Влада темряви, або Кігтик загруз, всій пташці пропасти

Розміщено Стислі перекази в 8 марта 2011

Осінь. У просторій хаті заможного, хворобливого мужика Петра - дружина Онися, Килина, його дочка від першого шлюбу, співають пісні. Сам господар вкотре кличе і лає, погрожуючи розрахувати Микиту, чепуристого хлопця років двадцяти п’яти, працівника ледачого і гулящого. За нього з люттю заступається Онися, а Анютка, їх десятирічна дочка, вбігає в світлицю з розповіддю про приїзд Мотрони і Якима, батьків Микити. Почувши про майбутню Нікітіної одруження, Онися «роздратувався рівно вівця кругова» і ще злісний накинулася на Петра, задумавши будь-якими засобами розладнати весілля. Килина знає таємні наміри мачухи. Микита відкриває Онисії батька бажання силоміць женити його на дівці-сироті Маринці. Онися попереджає: якщо що … «Життя наважуся! Згрішила я, закон руйнувала, та вже не ворочатися стати ». Як Петро помре, обіцяє взяти Микиту в будинок господарем і разом покрити всі гріхи.

Мотрона застає їх обнявшись, співчуває Анісьіной життя зі старим, обіцяє завадити Якиму і наостанок, таємно змовившись, залишає їй сонних порошків, зілля обпоїти чоловіка - «ніякого духу немає, а сила велика …». Засперечався за Петра з Якимом, Матрона порочить дівку Марину, артільну куховарку, яку Микита обдурив, живучи раніше на чавунці. Микита ліниво відмикається на людях, хоч і «боязно в неправді божитися». На радість Мотрони сина залишають у працівниках ще на рік.

Від Анюти Микита дізнається про прихід Марини, про її підозри і ревнощів. Килина чує з комори, як Микита прогнав Марину: «Образив ти її так-то і мене скривдиш пес ти».

Минає шість місяців. Вмираючий Петро кличе Онисію, велить послати Килину за сестрою. Онися зволікає, шукає гроші і не може знайти. Як би випадково провідати сина приходить Мотрона зі звісткою про весілля Маринки з вдівцем Семеном Матвійовичем. Віч-на-віч перемовляються Мотрона з Онисією про дії порошків, але Мотрона попереджає тримати все в таємниці від Микити - «жалос-тів дуже». Онися трусить. У цей момент, тримаючись за стінку, на ганок виповзає Петро і просить в який раз послати Анютка за сестрою Мартою. Мотрона відправляє Онисію негайно Ошаров всі місця, щоб знайти гроші, а сама сідає на ганку з Петром. До воріт під’їжджає Микита Господар розпитує його про оранці, прощається, і Мотря веде його у хату. Онися метається, молить про допомогу Микиту. Гроші відшукуються прямо на Петра - намацала Мотрона, квапить Онисію до приходу сестри скоріше ставити самовар, а сама наставляє Микиту передусім «грошики не упустити», а вже потім і «баба в руках буде». «Якщо похропувати почне їй відкоша можна зробити». А отут і Онися вибігає з хати, бліда, поза себе, несучи під фартухом гроші: «Помер ніяк. Я знімала, він і не відчув ». Мотрона, користуючись її розгубленістю, тут же передає гроші Микиті, випередивши прихід Марфи і Килини. Починають обмивати небіжчика.

Проходить ще дев’ять місяців. Зима. Онися ненарядная сидить за станом, тче, чекає з міста Микиту із Килиною і, разом з працівником Митричев, Анютою і заглянув на вогник кумою, обговорюють Акулінін наряди, безсоромність («растрепа-діва, нехалявая, а тепер розцяцьковані, роздулася, як булька на воді, я, каже, господиня »), злий норов, невдалі спроби видати її заміж так сплавити швидше, безпутність і пияцтво Микити. «Обплели мене, взули так спритно Нічого-то я здуру не помічала а в них согласье було», - стогне Онися.

Відчиняються двері. Входить Акім просити у Микити грошей на нову коняку. За вечерею Онися скаржиться на «пустощі» і неподобства Микити, присоромити просить. На що Аким відповідає одне: «… Бога забули» і розповідає про гаразд життя-буття Маринки.

Микита п’яний, із мішком, вузлом і з покупками в папері зупиняється на порозі і починає кураж, не помічаючи батька. Слідом йде розряджена Килина. На прохання Акіма Микита виймає гроші і скликає всіх пити чай, наказуючи Онисії ставити самовар. Онисія з трубою та Столешніков вертається з комори і змахує полушальчік, куплений Килиною. Спалахує сварка. Микита виштовхує Онисію, примовляючи Килині: «Я господар Її розлюбив, тебе полюбив. Моя влада. А їй арешт ». Потішаючись, повертає Онисію, дістає наливку, частування. Всі збираються за столом, тільки Аким, бачачи недобре життя, відмовляється від грошей, їжі та ночівлі, і, йдучи, пророкує: «до погибелі, значить, син мій, до погибелі …»

Осіннім ввечері в хаті чути гомін і п’яні крики. Їдуть Акулінін свати. Сусідки пліткують про придане. Сама наречена лежить в сараї, занемогші животом. «Віч», - вмовляє сватів Мотрона, - а так «дівка як лита - не ущіпнешь». До Онисії після проводів гостей на двір вбігає Анютка: Килина в комору пішла, «я, каже, не піду заміж, я, каже, помру». Чутний писк новонародженого. Мотрона з Онисією квапляться приховати, штовхають Микиту в льох рити яму - «Земля-матінка нікому не скаже, як корова язиком злиже». Микита огризається Онисії: «… набридла вона мені А тут порошки ці Так якби я знав, я б її, суку, убив тоді!» Зволікає, упорствуя?: «Адже це яке діло! Жива душа теж … »- і все ж здається, бере немовляти, загорнутого в ганчір’я, мучиться. Онисія вихоплює з його рук дитини, кидає в льох і зіштовхує Микиту вниз: «Задуши скоріше, не буде живий!» Скоро Микита вилазить з погреба, трясеться весь, зі шкребками кидається на матір і Онисію, потім зупиняється, біжить назад, прислухається, починає кидатися: «Що вони зі мною зробили? Пищав як Як захрустіт піді мною. І живий все, право, живий Зважився я свого життя … »

Гості гуляють на Акулінін весіллі. У дворі лунати пісні і бубонці. По доріжці повз сараю, в соломі де заснув з мотузкою в руках п’яний Митрич, йдуть дві дівки: «Килина і вити НЕ вила …” Дівок наздоганяє Марина і в очікуванні чоловіка Семена бачить Микиту, який пішов з весілля: «… А більш за все нудно мені, Ма-рінушка, що я один і не з ким мені мого горя розмикати … »Розмова перериває Семен і веде дружину до гостей. Микита, залишившись один, знімає чоботи і підбирає мотузку, робить з неї петлю, прикидає на шию, але зауважує Мотрону, а за нею ошатну, красиву, підпилий Онисію. Зрештою нібито погодившись на вмовляння, встає, оббирає з себе солому, відсилаючи їх уперед. Випровадивши матір і дружину, знову сідає, роззувається. І раптом п’яне Борміо-танье Митрича: «Нікого не боюся людей не боюся …» ніби додає сил і рішучості Микиті.

У хаті, повній народу, Килина з нареченим чекають благословення «вотчіма». Серед гостей - Марина чоловік її і урядник. Коли Анісья розносить вино, пісні замовкають. Входить Микита, босий, ведучи з собою Акіма, і, замість того, щоб взяти ікону, падає на коліна і кається, до захоплення Акіма, - «Божа справа йде …» - в усіх гріхах - у вини перед Мариною, в насильной смерті Петра, розбещенні Килини і убійеАе її дитинку: «Отруїв я батька, погубив я, пес, і дочка Я зробив, один я!» Батькові кланяється: «… говорив ти мені:« Кігтик загруз, і всій пташці прірву ». Акім обіймає його. Весілля засмутилася. Урядник кличе понятих допитувати всіх і в’язати Микиту.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций