Пошук сенсу буття в «Божественної комедії» Данте

Розміщено Шкільні твори в 6 марта 2011

Під ім’ям Данте увійшов у літературу майбутній всесвітньо відомий поет, Який скоротив дане йому на честь діда ім’я Дуранте. Всіх відомих письменників і поетів ми називаємо за прізвищем. Імена ж здебільшого фігурують у Святому Письмі - Петро, Павло … Поруч з ними стоїть і Данте, Який створив «Комедію» (1307-1321). Поема написана від першої особи, її герой - Сам Данте - подорожує з Ада через Чистилище в Рай. 100 пісень, з яких складається «Комедія», викликали захоплення у літературного дослідника Боккаччо, І він додав епітет замилування «Божественна!» У скарбницю літератури Данте увійшов і як автор сонетів про любові. Цикл віршів він присвятив Беатріче Портінарі, яку в 9 років побачив на одній з флорентійських вулиць. Рання смерть Беатріче породила скорботні вірші. Беатріче увійшла у свідомість людства як символ прекрасної, незайманою, піднесеної любові.

Протягом багатьох років на чужині Данте виношував і обробляв своє прекрасне творіння - поему «Божественна комедія». Він закінчив її незадовго до смерті. Твір цей - підсумок всього його життя - дає широку картину уявлень Данте про світ, про дійсність і полум’яною проповіді дорогих йому ідей. «Божественна комедія» - вище досягнення середньовічної культури, яке знаменує собою перехід до нової епохи. Величезна за обсягом поема має три частини - «Пекло», «Чистилище», «Рай» - відповідно три етапи уявної подорожі поета. Вона починається описом стану людини, яка переживає духовну кризу, болісно шукає шлях до істини.

  • На середині шляху життєвого
  • Я опинився десь у темному лісі …

Улюблена поета Беатріче просить Вергілія вивести Данте на правильний шлях:

  • Мій друг, який щастя не був другом,
  • У пустелі гірської вірний шлях знайти
  • зневірився і відтиснутий переляком.
  • Таку в небі чула я звістку;
  • Боюся, не пізно ль я допомогти готова,
  • І лиха він міг не перенести.
  • Іди до нього і, вродою слова
  • І всім, чим тільки можна, люблячи,
  • Врятуй його, і я моя втіха знову.

Вергілій веде Данте через пекло, який нараховує дев’ять кіл. У першому вони бачать душі праведників, поетів і героїв дохристиянської старожитності. Христос виводить звідти старозавітних праотців і пророків - Адама, Авеля, «чистого сина його», Ноя, Мойсея, «уставщика і служителя», «сивого Авраама», Якова Ізраїлю і його дітей. Серед тих, хто удостоєний райського блаженства, згадані героїні біблійних побутових, героїчних і ліричних оповідань - Сарра, Ревека, Рут, Юдіта. До їх суспільству після прощання з Данте приєднується і Беатріче.

Спускаючись нижче і нижче, поет бачить грішників - лихварів, жадібних, гвалтівників, злодіїв, користолюбців. У пекельну безодню скинуті жорстокі тирани, які в безсилій люті скрегочуть зубами в вогневої річці, і тата, які грішили за життя. У дев’ятому колі пекла - озеро, де в лід навічно вмерзли зрадники рідних і батьківщини. Пройшовши через чистилище, поет у супроводі Беатріче відправляється в подорож райськими сферами. Тут Данте зустрічає апостола Петра, Якова, Іоанна. Беатріче, його провідниця і наставниця, пропонує перевірити його «по легким і важким питанням». Демонструючи ерудицію, Данте показує обізнаність не тільки з Біблією, а і з «людськими науками» - фізикою, філософією. Він, як і інші філософи-гуманісти, переконаний, що існують різні шляхи до пізнання істини, і людина не повинен нехтувати жодним.

На сторінках поеми імена Христа, праведників і святих зустрічаються поруч з іменами Горація, Сенеки, Ювенала, персонажами грецької і римської міфології. Це характерно для гуманізму об’єднання «Христа з Цицероном» свідчить, що Данте не притаманний фанатизм, замкнутість, обмеженість, що він черпає багатства з всієї скарбниці духовної культури.

Рай, за поданням християн, - місце, де панує справедливість і вічне блаженство. Вони вірять, що рай створений лише для них. Але Данте розуміє, що праведники були і до Христа, існують і поза його релігії, і він поміщає в рай всіх, хто заслуговує винагороду, прославляючи тим самим канонічні уявлення.

Перш ніж піднятися в небо, Беатріче дає Данте можливість в останній раз глянути на грішну землю, де панує зло, народжене жадібністю, під якою поет розуміє влада матеріальних інтересів. І Данте переконаний, що світ іде не до загибелі, а до світанку, що за зимою настане весна, що за квіткою визріє плід, що добро переможе.

Як бачимо, Вся поема, і особливо частина «Пекло», пронизана духом палкого політичної боротьби, народженої новою епохою. З найбільшим презирством зображує поет нерішучих, але бажаючих в життя боротися на чиїйсь стороні. Ці душі кидаються гуртом в покої пекла, не допущені ні в рай, ні в пекло, оскільки поряд з ними грішники могли б пишатися. Образ рідного міста Флоренції, долі, люди, звичаї, події суспільного життя постійно оживають перед Данте в картинах загробного світу. Гостро виражені в усій поемі симпатії і антипатії автора. Для імператора Генріха заготовлений трон в раю, у пеклі чекають заклятого політичного ворога Данте - тата Боніфація. Данте виступає з гострою критикою офіційної католицької церкви.

 

 


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций