «я» змінилося на «ми», конфлікт особистості й суспільства був знятий самою історією. Знамениті «Окна РОСТа», що регулярно випускалися протягом 1919-1922 років, носили агітаційно-пропагандистський характер і були для Маяковського конкретним внеском у творення нової дійсності.

Росія, СРСР у світосприйманні Маяковського був тією країною, якій належить майбутнє і яка в цьому відношенні має перевагу над Америкою. У травні 1925 року Маяковський виїхав з Москви, три тижні пробув у Парижі, потім на пароплаві «Еспань» вирушив до Мексики, зробив зупинки в Іспанії й у Гавані, а після тритижневого перебування в Мексиці прибув до США. Наслідком цієї поїздки стали «Вірші про Америку», для яких характерний іронічний підтекст. Америка постає у віршах Маяковського провінцією, що схожа на дожовтневий Єлець чи Конотоп.

В другій половині 1920-х років Публіцистична поезія Маяковського спрямована на ствердження радянських норм життя. Пріоритет надавався поетичному фейлетону, гаслу, агітці. Саме на газетних сторінках, здебільшого в газеті «Вісті», були надруковані вірші «Товаришу Нетте пароплаву і людині», «Англійському робітникові», «Жовтень 1917-1926», «Борг Україні». Пафос будівництва світлого майбутнього й героїчних буднів у публіцистичних віршах Маяковського виключає компроміс, ідеологія соціалістичного влаштування життя доповнюється агресивністю і наступальною спрямованістю авторської позиції. Мотиви співчуття ліричного героя до слабкого і скривдженого зникають, і з’являється образ поета-глашатая, чия місія - бути над юрбою, чиї вірші виражають абсолют власної позиції, адекватної інтересам влади.

Вступ Маяковського в лютому 1930 року до РАППу (Російської асоціації пролетарських письменників) відповідало поглядам поета на абсолютний диктат партії в галузі літератури і потребою консолідації творчих сил в умовах офіційно визнаного загострення класової боротьби. Однак, розірвавши свої зв’язки 3 Лефом (Лівим фронтом), поет усе одно залишився для раппівців попутником. Його переслідували невдачі: заборона на виїзд у Париж, де чекала кохана жінка, провал індивідуальної творчої виставки «20 років роботи Маяковського», негативні відгуки на п’єсу «Лазня» - усе це травмувало його.

Лідер радянської поезії, який присвятив усього себе служінню партії, в останній рік свого життя відчув, що влада ставиться до нього відверто байдуже; гнітили й драматичні обставини особистої невлаштованості («Побут розбив мій човен кохання»). Усе це й стало поштовхом до самогубства.

Минуло п’ять років після трагічної загибелі, і Й. В. Сталін оголосив Маяковського «кращим, найталановитішим поетом нашої радянської епохи», що й призвело у свій час до канонізації його фігури.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций