Осінній листопад: твір з описом природи

Розміщено Вільні теми в 8 марта 2011

У всіх часах року є щось дивовижне, прекрасне і особливе. Але все-таки у кожної людини є своя улюблена пора. Хтось любить тепле сонячне літо, радіючи можливості опинитися на золотистому березі моря, поплескати в блакитних хвилях, просто промчати босоніж по луговий траві. Комусь більше подобається квітуча весна, наповнена різноманітністю веселих фарб і дивовижних запахів. Є й ті, кого зачаровує холодна красуня-зима, сяюча бурульками на дахах і білизною снігових заметів. А я чомусь найбільше люблю осінь. І не така вже це сумна пора, як писав знаменитий поет; І не завжди за вікном дощ і сирість. Для мене осінь - це запах багаття, на якому смажиться ароматне м’ясо; якийсь особливий повітря і абсолютно неповторний «глибокий» світло сонця. Але найголовніше - це царство червоних, багряних, помаранчевих, жовтих фарб. Хіба можуть не зачаровувати

погляд ці яскраві кольори осені?! Невже комусь вони навіюють смуток?! Більше за все я люблю пору, коли падає листя, коли можна не поспішаючи пройтися по парковій алеї, шарудячи золотистими листям і наспівуючи про себе яку-небудь веселу пісеньку. Мені в такий час завжди хочеться співати, шкода, що я не вмію складати пісні. Тобто вмію, звичайно, прості і наївні дитячі пісеньки. А хочеться співати що-небудь гарне і щоб тільки моя! Нещодавно я теж гуляла в парку і спостерігала, як падають з дерев невагомі листочки.

Кожен з них абсолютно не схожий на інші. Цей - маленький, скромний, червоно-коричневий. І летить він якось тихо і непомітно, ховається на землі в купці своїх товаришів. А цей - великий, яскравий, золотистий, з химерними вирізами по краях. Він падає повільно, гордо, кружляючи і похитуючись з боку в бік. Здається, перед тим як впасти з гілки, він хоче покрасуватися перед усіма, показати, що краще за інших. І на стежці ляже на вільне місце - щоб його обов’язково помітили. Але ось ще зовсім зелений листочок розгублено крутиться на вітрі, його кличе і захоплює із собою загальний політ. Але він не знає напевно, чи настав його час. Бути може, варто було залишитися на гілочці, порадувати ще трохи погляди перехожих? А це що за красень - немов дорогу прикрасу з бордового шовку в золотій оправі? Другий такий вже точно важко зустріти. А ця пара, зчепившись тонкими стеблинками-ручками, весь час тримається разом, немов боячись втратити один одного і ні за що не бажаючи розлучатися. Вони то злітають вгору, то кружляють у легкому танці, то стрімко несуться вперед, то знову повільно падають вниз. І всі ці різнобарвні листя, танцюючи і переплітаючись в повітрі, тихенько опускаються на землю. І куди не подивишся - все навколо встелене немов барвистим нескінченним килимом, кожна ниточка якого акуратно вплетена чиїмись дбайливими умілими руками. І боїшся пройтися по ньому, щоб не порушити цю красу. Але все-таки наступити на цей килим дуже хочеться - дуже вже він м’який і повітряний, злегка шарудить, ніби нове плаття.

Йдучи з парку, Я склала великий букет з цих осіннього листя, щоб забрати додому шматочок такого чудового світу. Поставлю у вазу і буду довго милуватися, згадуючи осінній казковий парк. Але перед тим як піти, затримаюсь небагато. Адже кажуть, що якщо загадаєш бажання, стоячи під дощем з листя, то воно обов’язково збудеться!

 


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций