Глибина поетичного світу С. А. Єсеніна

Розміщено Зарубіжня література в 8 марта 2011

Сергій Єсенін. У самому звучанні цього імені чутна співучість, музика рідних роздолля, краса народу, який створив такого поета. Трудао назвати іншого поета, чия творчість так хвилювало б кожного, хто поринав в бездонну глибину і свіжість його віршів. Важко писати про поезію Єсеніна: мова міркувань наполегливо перебивається поетичними рядками. Єсенін говорив, що його лірика живе любов’ю до батьківщини і почуття батьківщини - основне в його творчості.

Вірші поета сумні, як сумна була селянська життя. Єсенін ріс серед роздолля середньо руської природи, і вона навчила його любити красу навколишнього світу. Ранні вірші поета звучать як освідчення в любові до рідної природи, прагнення розчинитися в ній. У природі він бачить джерело натхнення:

Віршів моїх смуток
Годував я резедою і м’ятою …

З ранніх років поетові запали в душу народні сказання, приказки, загадки. У цьому була його щастя як поета. Народна творчість зміцнило пісенну основу лірики Єсеніна:

Народився з піснями, в трав’яному ковдрі …

Життя і творчість Єсеніна були складні і суперечливі, він міг помилятися і робити помилки. Оглядаючи його шлях, ми бачимо, що Єсенін був скрізь вірний собі в головному - в прагненні осягнути складну долю свого народу. Суперечливість Єсеніна найбільш драматично позначається в його роздумах про майбутнє села. Поет не може відмовитися від світу звичних образів і уявлень, який доріг особливо тим, що в ньому жили десятки попередніх поколінь. Він любовно поетизує прикмети рідної сторони:

Світло місяця, таємничий і довгий,
Плачуть верби, шепочуть тополі.
Але ніхто під оклик журавлиний
Не розлюбить отчі поля.

Вторгнення в сільські простори міської цивілізації відбивається поетом як прихід ворожого залізного гостя. У своїй творчості Єсенін намічає шляхи вирішення проблем, які ще недавно здавалися йому безвихідними.
У “Листі до діда” він говорите незаперечному перевазі техніки “сталевого коня”. Серцеві пристрасті поета змінюються. Він не хоче залишатися в минулому російського села - злиденному і “безпорадному”, і в останні роки творчості змінюється ставлення Єсеніна до сучасної селі. Поет відмовляється оспівувати стару село:

Польова Росія! Досить
Волочитися сохою по полях …

В останні роки Єсенін все частіше повертається до думки про природу, вбачаючи в ній не тільки могутній засіб перетворення життя, але й моральну основу життя. Поет радий відчути себе рядовим трудівником, потрібним людям:

Що ж, дайте косу, я вам покажу,
Чи я вам не свійський, я вам не близький,
Пам’яттю села я ль не дорожу ?

У поезії Єсеніна часто звучить мотив смутку, жалю про минулої молодості, розтрачених силах. У його віршах відбилися і особисті переживання, і складний час, в який жив поет. І все.же, незважаючи на почуття смутку, що пронизує багато вірші поета, вони не звучать, песимістично: їх зігріває віра в душевні сили людини. Ці вірші Єсеніна співзвучні пушкінським рядкам “Печаль моя світла”. Поет відчуває фатальну безупинно часу: “Все пройде, як з білих яблунь дим”.
Любовна лірика займає значне місце в пеетіческом спадщині Єсеніна. Радість зустрічі, туга розлуки, смуток відчаю - різноманітні переживання поета. Але тема любові зближується в його віршах з головною єсенінській темою - темою Батьківщини. Автор “перських мотивів” переконується в неміцності щастя далеко від рідного краю. І головною героїнею циклу стає далека Росія:

Як би не був гарний Шираз, Він не краще рязанських роздолля.

Сучасники згадували, що Єсенін володів незвичайним особистою чарівністю, а його вірші - магічною силою. Будь-який співрозмовник знаходив у Єсеніна, його творчості щось своє, прийнятне і улюблене, і в цьому таємниця такого потужного впливу його віршів. Ми можемо говорити сьогодні не тільки про світової популярності поезії Єсеніна, а й світовому її значенні. Все нові й нові покоління долучаються до Єсеніна, осягаючи глибину його поетичного світу. Справедливі слова М. Тихонова: “Есенин - це вічне”.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций