Портрет “Героя нашого часу” в романі М. Ю. Лермонтова

Розміщено Шкільні твори в 6 марта 2011

Звичайно, я не буду оригінальний, якщо скажу, що роман М. Ю. Лермонтова “Герой нашого часу” є одним із шедеврів російської літератури. Висловлені автором думки і створені ним образи зацікавили мене надзвичайно. На мій погляд, роман Лермонтова продовжує бути сучасним і в наші дні, незважаючи на те що з часу його написання пройшло вже більше ста п’ятдесяти років. Але особливо велика роль роману була в лермонтовскую епоху. Щоб краще зрозуміти це, необхідно добре уявляти собі соціально-політичну обстановку в Росії в 30-х роках XIX століття.

Цей час традиційно пов’язують з посиленням реакції з боку царського уряду. Дійсно, провалилося повстання декабристів розділило Росію на “до” і “після”. Разом з ним загинули і надії більшої частини молодих людей на можливість будь-яких змін, та й сама їх необхідність представлялася вже не так чітко, як це було в 20-і роки. Саме тому вся Лермонтовська епоха - епоха найглибшого сумніви у всіх моральних цінностях. Безумовно, це не могло не відбитися на творчості М. Ю. Лермонтова. Доказом цього служить і написане в 1838 році вірш “Дума”, яке можна назвати передмовою до роману. Цей вірш дихає повним розчаруванням у житті, у всіх духовних цінностях людини, і закінчується воно страшними рядками, що стали фактично вироком всьому поколінню: Натовпом похмуро і незабаром забутою Над світом ми пройдемо без шуму й сліду, не кинули століть ні думки плодовитого, Ні генієм розпочатого праці. Отже, роман “Герой нашого часу” був закінчений у 1841 році, тобто перед самою смертю Лермонтова. Заслуга і новаторство автора полягає в тому, що його твір був першим російським психологічним романом. Основна мета чітко сформульована у передмові: показати сучасної людини таким, яким він є насправді, висвітлити всі його вади і недоліки. Намір це може здатися на перший погляд надто зухвалим.

Дійсно, міркувати про чужі недоліки не є заняттям, гідним великого художника, проте в тому-то й справа, що автор зараховує і себе самого до числа тих, кого хоче піддати нещадному осуду. Отже, він має повне право вказувати на “хворобу” покоління, тим більше, що ніхто, крім нього, на це не наважився. Сам автор визначає, що “герой нашого часу … це портрет, складений з пороків всього … покоління, у його розвитку “. Найбільш цікавим видався мені головний герой роману - Печорін, і я хотів би зупинитися саме на ньому. Що стосується інших персонажів роману, то всі вони, на мій погляд, мають цілком певне призначення - допомогти повніше розкрити характер головного героя. Для того ж служить і композиція роману. Справа в тому, що новели зміщені в часі, тобто не відповідають хронології розвитку подій в житті Печоріна. Однак їх порядок у романі сприяє поступовому знайомству читача з героєм, а отже, краще осмислення його особистості. Печорін є типовим сином свого часу. Як і на багатьох молодих людей 30-х років, на ньому лежить важка друк рефлексії, яка стала головною рисою його натури. Думаю, що ні в кого не виникне сумніву в тому, що саме Печорін - герой часу. На мій погляд, це дуже почесне “звання”, адже саме по собі слово “герой” вже має на увазі незвичайність, винятковість. Дійсно, Печорін - кращий представник своєї епохи, але плата за це - його самотність. Існує безліч прийомів для розкриття літературного образу. Лермонтов вдається до щоденників. Вигода цього прийому в щирості героя, який розкриває в щоденниках найпотаємніші куточки своєї душі.

Саме про це і йдеться в передмові до журналу Печоріна. У романі розкривається “історія душі людської”, яка, на думку автора, “чи не цікавіше і корисніше історії цілого народу”. У першому розділі роману читач бачить Печоріна очима Максима Максимович, тобто в дещо спрощеному вигляді. Сам Максим Максимович - людина дивно добрий і відкритий, що є, на думку В. Г. Бєлінського, типовим представником російського народу. Однак він не в змозі до кінця зрозуміти складний характер Печоріна, якого, незважаючи на це, він дуже любить і вважає своїм другом. Роль Максима Максимович значна, адже він концентрує в собі ті якості, які повністю відсутні у Печоріна. У “Белі” проявляється основна деталь особистості Печоріна - його суперечливість. Мені здається, що це свідчить про незвичайну широті натури героя. Тут же вперше помітний і його егоїзм, однак, на мій погляд, він не схожий на егоїзм маленьких дітей.

Печорін змушує навколишніх його людей чинити так, як він хоче, пригнічуючи їх своєю перевагою. Саме цього переваги часто не можуть пробачити Печоріна, саме тому він самотній. У наступних частинах роману складність образу Печоріна зростає, але я дозволю собі аналізувати докладно кожну з них, перейшовши до більш детального розгляду характеру головного героя в цілому. Хотілося б навести деякі позитивні риси Печоріна, що розкривають, на мій погляд, в ньому людини виняткового, що володіє гострим і критичним розумом.

Відразу обмовлюся, виділення в характері героя як позитивних, так і негативних сторін досить умовно, проте це може допомогти більш повному його з’ясуванню. Отже, по-перше, Печорін - людина розумна і освічена. Засуджуючи оточуючих, він критично ставиться і до себе самого. У своїх записках він визнається в таких властивостях своєї душі, про які не знає ніхто. По-друге, на користь героя в своєму розпорядженні і те, що він натура поетична, тонко відчуваючи природу. Про це свідчить чудове опис пейзажу на початку новели “Княжна Мері”: “Повітря чисте і свіже, як поцілунок дитини; сонце яскраво, небо синьо - чого б, здається, більше? навіщо тут пристрасті, бажання, жалю? .. ” Чи не правда, на таке порівняння здатна тільки людина, що володіє душею поета? До позитивних якостей Печоріна можна віднести і чудову його здатність відчувати людей. Він моментально відгадує те, що відбувається в душі кожної людини. Доказ тому - його знайомство з Вернером, людиною також надзвичайно проникливим, багато в чому схожим з Печоріним. Не викликає сумніву й те, що Печорін - людина смілива, що проявилося під час дуелі. Може бути, його сміливість почасти пояснюється відсутністю мети в житті, але це вже інша розмова. Те, що привернуло мене найбільше, це чесність і порядність головного героя.

Незважаючи на малоприємну історію з княжною Мері, Печорін у вирішальний момент сказав правду, хоч це було й нелегко. До речі, в цьому ж епізоді надзвичайно проявилася і його сила волі. Для більш рельєфного зображення позитивних якостей Печоріна у роман введено такий персонаж, як Грушницкий. Своїми явно непорядними діями він відтіняє найбільш привабливі риси головного героя. Що стосується негативних сторін в образі Печоріна, то це перш за все його індивідуалізм, що переростає в егоцентризм. Звичайно, можна звинуватити в ньому самого Печоріна, але, якщо вдуматися, де криються його витоки? На мій погляд, причинами егоїзму Печоріна є і безплідність освіти, не спрямованого на корисні цілі, і відсутність реальних можливостей докласти до чого-небудь величезні душевні сили. Проте, мені здається, найголовніша причина полягає в тому сумніві, яке було відмітною рисою покоління 30-х років. Сумніватися доводилося в усьому, і єдиним мірилом подій, що відбуваються залишалося тільки власне “я”. Саме тому абсолютно до всього в житті Печорин підходив тільки через своє “це”. На мій погляд, Печоріна не можна дорікати в тому, що він став таким, яким ми бачимо його в романі. Я вважаю, що він скоріше гідний жалю і співчуття. Печорину бракує розуміння і любові, а з його уявленням про щастя, яке, до речі, сформувалося під впливом світла, він ніколи не був би щасливий.

“Згасла” половина його душі проявляється лише одного разу в романі, коли Печорін, втративши Віру, зрозумів, що останній промінь світла в його житті згас. Але навіть після цього Печорін не зламався. Він продовжував вважати себе господарем своєї долі, він хотів взяти її в руки, і це помітно у заключній новелі роману - “Фаталисте”. На закінчення хотів би сказати, що В. Г. Бєлінський порівнював душу Печоріна з висушеної спекою землею, яка після “благодатних дощів” могла б народити прекрасні квіти. Насмілюся не погодитися з думкою великого критика. На мій погляд, душа Печоріна деформувалася остаточно і змусити його полюбити неможливо.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций