Для позакласного читання «Антонівські яблука»

Розміщено Російські твори в 23 мая 2011

Лад середнього дворянського життя ще й за моєї пам’яті, - зовсім недавно, - мав багато спільного з ладом багатого селянського життя своєю хазяйновитістю і сільським старосвітським добробутом. Такою, наприклад, була садиба тітки Ганни Гарасимівни, яка жила від Висел-ків верст за дванадцять. Поки, бувало, доїдеш до цієї садиби, вже зовсім розвидніє. З собаками на смиках їхати доводиться ступою, та й поспішати не хочеться, - так весело у відкритому полі в сонячний і прохолодний день! Місцевість рівна, видно далеко. Небо легке і таке просторе й глибоке. Сонце сяє збоку, і шлях, накочений після дощів возами, замастився і блищить, як рейки. Довкола розляглась широким клинням свіжа, пишно-зелена озимина. Здійметься звідкілясь шуліка у прозорому повітрі і замре на одному місці, тріпотячи гострими крильцями. Чітко видно, як в ясну далечінь біжать телеграфні стовпи, і дроти їх, як срібні струни, мчать по схилу ясного неба. На них сидять кібці - зовсім чорні значки на нотному папері.

Кріпацтва я не знав і не бачив, та, пам’ятаю, у тітки Ганни Герасимівни відчував його. Заїдеш на подвір’я і відразу помітиш, що тут воно ще зовсім живе. Садиба - невелика, та вся стара, добряча, оточена сторічними березами й вербами. Надвірних будівель - невисоких, але добротних - дуже багато, і всі вони наче злиті з темних дубових колод під солом’яними стріхами. Вирізняється величиною чи, краще, довжиною тільки почорніла челядня, з якої виглядають останні могікани двірського стану - якісь старезні діди й баби, старезний повар у відставці, схожий на Дон-Кіхота. Усі вони, коли в’їжджаєш на подвір’я, підтягуються і низенько вклоняються. Сивий кучер, що йде від каретного сарая взяти коня, ще біля сарая здіймає шапку і через увесь двір іде з простоволосою головою. Він у тітки їздив форейтором, а тепер возить її до обідні, - взимку в дорожніх санках, а влітку в міцному, обкутому залізом візку, на зразок тих, якими їздять попи. Сад у тітки славився своєю занедбаністю, солов’ями, горлицями і яблуками, а будинок - покрівлею. Стояв він серед інших на чільному місці, біля самого саду, - гілля лип обіймало його, - був невеликий і приземкуватий, але здавалося, що йому й віку не буде, - так поважно глядів він з-під своєї надзвичайної високої і товстої солом’яної стріхи, що почорніла і затверділа від часу. Мені його передній фасад здавався завжди живим: ніби старече обличчя дивиться з-під величезної шапки западинами очей, - вікнами з перламутровим від дощу й сонця склом. А по боках цих очей були ґанки - два старих великих ґанки з колонами. На фронтонах їх завжди сиділи ситі голуби, тимчасом як тисячі горобців дощем пересипалися з покрівлі на покрівлю… І затишно почував себе гість у цьому гнізді під блакитним осіннім небом! .  

Увійдеш у дім і насамперед відчуєш запах яблук, а потім уже інші: старих меблів червоного дерева, сушеного липового цвіту, який з червня лежить на вікнах… у всіх кімнатах, - у лакейській, у залі, у вітальні, - прохолода і сутінь: це тому, що дім оточений садом, а верхні шибки у вікнах кольорові: сині й лілові. Скрізь тиша й чистота, хоча, здасться, крісла, столи з інкрустаціями і дзеркало у вузьких і кручених золотих рямцях ніколи не зсувалися з місця. І от чути покашлювання: виходить тітка. Вона невеличка, але теж, як і все тут, міцна. Плечі в неї вкриті великою перською шаллю. Вийде вона поважно, але привітно, і відразу ж під нескінченну розмову про старовину, про спадщини, починає з’являтись частування: спочатку «дулі», яблука - ан-тонівські, «бель-бариня», боровинка, «плодовитка», - а потім чудовий обід: уся наскрізь рожева жарена шинка з горошком, фарширована курка, індичка, маринади і червоний квас, - міцний і солодкий-солодкий… Вікна до саду підняті, і звідти віє бадьорою осінньою прохолодою…

 


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций