Інтимна лірика Володимира Сосюри

Розміщено Українська література в 13 апреля 2011

В. Сосюра, писав О. Гончар, своїм «знаменитим сосюринським тембром… ні на кого не схожий, він - одинак». Такі його поезії, як «Так ніхто не кохав», «Білі акації будуть цвісти», «Коли потяг у даль загуркоче», «Васильки» та інші, давно увійшли у класичний фонд інтимної лірики- У них поет створив прекрасний світ чистого і світлого почуття - кохання.

Поезію «Так ніхто не кохав» (1922) В, Сосюра присвятив своїй першій дружині. Ліричний герой настільки романтизує своє почуття, що воно за своєю глибиною І щирістю видається йому єдиним за всю історію людства.

Образи закоханих автор малює нечисельними, але виразними епітетами («щасливі очі»), порівняннями (кров тече, «ніби пахне вона лободою»), метафорами («в’яне серце», очі «горять»), риторичними фігурами («Гей ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..).

Схвильована гіперболізація («Я для неї зірву Оріон золотий»), інтонаційне багатство, мелодика надають віршеві максималістської неповторності. Нетради-ційне обрамлення (повторення на початку І в кінці вірша не однієї, а двох строф) увиразнює сердечний вияв почуття ліричного героя.

У вірші «Коли потяг у даль загуркоче» (1926) опоетизовано незабутнє юнацьке почуття, яке хвилює ліричного героя і в зрілі роки. Цю поезію навіяло авторові почуття кохання до Констанції Рудзянської, з якою він познайомився в Бахмачі у роки громадянської війни.

Шум потягу повертає ліричного героя у давно перейдені роки. Називні речення, неквапна інтонація, згадки, немов на екрані, викликають з небуття минуле. Двома-трьома штрихами автор описує південне містечко, залізницю, звичайний провінційний пейзаж, який закарбувався у пам’ять тільки тому, що поряд була вона - його кохана.

Ліричний герой прощається з коханою, бо він військова людина. Вир війни нагадує про себе промовистими деталями.

Пройшло з тих пір багато часу. Дороги закоханих розійшлися. Усе змінилося навкруги, «лиш любов, як у серці багнет». Це коротке порівняння красномовно говорить про живе, пульсуюче почуття в серці ліричного героя. Він віддав би все: і свою славу поета, і досягнення, тільки б повернути юність, повернути кохану.

Я б забув і образу, і сльози… Тільки б знову іти через гать, тільки б слухать твій голос - і коси, твої коси сумні цілувать.

Меланхолійно звучить остання строфа, яка нагадує про те, що минуле повернути неможливо, хоча почуття хвилюють і кличуть.

Мелодійністю і красою, надзвичайно яскравими зоровими образами відзначається поезія «Білі акації будуть цвісти…» (1927). Природа в поезії уособлює глибокі людські переживання, розкриває шал молодого почуття. Душевна відкритість поета вражаюча.

Почуттєвість і романтизм - невід’ємні риси художнього відтворення В. Сосюрою найкращого у житті людини почуття - кохання.

Цілий пласт поезій В. Сесюра присвячує Марії. У них розкриті найрізноманіт-ніші нюанси того кохання, що переросло у велику любов. Ця любов пройшла крізь випробування, злети, падіння і супроводжувала поета до кінця його життя. Кохання наче блискавка вразило ліричного героя

Марія стала для поста єдиною любов’ю, єдиним натхненням- Вірші, присвячені їй, пронизані задушевністю, теплотою, інтимністю.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций