Вся творчість Джона Кітса

Розміщено Українська мова в 27 апреля 2011

Спроби перекладачів з різних країн відтворити поезію Шеллі, цього Аріеля, як він сам себе називав, «рицаря примарного щита і списа з павутиння», вже вкотре доводять складність, або й неможливість абсолютно досконалого виконання подібного завдання. І, звичайно, не лише у випадку Шеллі. Особливості художнього стилю письменника, в якому безплотність, нематеріальність образів, начебто створених із співучих слів, прозорих променів, світла і легких тіней, звукове багатство, музикальність, примхливість ритмів відіграють вирішальну роль, важко піддаються трансформації в слово і мелодику чужої мови. Філософські ідеї Шеллі, позбавлені крил його оригінальної поетики, здаються в перекладі часто-густо або надто спрощеними, або зовсім абстрактними. Ані більшість російських перекладів, ані відносно нечисленні українські загалом не передають саме поезії - аріелевої ефірної легкості, безмежної фантазії, симфонічної музикальності витворів музи англійського «романтика з романтиків». Хоча, треба визнати, досить точно повідомляють про його думки, уявлення і сподівання.

В останні десятиліття українські перекладачі кілька разів зверталися до творчості Шеллі. Шість віршів з властивим йому талантом переклав для збірки «Співець» (із світової поезії кінця XVIII - першої половини XIX сторіччя) Василь Мисик. 1987 р. в серії «Перлина світової лірики» видавництво «Дніпро» видало томик творів Шеллі у перекладах Олександра Мокровольського. Однак, поки що говорити про справжнє знайомство українського читача з усім розмаїттям творчості класика англійської літератури рано.

Джона Кітса, одного з найбільших ліричних поетів Англії, викликає сум і співчуття не лише тому, що його життєвий шлях був такий короткий - він не дожив до свого двадцятишестиліття. Болісно вражає те, скільки горя йому випало зазнати за такий короткий строк, скільки смертей найближчих пережити, як мало було у нього радощів, бурхливих пристрастей, цікавих переживань, захоплюючих подорожей. Єдину велику подорож він здійснив до Італії, щоб вмерти там від невиліковної хвороби.

Звичайно, як кожна людина, він мав свою неповторну біографію. Та її факти здебільшого буденні, нецікаві або прикрі, вона бідна на незвичні, барвисті, просто приємні події. Лише величезний талант поета, його пильна увага до найменших подробиць буття, найтонших порухів душі, нюансів міжлюдськи-х стосунків, його безмежно багата, сильна, яскрава уява змогли видобути з цього мізерного життєвого матеріалу, з цього «сміття» щодення справжню високу поезію. А ще рідкісна, навіть у лірика, вразливість на красу звичного, добре знайомого, котре під його пером набуває пластичності й довершеності витвору мистецтва, стає зримим:

  • …Коли вітрець мені обличчя стиха
  • Приємно гладив. Я лежу в цю мить
  • На пригорі квітучій, що стримить
  • З морського глибу; трав і квітів тіні
  • Мережать зошит мій, тремтливо-змінні.
  • З одного боку похиливсь овес,
  • А серед нього мак піднявся, скрес,
  • Нагадуючи марною пихою
  • Тих, хто народам не дають спокою.
  • А з другого свій розіп’яв жупан
  • Зелено-темно-синій океан,
  • Там видно парус і стягу перлову,
  • Що кучеряво обвиває праву.
  • Тут жайворонок падає в траву;
  • Там чаєчка морська - то на плаву
  • Танцює в морі, то над головою, -
  • Гака ж невгавна, як і шум прибою.
  • «До мого брата Джорджа».
  • Переклад В. Мисика

Кожна людина, мабуть, пережила і відчула щось подібне, і рядки Кітса воскрешають її почуття і спогади, тільки яскравіше, свіжіше, поетичніше.

Одного разу Кітс зауважив у листі до брата Джорджа і його дружини: «Ви порівнюєте мене і лорда Байрона. Між нами велика різниця. Він списуєдеибачить; я ж описую те, що уявляю» (17-27 «вересня 1819). Молодий Кітс надто категорично робить Байрона тільки, так би мовити, маляром з натури, позбавляє його поезію окриленості фантазією. Однак у цих словах є глибший сенс. Життя аристократа красеня Байрона незрівняно блискучіше, багатше, різноманітніше, ніж життя плебея Кітса. Автор «Чайльд Гарольда» міг черпати і черпав зі свого розмаїтого досвіду теми, почуття, картини для своїх поезій. Що ж до Кітса, то все його життя перший біограф і видавець поета Річард Мілнз втілив у такій формулі: «Кілька вірних друзів, кілька прегарних віршів, пристрасне кохання і рання смерть». Звичайно, як кожна формула складного людського існування, і ця спрощує, та в ній ухоплено головне.

Брак незвичних поетичних вражень, чудових картин екзотичної природи, зустрічей з божественно гарними жінками тощо Кітс надолужував читанням. Він був «книжником». Велика кількість його творів навіяна тематично, образно, формально знайомством з поезією й філософією різних часів та народів. Кітс вчився на кращих взірцях художньої літератури Європи, та в його учнівстві була своєрідність. Він набирався знань не стільки у своїх уславлених старших сучасників чи близьких попередників, скільки у поетів давнішої пори. Його інтерес спочатку через митців XVIII ст., а пізніше вже безпосередньо був сконцентрований на поетах англійського ренесансу - Спенсері (передусім), Марло, Бен Джонсоні, Дрейтоні, Лі-лі, Флетчері. Але найбільше приваблював юного Кітса Шекспір. Ренесансні митці своєю любов’ю до античності, постійним зв’язком з образністю, міфологією, взагалі культурою Греції, своїм неоплатонізмом справили величезний вплив на формування естетичних ідей Кітса, його поетики.

Він знайомився з античним мистецтвом через посередників. Не маючи класичної освіти, він не міг читати давніх авторів в оригіналі. Пізнання античності приходило до нього через англійських ренесансних митців. Про те, як це відбувалося, дає уявлення історія виникнення відомого «Сонету, написаного після прочитання Гомера у перекладі Чапмена». Разом із своїм наставником і другом Кларком Кітс читав одного жовтневого дня «Одісею» в перекладі Джорджа Чапмена, сучасника Шекспіра. Він уже був знайомий з двома пізнішими інтерпретаціями Гомерового твору - «класицистичною» Олександра Попа і «сентименталістською» Вільяма Купера, але ренесансний варіант (до речі, досить вільний - римований п’ятистопний ямб замість гекзаметру тощо) справив на нього особливе враження:

Багато золотих я обійшов країв, Держав уславлених побачив я не мало, Об’їхав острови, де сонце западало, Що їх сам Аполлон поетам заповів. Я чув про обшири, де править од віків Глибокодумному Гомерові припало, Та в душу ясністю ще так не повівало, Аж поки Чапмена почув я смілий спів.

Я тішився, як ліоії, хто вперше серед зір Планету вистежив - нову, ще безіменну; Як сміливий Кортес, що кинув орлій зір На Тихий океан, - і, здогадку шаленну В душі ховаючи, його вояцький збір Зглядався, стоячи над кручами Дар’сну.

Переклад В. Мисика Порівняння з відкриттям Тихого океану вояками Кортеса глибоко промовисте. Але це не були лише романтично піднесені почуття, захоплення від відкриття для молодого поета океану Гомерових образів. Ці образи увійшли в його свідомість так зримо, рельєфно, начебто він і справді побував на батьківщині сліпого співця, «об’їхав острови, де сонце западало, що їх сам Аполлон поетам заповів». Про це свідчать пізніші твори Кітса на теми античних міфів, насичені безліччю пластично й барвисто відтворених деталей давнього життя, реаліями, які поет ніколи не бачив, а вичитав у Гомера й інших стародавніх авторів. Багато дало йому в цьому плані і вивчення творів Шекспіра. Аналіз і коментування кожного рядка, кожного образу і думки в спадщині геніального єлізаветинця супроводжує всі роки короткої творчості Кітса. В цьому йому допомагали його літературні вчителі Лі Гент, Хезлітт і такі друзі, як Кларк і художник Хейдон. Але так само, як ренесансні митці, або класицисти, перетворювали античність в дусі свого світогляду і естетики, так і Кітс, поет-романтик, сприймав класичну Грецію і її мистецтво крізь призму романтизму. Для нього це ідеал людського існування, ідеал гармонії і краси. Його твори на античні теми забарвлює особисте ліричне почуття, як, наприклад, один з найдо-вершеніших віршів поета «До грецької урни»:

  • …Щасливі квіти, ах, щасливі квіти! Весна ніколи не покине вас. Щасливий мелодист, не застаріти
  • Його пісням, вони живі весь час!
  • Щасливі любощі, весь час жадані,
  • Весь час у сповіданні, у бігу,
  • Весь час задихані у юнім герці!
  • Ви нашим пристрастям людським незнані,
  • Що залишають нехоті смагу,
  • Вогонь у скронях і пустелю в серці.
  • Переклад В. Мисика

Так само романтично-суб’єктивно звучать рядки поезії «До Псіхеї», що може бути прикладом і тієї романтичної вільності та невимушеності, з якою поет змінює ритми, порядок римування, використовує переноси (енямбменти). Взагалі ця молода людина була одним із найбільших новаторів у галузі форми, однаково вільно і Ш-своєму використовувала такі, класичні форми вірша, як сонет, і типово фольклорні.

Блискуче володіння технікою віршування Кітс показав вже у перших своїх сонетах, начебто змагаючись із таким своїм сучасником, як Вордсворт, загальновизнаним майстром сонета. Захоплення поезіями Шекспіра ще більше зміцнило бажання молодого поета писати вірші у цій складній формі, яка вимагає не лише легкого, вільного дихання у залізних лабетах чітко визначеного римування та кількості рядків, а й передусім глибини, філософічності думки, цілісності часто метафоричного образу чи картини.

Поезії в дусі народної балади чи пісні у Кітса нечасті. Але і в них вїнГггаказав себе умільцем. Кітс високо шанував Роберта Бернса. Йому не міг не імпонувати демократизм великого шотландського поета, органічна народність його поезії, простота і витонченість форми, якої він сам прагнув, «жива краса, без мертвих барв, що їх пиха вадлива» (слова з сонета «Біля могили Бернса»).


Рекомендую також наступні твори:

  • Природа у вірші «Осінь»
  • Коло великих творців російської літератури в прозі Блоку
  • Біографія Ігоря Жителя півночі
  • Твір на тему: Тема поета й поезії в лірику В. В. Маяковського
  • Біографія Рождественського Роберта Івановича



  • загрузка...