Основи соціальної геронтології

Розміщено ЗНО по географії в 24 мая 2011

План  лекції.

  • 1. Історичні аспекти становлення соціальної геронтології.
  • 2. Основні поняття сучасної геронтології.
  • 3. Еволюція ставлення суспільства до людей похилого віку.

 

1. Школа Гіппократа про розмежування хронологічного віку людини (перша вікова класифікація), про гігієнічний режим, здоров’я і хвороби старечого віку. Роль Галена та Авіценни у формуванні герокомії. Салернський кодекс здоров’я. Внесок видатних вчених-медиків (Ф.Бекона, Гуфеланда, І.Фішера, С.Боткіна, І.Мечнікова, І.Нашера, О.Богомольця, М.Стражеска) у становлення й розвиток геріятрії, геронтології, соціальної геронтології (герогіки)

2. Поняття про сучасну геронтологію як науку, що вивчає механізми і різні аспекти (біологічні, соціальні та ін.) старіння живого організму, а також способи уповільнення старіння з метою збільшення тривалості життя і збереження його фізичної та соціальної активності.

Основні складові (розділи) сучасної геронтології:

  • - фундаментальна геронтологія - вивчає механізми старіння, займається питаннями профілактики передчасного старіння і продовження життя;
  • - соціальна геронтологія - займається питаннями взаємодії літніх людей і суспільства, існування їх в соціальному середовищі;
  • - геріятрія - окремий розділ геронтології, що вивчає проблеми надання медичної допомоги літнім людям.

Стратегічні напрямки розвитку геронтології:

  • 1) розробка підходів до лікування хвороб, які трапляються здебільшого в літніх людей;
  • 2) забезпечення максимально можливої тривалості життя індивіда;
  • 3) організація медичної допомоги літнім людям;
  • 4) соціальний захист літніх людей;
  • 5) проблеми пенсійного забезпечення.

Основне завдання геронтології та геріатрії - вивчення та вироблення механізмів і методів збільшення тривалості життя; реалізується за допомогою геропротекції (сукупності факторів, які сповільнюють процес старіння) та профілактики захворювань. Науково-медичний і соціальний зміст геропротекції як засобу (способу) не лише продовження існування, а збільшення тривалості здорового, повноцінного життя.

Старість як закономірний завершальний етап вікового індивідуального розвитку (онтогенезу). Характеристика старіння організму як складного універсального незворотнього деструктивного (руйнівного) процесу в’янення, що наступає внаслідок зростання числа кількісних і якісних показників ушкодження організму під впливом факторів зовнішнього і внутрішнього (у тому числі генетичного характеру) середовища, супроводжується наростанням недостатності фізіологічних функцій організму, яка виражається обмеженням можливостей і здатності організму пристосовуватися, і сприяє розвиткові захворювань, наближенню смерті.

3. Боротьба за виживання в первісному суспільстві, природний відбір і штучне регулювання чисельності стародавніх кочових племен. Аграрна революція, відкриття і використання вогню як чинники зміни соціального статусу старих людей у суспільстві. Стареча олігархія, геронтократія (ареопаг, геронсія, сенат) - засади і етапи розвитку організації суспільства. Становище літніх і старих людей у феодальному та капіталістичному суспільствах. Перші спроби заходів соціального захисту, реабілітації старих на державному рівні в Англії, Німеччині, Франції, Росії. Історичні аспекти розвитку соціальної геронтології на Україні (громадська опіка над старими немічними в період родоплемінного укладу, догляд за перестарілими в Київській Русі, часи козаччини, християнські засади допомоги людям літнього-похилого віку). Геронтофобія та ейджизм - відображення низького рівня культури суспільства.

 

       Рекомендована література і джерела: 2, 4, 7, 10, 17, 20, 24, 26, 28, 33, 36, 44.

 

Тема 2. Старіння населення як соціально-демографічний процес (2 год.)

План  лекції.

  • 1. Особливості сучасної демографічної ситуації у світі та в Україні
  • 2. Міжнародний і вітчизняний підходи у визначення вікових меж похилого віку(старості).
  • 3. Календарний і біологічний вік.
  • 4. Види старості, швидкість старіння.
  • 5. Фактори впливу на тривалість життя.
  • 6. Основні прояви старіння населення.

 

1. За даними ООН, у 2000р. кількість осіб 60 р. і старші складала майже 590 млн., у 2025 р. - вона перевищить 1млрд.121 млн., тобто в 5 разів зросте порівняно з 1950 р. При цьому, за той самий період загальна кількість населення світу збільшиться у 3 рази.

За останні десять років населення України зменшилося на 4,5 млн.чол. показник смертності зріс на 20%, а народжуваність знизилася на 28%. Україна є “найстарішою” (з демографічної точки зору) державою на території колишнього СРСР. За прогнозами ООН до 2050 р. населення країни зменшиться на 18 млн. Щороку збільшується частка осіб старших за працездатний вік в загальній структурі населення: 1993 р. - 21,7%; 1994 р. - 22,2%; 1995 р. - 22,4%; 1996 р. - 22,7%; 1997 р. - 22,9%. Це супроводжується значним збільшенням кількості осіб старечого віку у загальній кількості літніх людей, і пов’язано із зростанням тривалості життя людей старшого віку. Сьогодні серед 60-річних і старших частка людей старечого віку складає 30%.

Демографічні прогнози вказують на дальше зростання частки осіб літнього і старечого віку в загальній кількості населення. У XXI ст. кожний п’ятий громадянин України буде старшим за 60 р. Кількість людей 65 р. і старші, котрі у 1994 р. складали 14%, збільшиться у 2025 р. до 21%, а 80 років і старші - зросте за той самий період з 3% до 5,5%. Очікується збереження тенденції переважання в структурі населення похилого віку жінок та самотніх людей загалом. Наприкінці 2000 р. в Україні проживало 49291,2 тис.людей (із них чоловіків - 22775,7 тис., жінок - 26260,8 тис., населення у віці 65 р. і старші складало 6847,4 тис.чол.); у 2005 р.чисельність мешканців нашої держави зменшилась до 47 млн.чол.

Причини сучасної депопуляції України: 1) зменшення числа сімей, зростання кількості самотніх людей; 2) складне матеріальне становище; 3) міграція (еміграція); 4) “постаріння” населення.

2. Вікова класифікація пізнього періоду життя людини (міжнародна): а) літній вік (61-75 р.), б) старечий (76-90 р.), в) довгожителі (старші за 90 р.).

Вікова класифікація пізнього періоду життя людини (Європейського регіонального бюро ВООЗ) (1963): 1) літні (немолоді, підстаркуваті) - 60-74 р.; 2) старі - 75р. і старші; 3) довгожителі - 90 р. і старші.

Комітет експертів ВООЗ (1992), згідно рішення ООН (1980), рекомендує літніми називати людей, що досягли межі 60 р. За даними Г.М.Перфільєвої (1998), вік понад працездатний, за класифікацією ООН - це старші 65 р., в Україні, Росії - 60 р.

ООН вважає державу молодою в демографічному відношенні, якщо частка літніх (65р. і старші) складає менше, аніж 4%, 4-7% - зрілою, старою - від 7% і більше.

3. Поняття віку як терміну існування організму від моменту народження до теперішнього часу. Календарний вік вимірюється кількістю обертів Землі навколо Сонця і виражається в календарній шкалі; не може бути повною мірою показником здоров’я, працездатності, якості життя осіб того самого року народження. Біологічний вік відображає ступінь вікових змін організму, його біологічні можливості стосовно майбутнього життя, темпи старіння; більш адекватно оцінює життєдіяльність і функціональний стан організму. Для визначення біологічного віку використовують перелік моделей і набір тестів (покази артеріального тиску, стан акомодації зору, слуховий поріг та ін.). Методика Л.Белозьорової (сукупність функціональних порушень індивіда співставляють із середніми показниками для певного віку). Прогерія (передчасне старіння) проявляється у випадках, коли біологічний вік людини випереджує календарний.

4. Види старості: хронологічна (кількість прожитих років, яка є підставою до зарахування людини у вікову групу осіб похилого та старечого віку; показник лабільний; залежить від рівня добробуту, культури, умов життя людей, менталітету, традицій суспільства), фізіологічна (фізична - визначається певним станом здоров’я; показник індивідуальний, залежить від сукупності статистичних відхилень від норми), психологічна, соціальна (визначається співвідношенням між віком усього суспільства вцілому і середньою тривалістю життя в окремій країні впродовж певного періоду).

Неріномірність і гетерохронність фаз старіння. Нормальне (фізіологічне) старіння як послідовне зниження інтенсивності процесів обміну речовин, а також атрофічні зміни, які поступово розвиваються в усіх системах органів і призводять до зниження функціональних і реактивних можливостей організму. Пристосування організму до таких змін як одна з умов довголіття. Уповільнене (ретардоване) старіння. Патологічне (передчасне) старіння як прискорений процес дис- і атрофічних змін в організмі, зумовлений хворобами та іншими інтенсивними зовнішніми чи внутрішніми впливами.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций