Ліричний, герой поетичної драми «Зів’яле листя» Івана Франка

Розміщено Українська література в 13 апреля 2011

У 1896 р. сорокалітній Іван Франко випустив у світ «Зів’яле листя» - книжку своїх поезій, яку назвав ліричною драмою. На той час він - уже геній, та ще юнак. який палає жагою творчості й жагою кохання. «Зів’яле листя» поет сам назвав «збіркою ліричних пісень, найсуб’єктивніших з усіх, які появилися у нас від часу автобіографічних поезій Шевченка…».

Поезії збірки, що складається із трьох «жмутків», передають внутрішній стан закоханої людини - від зародження почуття до його краху. Ліричний герой сам здійснює аналіз своїх переживань.

І. Франко у «Зів’ялому листі» створює узагальнений і досить абстрактний жіночий образ, дбаючи про цілість, про єдиний монументальний портрет коханої, до якої постійно звертається його трагічне «я»,

Виразним автобіографічним моментом позначена поезія із третього «жмутку» «Тричі мені являлася любов». Знаємо його три любові: одна - «лілея біла», «невинна, як дитина»; друга- «гордая княгиня», «тиха та сумна», «мов святиня»: третя - «женщина чи звір», «сфінкс», «мара», «з гострими кіггями». Силою своєї майстерності Франко творить не три особи, а три силуети однієї й тієї ж постаті.

Поезія «Чого являєшся мені…», що належить до другого «жмутку» - це монолог-сповідь зболеної душі ліричного героя. В його уяві обличчя коханої, її постава, рухи, хода. Художні засоби поезії - епітети, порівняння - мають подвійне значення. Вони малюють чудову жіночу вроду і водночас передають крижаний холод у ставленні до ліричного героя: «уста твої німі», очі - «немов криниці дно студене». Серце закоханого ліричного героя, «неначе перла у болоті, марніє». Поезія сповнена великого самозреченого почуття: «Являйся, зіронько, мені хоч в сні!»

Більшість поезій другого «жмутку» витримана в дусі народної творчості. У вірші «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» врода коханої певною мірою протиставля-ється характерові дівчини. Серце - «колюче терня» чи слово гостре, «як бритва», не свідчать про черствість і жорстокість героїні. Суть у тому. що вона не любить. Ліричний герой не осуджує її, навпаки, він захоплений красою очей, «темніших ночі», її чаром, «що то запалює серце пожаром». У вірші багато пестливих форм: серденько, устонька. Збентежена душа ліричного героя ще сподівається на взаємність. Поєднання контрастних оцінок («Ой ти, дівчино, ясная зоре! Ти мої радощі, ти моє горе!») передає збентеженість ліричного героя. Цей твір І.Франка покладений на музику А. Кос-Анатольським.

Яскравою народнопоетичною символікою відзначається поезія «Червона калино, чого в лузі гнешся». Червона калина - молода, вродлива дівчина, дуб - могутній, дужий юнак. Твір має форму діалогу між калиною і дубом. Відповіда-ючи на зверхні, несправедливі запитання дуба, калина їх спростовує: в неї немає сили тягнутися вгору, тому й свої ягідки схиляс додолу. Повторення в кожній строфі закінчення попереднього непарного рядка концентрує увагу на висловленій думці, посилює мелодійність звучання твору.

Геній Франка найповніше розкрив себе у другому «жмутку» віршів «Зів’ялого листя». Обробки народних пісень чи вірші, написані спеціально в народнопісенному ключі, мінорні й драматичні за змістом, входять у «Зів’яле листя», за словами Д. Павличка, «як сонячні промені в осінню галузку». Тут є речі такої простоти і глибинності, що їх можна зарахувати до най геніальніших поетичних творінь світової любовної лірики.

Ліричний герой Франка тут маііже непомітно іронізує: не тривожся, це не сирота, не жебрак, а всього-на-всього прийшла любов. Цей вірш - як діамант-самородок, без нього важко уявити собі гігантський материк Франкової поезії.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций