Розкриття російського характеру у творах Буніна

Розміщено Шкільні твори в 13 марта 2011

Багато що в російській людині захоплює Буніна. У сліпому співака Родіона («Лірник Родіон) він підкреслив «смак, чуйність, міру», особливе розуміння життя: співав Родіон так, «як і має співати той, чиє народження, працю, любов, сім’я, старість і смерть як би служіння … »І таких героїв, які відчувають життя як високе і щасливе покликання, у Буніна чимало. Не випадково одним з головних критеріїв оцінки людини Бунін вважає «спрагу жити», яка протистоїть самотності і страху смерті. Такий «жагою жити» наділений Захар Воробйов, в якому Бунін підкреслює закладену в російській народному характері тягу до високого, мрійливість, що поєднуються з вірністю землі. Пояснення характерів, подібних Лірнику Родіону і Захару Воробйову, можна знайти в думці Буніна про те, що вони діти «народу, що не відокремлює землі від неба», і тим трагічнішим і безглуздіше їх життя.

Особливо вражала Буніна здатність російського селянина спокійно зустріти свою смерть («Цвіркун», «Погана трава», «Село»). Оповідання «Погана трава» про те, як помирає наймит Аверкій, яке духовне піднесення і просвітління відбувається в ньому, як трохи він до краси «веселого» ранку, «нескінченно просторого неба», як цінує щирість «старої», своєї дружини, яку говорить : «Нічого, ти не бійся, я зручно помру» .- «Помер так нечутно, що стара і не помітила». Але так само вмирають у Буніна тільки селяни, що живуть у злагоді з законами природи.

Він захоплюється «російською силою», але в «Життя Арсен-єва», обдумуючи все, що сталося в Росії в революційні роки, запитає: «Куди вона поділася пізніше, коли Росія гинула? Як не відстояли ми всього того, що так гордо називали ми російським, в силі і правді чого ми, здавалося, були так упевнені? »У« Життя Арсеньєва »він напише про одну властивість російської людини, що призвела, поряд з іншими, до революції, - «захват життям», «потреба свята», мрія «про волю без упину»: «Ах, ця вічна російська потреба свята! Як чуттєві ми, як жадаємо захвату життям - не просто насолоди, а саме захоплення, - так тягне нас до безперестанного хмелю, до запою, як нудні нам будні і планомірний працю! Росія в мої роки жила життям надзвичайно широкою і діяльною, число людей працюючих, здорових, міцних все зростала в ній. Проте хіба не споконвічна мрія про молочні річках, про волю без упину, про свято була однією з найголовніших причин російської революційності? .. Як! Служити в канцелярії губернатора, вносити у спільну справу якусь жалюгідну лепту! Та ні за що - «карету мені, карету!»

Поряд з «жагою жити», «захватом життям» Бунін відзначає в російській людині абсолютно протилежне властивість: інертність, безсилля, рабський страх перед життям (він бачив у цьому прояв східного початку). Але саме тому, вважав він, радикальні революційні перетворення приречені в Росії, національна психіка незмінна, і будь-які історичні потрясіння зможуть похитнути тільки поверхня російського буття, але не зможуть змінити його вічних властивостей.

Ще одне з протиріч російського національного характеру бачиться Буніну в тому, що в порівнянні з іншими в ньому не поєднується моральність і діловитість, доброта і практичність. «Слушна» людина обмежений і безсердечний (Тихон Красів у «Містечку»), добрий-непрактичний, бездіяльний, безплідний (Кузьма Красів).

Бунін дивно точний у зображенні селянської психології: він зауважив неприязнь російського селянина до легкої, дозвільного життя, його суворе, святе ставлення до хліба («їв пильно»); герої сільських оповідань Буніна скидаються крихти хліба зі столу в руку і кидають їх у рот. Психологічно точно знайдений Буніним символ «ідіотизму сільського життя» в повісті «Село»: квітчасту хустку, зношений селянкою навиворіт.

Яким представляється Буніну подальше існування Росії? Він пов’язує його виключно з духовним перетворенням життя кожної людини. Слідом за Л.Толстим він бачить вихід в залученні людини до природного світу - світу природи і щирих, природних почуттів і відносин. Але входження людини в цей світ, повний трагедійності, обертається для героїв Буніна тим, що вони самі стають носіями тривоги й трагедії та гинуть фізично або морально. У своїх творах 1900-1910-х рр.. він буде говорити про безглуздість людських прагнень, ілюзорності того складу, який наповнює «чашу життя», про загадки життя і смерті, вічності природи і швидкоплинність життя людини, він буде писати про «лютом» самоті, що відчуває. Такі його розповіді «Легке дихання», «Граматика кохання», «Чаша життя», «Пан із Сан-Франциско», «Сни Чанга», «Брати». Але крізь трагічне відчуття темного і страшного в життя у творах Буніна постійно пробивається милування нею і, перш за все, природою, особливо рідної, середньо. «Життя і повинна бути захопленням», - говорив він. Але зображення трагедійності людського існування, як і трагедійності основ життя, буде домінувати, і це зв’яже його твори, створені в Росії, з творчістю емігрантського періоду: «Село» і «Мітіна любов», «Суходіл» і «Життя Арсеньєва».

Для того, щоб навчитися жити в злагоді з природою, треба відчувати себе частиною всього живого на Землі, тобто не завдавати шкоди тваринам (і домашнім, і тим, які зустрінуться на вулиці), не розводити вогнища у лісах, не смітити! Щоб навчитися любити природу, треба розводити вдома рослини, дбати про них, вчасно поливати, пересаджувати, удобрювати. Після цього у людини не з’явиться бажання «зробити боляче» якійсь рослинці. Людина прагнутиме захищати рослини. Наприклад, восени ми йдемо збирати гриби, не знаючи, як саме треба це робити. Не забудьте взяти із собою не тільки кошик чи торбинку, а ще й ніж. Гостре лезо потрібне нам для того, щоб обережно відокремити гриб від грибниці. Це дуже важливо, бо саме наступного року на цьому ж місці має вирости новий гриб. Більшість людей не знають про такі правила і роблять злочин — виривають гриб разом із грибницею! Це жахливо! Якщо кожний буде так робити, то кількість грибів у лісах з кожним роком буде тільки зменшуватися. Але треба ще знати, які гриби їстівні, а які ні. Існує навіть такий вираз: «Усі гриби їстівні, але деякі можна скуштувати лише один раз у житті». Навіть досвідчені грибівники можуть зірвати ті ж самі білі гриби чи інші, які вже отруєні. Причина в тому, що ці гриби могли вирости на землі, в якій були поховані тварини чи заховані радіоактивні матеріали (приміром, у с. П’ятихатки Харківської області). Тому гриби треба збирати якомога далі від великих міст, в екологічно чистих місцях. Якщо дотримуватись усього вище зазначеного, то можна впевнено стверджувати, що ми вміємо жити в злагоді з природою!


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций