Роман “Мати”

Розміщено Російські твори в 8 марта 2011

Головна героїня роману - Власова Пелагея Ніловний. Письменник показав шлях, який пройшла мати від забитої жінки до революціонерки. А. М. Горький показує мати з двох сторін: як мати і революціонерку. Була “Пелагея висока, трохи сутула, її тіло, розбите довгої роботою і побоями чоловіка, рухалося безшумно і якось боком, точно вона завжди боялася зачепити щось. Широке овальне обличчя, порізане зморшками і одутле, висвітлювалося темними очима, тривожно-сумними, як у більшості жінок в слобідці. Над правою бровою був глибокий шрам, він трохи піднімав брову догори, здавалося, що і праве вухо у неї вище лівого, це надавало її обличчю такий вираз, ніби вона завжди лякливо прислухалася. У густих, темних волоссі блищали сиві пасма. Вся вона була м’яка, сумна, покірна … ” Чоловік не вважав її людиною, часто називав її “сволотою”. За його життя Пелагея Нилівна була непомітна в будинку і мовчазна, і завжди жила в тривожному очікуванні побоїв. Після смерті чоловіка життя матері потекла більш спокійно. Син кинув погані звички, поступово відійшов від старих друзів. У поведінці його з’явилося багато дрібниць, його уваги. Став він пізніше приходити додому, приносив з собою якісь книж ки, довго читав їх у своїй кімнаті, а прочитавши, кудись ховав. По неділях рано йшов з дому і дуже пізно приходив. Природно, що це стало турбувати серце матері. “Тривога ця все більш гостро лоскотала серце передчуттям чогось незвичайного. Часом у матері було невдоволення сином, вона думала: “Усі люди - як люди, а він - як чернець. Вже дуже суворий, не по роках це …”< br> Іноді вона думала: “Може, він дівчину собі завів яку-небудь?” Але метушня з дівчатами вимагає грошей, а він віддавав їй свій заробіток майже весь. Так минуло два роки “дивною”, мовчазною життя, повної неясних дум і побоювань, всі зростаючих.

У одній з розмов з сином мати дізналася, що він читає заборонені книги. Вона серцем зрозуміла, що “син її прирік себе назавжди чогось таємного і страшному. Все в житті здавалося їй неминучим, вона звикла підкорятися не думаючи і тепер тільки заплакала, не знаходячи слів в серці, стислому горем і тугою.

- Не плач, - сказав Павло ласкаво і тихо. - Які радості ти знала? - Запитував він. - Чим ти можеш згадати минуле?

Вона слухала і сумно хитала головою, відчуваючи щось нове, невідоме їй, скорботне і радісне, - воно м’яко пестило її наболіле серце. Такі промови про себе, про своє життя вона чула вперше, і вони будили в ній давно заснула і неясні думи, тихо роздмухували згаслі почуття смутного невдоволення життям, - думи і почуття далекої молодості “. Вона говорила про життя з подругами, говорила довго, про все, але всі - і вона сама - тільки скаржилися, ніхто не пояснював, чому життя така важка і важка. А ось тепер перед нею сидить син, і те, що говорять його очі, обличчя, слова, - все це заде кість за серце, наповнює його почуттям гордості за сина, який вірно зрозумів життя своєї матері, говорить їй про її страждання, який так добре бачить горе життя, але вона не могла забути про його молодості і про те, що він говорить не так, як все, що він один вирішив вступити в суперечку з цієї звичної для всіх - і для неї - життям. Їй хотілося сказати йому: “Милий, що ти можеш зробити?”

В один із днів Павло сказав матері, що до нього прийдуть гості. Мати зрозуміла, що це будуть революціонери. Вона боялася цієї зустрічі. Але після приходу гостей вона побачила, що це такі ж молоді хлопці, як і її Павло. Серце її трохи заспокоїлося. Дуже часто приходили до Павла його друзі. Потроху й сама Ні-ловний втягується в революційну боротьбу. “Правду вашу я теж зрозуміла, - каже мати, - поки будуть багаті - нічого не доб’ється народ: ні правди, ні радості - нічого! Ось живу я серед вас, інший раз вночі пригадаєш колишнє, силу мою, ногами затоптану, молоде серце моє забите - шкода мені себе, гірко! Але все-таки краще мені стало жити. Все більше я сама себе бачу … ” Мати бачила, що до сина приходять і літні люди, радяться з ним. І вона дуже пишалася цим. Після виступу на заводі з приводу “болотної копійки” в будинку Власових стався обшук, і сина забрали до в’язниці. У грудях її чорним клубком звивалися жорстокість і злість на людей, які віднімають у матері сина за те, що син шукає правду. І коли вона лягла спати, їй здавалося, що ніколи життя її не була такою одинокою, голою. За останні роки вона звикла жити в постійному очікуванні чогось важливого, доброго. “Навколо неї шумно і бадьоро крутилася молодь, і завжди перед нею стояло серйозне обличчя сина, творця цієї тривожної, але хорошого життя. А ось його немає - і нічого немає. На слідую щий день революціонери пояснили матері, що якщо зараз, після арешту Павла і його товаришів, на фабриці не буде листівок, то жандарми вчепляться за це сумне явище і звернуть його проти Павла з товаришами. Мати зрозуміла, в чому справа. Впевненість у тому, що вона може допомогти синові, розпрямити душу Власової. Притиснувши руки до грудей, вона квапливо запевняла, що зробить все добре, непомітно, і на закінчення, тріумфуючи, вигукнула:

- Вони побачать - Павла немає, а рука його навіть з острогу досягає, - вони побачать! ”

Мати вперше зайнялася таким серйозним, таким важливим для неї справою. Листівки знову з’явилися на заводі. Через кілька днів мати знову пронесла листівки на завод. “До неї першим підійшов старий Сизов, озирнувшись, неголосно запитав.

- Чула мати?

- Що?

- Папірці-то! Знову з’явилися! Прямо - як на хліб солі насипали скрізь. Ось тобі й арешт і обшуки! Мазіна, племінника мого, в тюрму взяли, - ну, і що ж? Взяли сина твого, - адже ось, тепер видно, що це не вони! ”

Після цього дня мати була дуже задоволена своєю роботою. Мати часто ходила просити побачення з Павлом. Нарешті, їй дали побачення. На побаченні мати з сином розговорилися. “Вона, відчуваючи в собі якийсь молодий запал, сказала:

- Ношу на фабрику все це … Зупинилася і, посміхаючись, продовжувала:

- Борщ, кашу, яку Мар’їно куховарство, і іншу їжу …

Павло зрозумів. Обличчя в нього затремтіло від стримуваного сміху, він збив волосся і ласкаво, голосом, якого вона ще не чула від нього, сказав:

- Добре, що у тебе справа є, - не сумуєш “.

Наближалася весна. Павла випустили з в’язниці. Революціонери готувалися святкувати Першотравень. До Павлу знову стали приходити товариші. Мати дуже любила слухати Єгора. Вона винесла з його розмов дивне враження - “самими хитрими ворогами народу, які найбільш жорстоко і часто обдурювали його, були маленькі, пузаті, червоношкірі чоловічки, безсовісні і жадібні, хитрі й жорстокі. Коли їм жилося важко під владою царів, вони нацьковують чорний народ на царську владу, а коли народ піднімався і виривав цю владу з рук царя, чоловічки обманом забирали її в руки і розганяли народ по будах, якщо ж він сперечався з ними - били його сотнями і тисячами “. Революціонери вирішили, що червоний прапор на Перше травня понесе Павло. І ось цей день прийшов. Мати була горда за сина. Павло ніс червоний прапор, був попереду всіх. Революціонери пішли по вулиці з революційними піснями. У кінці вулиці, закриваючи вихід на площу, стояли солдати. Серед ходи відбулося сум’яття. Повз матері миготіли особи, підстрибуючи, пробігали чоловіки, жінки. “Дивлячись на червоний прапор далеко, вона - не бачачи - бачила перед собою обличчя сина, його бронзовий лоб і очі, що горіли яскравим вогнем. Революціонерів заарештували. Вона пішла назад, ноги в неї підкосилися. Підійшовши до натовпу народу, вона втиснулася у натовп. Перед нею шанобливо розступилися, мати широко розвела руками …

- Послухайте, заради Христа! Всі ви рідні … всі ви - серцеві … подивіться без остраху, - що сталося? Йдуть в світі наші діти, кров наша, йдуть за правдою … для всіх! Для всіх, для немовлят ваших прирекли себе на хресний шлях … шукають днів світло лих. Хочуть іншого життя в правді, у справедливості … добра хочуть для всіх! ”

У цьому епізоді ми бачимо матір як істинну революціонерку, як борця за щастя народу. Після арешту сина мати переїхала жити до Миколи Івановича. У процесі залучення до революційної роботі мати вся перетворюється. Вона вміло і ласкаво розмовляє з людьми, з жадібною цікавістю вдивляється в навколишній світ, який розкривається перед нею в усій своїй красі. З розширенням кругозору змінюється і мова героїні. Нилівна і після арешту сина продовжує свою революційну роботу. У селі Нікольському Нилівна веде бесіду з селянами, як справжня революціонерка. Мати розуміє, що вона повинна стати на місце сина, замінити його, повинна показати, що ніяка сила не може зламати її. Після промови сина на суді люди зрозуміли, що син її бореться за їхнє щастя, за їхню правду.

Але чи була Нилівна щасливою матір’ю? Так, вона була щасливою матір’ю, тому що її син був щасливий. Щастя Павла залежало від матері. Мати розуміє сина, близька йому. Мати не пошкодувала життя за щастя сина, вона хотіла, щоб люди дізналися, що сказав її син на суді про їхнє життя. Вона показала цим, що справа сина не помре. Мама все своє життя присвятила синові. Мати правильно виховала сина, тому що він боровся за щастя народу.

 


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций