Творчість Готорна

Розміщено Екзаменаційні твори в 27 апреля 2011

Готорн коротко нотував у записнику евентуальні сюжети майбутніх творів. Один з таких записів передає у трьох рядках суть пізніше написаної новели «Родима пляма»: «Людина володіє чимось настільки досконалим, наскільки лише може прагнути смертний; намагаючись ще більше удосконалити свій скарб, вона безповоротно його нищить». Тут у згорнутому вигляді сформульована притча, для якої головне повчання, а не те, на якому матеріалі, через який сюжет воно буде донесене. Повчальна думка і в оповіданні є найсуттєвішою, все інше їй підпорядковане. Герой - вчений-хімік, прагнучи знищити на щоці своєї жінки-красуні невеличку родимку, котра його дратує, своАмериканський романтизм

їми маніпуляціями досягає мети, але разом з родимкою знищує і життя коханої дружини.

Очевидно, що Готорн міг би розвинути зафіксовану в нотатнику думку і на іншому матеріалі. Скажімо, скульптор чи художник, охоплений бажанням зробити свій твір бездоганним шедевром, так довго над ним працює, що руйнує всю його красу, свіжість, безпосередність. Однак таке банальне, позбавлене алегоричного змісту рішення не могло вдовольнити письменника-романтика і він обирає для втілення свого морального повчання оригінальний сюжет з елементом фантастики і таємничості, а головне з метафорично-символічним змістом. Не просто зруйнована досконалість, а знищене в ім’я абсолютної досконалості живе життя, прекрасне попри всі свої «родимі плями». Стрімкої, енергійної дії як такої нема і в гіпотетичному, і в реальному тексті.

Інший запис дав поштовх і для оповідання, і для цілого роману: «Простежити, як страшний і ганебний злочин розбещує і занапащає людину з шляхетною і високою душею, при тому, що про сам злочин знає лише ця людина». Звичайно, під час написання роману «Червона літера» чи оповідання «Еготизм або змія в грудях» відбулася суттєва трансформація первісного задуму - злочин перетворився на гріх перелюбства або егоїзму, однак і тут головним був повчальний притчеподібний зміст, а не фабульний бік твору.

Час в оповіданнях Готорна теж має свою специфіку. Автор зображує своїх персонажів в атмосфері минулого, або вони існують у якомусь невизначеному часі. При цьому минуле для письменника - це духовні колізії і матеріальні ознаки колишнього, а не якісь історичні події. Якщо такі події все ж відбуваються, то вони легендарні або фантастичні, як у оповіданнях «Сивий заступник», «Ендикотт і червоний хрест» або «Маскарад у генерала Гоу». В цьому плані він передає дух історії, її загальну ауру, її барви, а не фактографічний бік, котрий його не цікавить. Минуле в своєму предметному, матеріальному втіленні - архітектура, загальний вигляд вулиць, одяг, меблі, побутові речі є для письменника (і для його читача) своєрідною екзотикою. З особливим захопленням і старанністю виписує він накрохмалені комірці, шкіряні штани, шпичасті високі капелюхи своїх пуритан, барвисті спідниці і лейбики їхніх дебелих жінок, гаптовані золотом каптани,     кучеряві     перуки     і     панчохи     із     стрілками аристократичних кавалерів, одягнутих за європейською модою XVII чи XVIII сторіч. Так само докладний Готорн і тоді, коли малює стародавній Бостон чи якесь інше новоанглійське місто. Докладний історично і напрочуд мальовничий, спроможний у слові не лише передати лінії і барви пейзажу чи архітектури будівель, вулиць, площ, а й створити сугестивний настрій, емоційне напруження, викликати почуття страху, таємничої загрози чи спокою або радості.

Показовим для письменника є, наприклад, таке оповідання, як «Мій родич, майор Молінью». Поневіряння вісімнадцятирічного хлопця з далекої глухої провінції в чужому місті, куди він приїхав на запрошення заможного родича, створюють якусь особливу атмосферу загрози, навіть жаху, не лише тому, що ніхто з городян не хоче показати хлопцеві, де живе майор Молінью. На такий настрій впливає і зображення великого (так здається юному селюку), байдужого, навіть ворожого міста, особливо похмурого і таємничого вночі, і виразно змальовані постаті мешканців міста, які ображають юнака, погрожують йому, спокушають його. Заляканий до нестями, голодний, розгублений хлопець чекає на світанку біля церкви на зустріч з майором Молінью, який має там начебто з’явитися. І справді, він з’являється, та в якому вигляді! Його везуть на ганебному візку, вимазаного дьогтем, у пір’ї, знеславленого, доведеного від ганьби до божевілля.

Загадка того, що сталося з родичем хлопця, в чому він завинив, в оповіданні залишається нез’ясованою. Стає лише частково зрозумілим, чому ніхто не хотів відповісти молодому прибульцю на його запитання. Але все одно настрій таємниці і жаху, готичний острах лишаються. В оповіданні є тонко нюансовані психологічні стани героя від самовпевненості молодика, який приїхав до заможного шанованого родича, через розгубленість і образу, що їх відчуває несправедливо скривджений хлопець, аж до потрясіння від зустрічі з майором, злочинцем або безневинно засудженим - невідомо. Є в оповіданні відчуття часу, країни. Але найважливіше стає зрозумілим не одразу й не до кінця. Це прихований зміст твору, який надто багатозначний, щоб його можна було до кінця розшифрувати. Пропонувалися такі інтерпретації: постать головного героя є алегорією молодої Америки, яка важким шляхом через розчарування, втрату певних ілюзій, страждання усвідомлює свою незалежність; зіткнення героя з різними мешканцями міста є своєрідною ініціацією, посвятою американського безневинного Адама у таємницю семи гріхів тощо. Подібні тлумачення небезпідставні, якщо згадати, що сам Готорн визнавав свою схильність до алегорій, до вплетення високих істин у тканину своєї оповіді. Це відчували і такі його сучасники як По, котрі докоряли йому за зайвий алегоризм.

Алегоризм є у Готорна формою повчання, а притче-вість закладена в саму основу його творчості, якою він мріяв чогось навчити. Однак він мало вірив у виховну роль красного письменства. Алегоризм, метафоризм, символіка притаманні більшості оповідань Готорна. Ми знайдемо їх у таких відомих творах, як «Поховання Роджера Мелвіна», «Молодий Браун», «Чорна вуаль священника», «Травневе дерево Меррі-Маунта» і багатьох інших. Іноді автор сам пояснював цей бік своїх творів. За назвою новели «Кам’яна людина» він поставив у дужках слово - притча. «Еготизм, або Змію у грудях» він включає у невидані «Алегорії серця», «Чубок» називає «Повчальною казкою». Невідомо чи написав Готорн «Алегорії серця», та більшість його творів могли б бути включені до збірки з подібною назвою.

Одним з найяскравіших втілень алегоризму й символізму художнього мислення Готорна є його емблематичне оповідання «Травневе дерево Меррі-Маунта». Події відбуваються в минулому, вони не прив’язані до якогось чітко окресленого історичного часу. У чарівній місцевості, схожій на земний рай, оселилися веселі й безтурботні переселенці з Європи. їхнє життя здається суцільним святом - карнавали, пісні, танці. Ці добрі, лагідні створіння божі не знають обов’язку праці, ні за що на світі не відповідають, нікому не заздрять. На майдані в середині селища вони поставили ритуальне дерево і кружляють навколо нього грайливі, як метелики. Але їхні сусіди - ревні пуритани - обурені таким гріховним язичницьким способом існування. Одного дня вони з’являються в Веселій Горі (такий переклад назви селища) і в ім’я своєї правди, своєї фанатичної віри валять травневе дерево - цей «гидкий вівтар блюзнірства й ідолопоклонства», а прихильників поганських свят б’ють палицями і виганяють з їхніх домівок.

Очевидно, що авторська симпатія не на боці пуританської правди, яка з допомогою сили і зброї перемагає життєрадісне поганство. Рай на землі неможливий, утверджується на ній той, хто в поті чола свого працює на ній і не знає звичайних людських радощів. Це сумний висновок, але він реалістичний і, що дуже цікаво, відповідає історичним фактам, бо Готорн не вигадав сюжет свого оповідання, він лише художньо трансформував реальні події 1624 p., надавши їм характер притчі, узагальнюючого символічного значення. Слід зауважити у зв’язку з цим, що письменник дуже часто, створюючи свої напівфантас-тичні алегоричні оповідання, йшов від історично зафіксованих фактів, подій, особистостей, перетворюючи їх у дусі своєї романтичної системи, в якій примхливо зміщувалося реальне і фантастичне, можливе й неймовірне.

Звернення до віддаленого часу існування перших білих посельців на американському континенті утворювало специфічний грунт для такого змішування, бо, як пише Готорн, це були «дивні часи, коли марення мрійників і видіння божевільних перепліталися з дійсністю і ставали реальністю». Для письменника головним було не науково точне відтворення історії, а розкриття того, як сприймав оточуючий світ історичний індивід, обтяжений усіма ідеями, звичаями, передсудами своєї доби, свого середовища, обмежений рівнем знань свого часу. Для нього це була також спроба художньо передати своє власне бачення і відчуття минулого Нової Англії, відтак складової частини майбутніх Сполучених Штатів. Тому Готорн «міг, не соромлячись, оперувати матеріалом легенд, апокрифічних переказів, забобонів, не сковуючи власну уяву і даючи простір фантазії, і аж ніяк не порушуючи при цьому закони художньої правди» (Ю. Ковальов).

Загалом автор негативно ставиться до пуританства з його фанатизмом, духовною обмеженістю й жорстокістю, але певні риси праведних, на їхню власну думку, прабатьків йому імпонують, їх він вкладає у свій гуманістичний ідеал. Це чесність, працьовитість, уміння жити скромно і обмежуватися малим, некорисливість, вірність тощо. Такий ідеал втілений у новелі «Великий карбункул», де йдеться про молодих закоханих - Метью і Ганну, які разом з охопленими жагою збагачення, слави, насолод авантюристами шукають величезний дорогоцінний камінь, схований десь у горах. Саме вони знаходять камінь, та не в ньому справжнє щастя. Воно живе в їхньому серці, в їхній скромній та затишній оселі.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций