Поєдинок насильства і гуманізму

Розміщено Шкільні твори в 6 марта 2011

Письменник повинен вивчати життя, не отварачіваясь ні від чого.А. І. Купрін

Людина і армійська машина - ось, на мій погляд, основна проблема повісті Купріна “Поєдинок”. Це реалістична повість про російською офіцерства. У центрі її - конфлікт мрійника з нелюдським світом, що принижує людську гідність.

Сюжет твору буденно трагічний: підпоручик Ромашов гине в результаті дуелі з поручиком Ніколаєвим. Міський інтелігент у мундирі підпоручика, Ромашов страждає від вульгарності і нісенітниці життя, “одноманітною, як паркан, і сіркою, як солдатське сукно”. Загальна атмосфера жорстокості та безкарності, що панувала в офіцерському середовищі, створює передумови для виникнення конфлікту.

“Унтер-офіцери жорстоко били своїх солдатів за мізерну помилку в словесності, за втрачену ногу при маршировкою …” Насильство а повісті є невід’ємним атрибутом духу армії: на ньому тримається військова субординація та дисципліна, вся армія створена насильством.

Купрін пише про новобранців: “Вони стояли на полковому дворі, збившись у купу, під дощем, точно стадо переляканих і покірних тварин , дивилися недовірливо, спідлоба “. Потрапивши в армію, ці молоді парубки швидко втрачають індивідуальність: “Вони танцювали, але в цій танці, як і в співі, було щось дерев’яне, мертве, від чого хотілося плакати”. Вони самі починають бити солдатів: “Б’ють його (Хлєбникова) кожен день, сміються над ним, знущаються …”

Ромашов відчуває до зацькованому солдатові Хлєбниковим” приплив теплого, самозабутньо, нескінченного співчуття “. Автор не ідеалізує юного Ромашова і зовсім не робить його борцем проти укладу армійського життя. Ромашов здатний тільки на боязке незгоду, на невпевнені спроби переконання, що порядні люди не повинні нападати з шашкою на беззбройного: “Бити солдата нечесно. Це соромно. ”

Обстановка презирливого відчуження загартовує поручика Ромашова. До кінця повісті він виявляє твердість і силу характеру. Поєдинок стає неминучим. Любов же його до заміжньої жінки, Шурочка Ніколаєвої, яка не посоромилася укласти цинічну операцію із закоханим у неї людиною, ставкою в якій стала його життя, прискорила розв’язку.

Треба сказати, що тема дуелі проходить через всю російську літературу XIX століття. Згадаймо лицарський поєдинок Петруші Гриньова з наклепником Швабріним в “Капітанської дочці” Пушкіна і порівняємо його з фактичних ческим вбивством штабс-капітаном Солоним барона Тузенбаха в “Трьох сестрах” Чехова. І ми бачимо, що перед нами різні покоління, різні люди, різні дуелі. “Єдиноборство честі” з часом втрачає сенс, як втрачає сенс система людських цінностей. Це і хвилює Купріна найбільше. Тому перед нами не просто дуель двох військових, це двобій добра і зла, цинізму і чистоти.

Купрін підняв у своїй повісті хворобливу, гостру проблему російської армії почала 1900-х років. Відчуженість, глухе нерозуміння між офіцерами і солдатами, обмеженість, кастова замкнутості, убогість освітнього рівня російського офіцерства окреслено Купріним жорстоко, але точно.

Чим більше удосконалюються знаряддя вбивства, тим важливішим стає питання про стан моральності тих, хто цю зброю тримає в руках. Читаючи повість Купріна, ми виявляємо, що серед офіцерів побутує таке поняття про життя армійської: “Сьогодні нап’ємося п’яні, завтра в роту - раз, два, лівою, правою. Увечері знову будемо пити, а післязавтра в роту. ” Невже все життя в цьому?

Але іншого не пропонувалося. Офіцерам і їхнім дружинам доводилося задовольнятися таким розпорядком життя. Як убогі їх розваги та захоплення: “У полку між молодими офіцерами була поширена досить наївна, хлоп’яча гра: навчати денщиків різним дивовижним, незвичайним речам”. І людина, відірваний від свого середовища, часто втрачав своє обличчя і піддавався загальному армійському “розкладанню”. Більшість офіцерів стоять на низькому моральному рівні. Їх розмови носять брудний і вульгарний відтінок. Високі матерії їх не цікавлять. Я повністю згоден з думкою Назанского: “Вони сміються: ха-ха-ха, це все філософія! .. Смішно, і дико, і недозволено думати офіцеру армійської піхоти про піднесених матерії. Це філософія, чорт візьми, отже - нісенітниця, дозвільна і безглузда балаканина “.

Творці армійської машини свідомо знижують моральний рівень офіцерства. І це не дивно. Для того щоб змусити людину вбивати собі подібних, потрібно зруйнувати у нього уявлення про добро і зло, про справедливість. Але ж офіцерство - ядро армії. Отже, морального розкладу піддалася вся армія.

Я вважаю, що навіювання людині фальшивих, неприродних моральних понять - корінь армійського зла. І Купрін ставить у провину армії спотворення природного призначення людини. Недарма критика назвала “Поєдинок” Купріна поєдинком з армією.

Але серед героїв повісті є окремі офіцери, яких турбує те, що відбувається. Давайте прислухаємося до слів тих, хто на собі випробував бездушність армійської машини: “Тільки питання: куди ж ми з вами подінемося, якщо не будемо служити? Куди ми гідні навіть, коли ми тільки й знаємо - лівою, правою, - а більше ні бе, ні ме, ні кукуріку. Вмирати ми вміємо, це вірно, “- так міркує поручик Вєткін. Таким офіцерам нікуди було йти. У них не було спеціальності, вони не вміли заробляти хліб інакше, як службою в армії. Ця безвихідь здається мені найважчою в їхньому становищі. Ризикнули порвати з армією офіцери поверталися назад, не знайшовши собі місця в житті.

Однак Ромашов все ж таки знайшов у собі сили порвати з армією, хоча і не зумів довести свій розрив до кінця з-за загибелі на дуелі. Ромашоь не дав армійської машині стерти своє особисте “я”. Головний герой повісті не бачить і не відчуває сенсу в самому існуванні армії.

Звичайно, у армії свої закони, своя влада, свої методи. Так було і буде. Мені здається, відважний сміливець, який посмів кинути виклик армійської машині, є надзвичайно гуманістом. Купрін попередив людство про небезпеку, що таїться в армії.

Пророцтво і безсумнівний талант Купріна в тому, що він побачив в ненависті військових до “Шпак” зав’язку майбутньої громадянської війни. Його книга, що несе правдиве слово, що таїть в собі таке геніальне пророцтво, безсмертна.

“Поєдинок” вийшов у світ в дні розгрому російського флоту при Цусіма. Жорстока, ганебна реальність російсько-японської війни 1904-1905 років підтвердила пафос повісті і діагноз Купріна. “Поєдинок” став літературно-громадської сенсацією 1905 року, перших місяців першої російської революції. Повість високо оцінили Горький, Стасов, Рєпін.

У 1918 році Купрін писав з гнівом і скорботою про розвал фронту першої світової війни: “У нас була прекрасна, дивується весь світ армія. Вона розтанула, залишивши після себе брудні сліди …”

Я поділяю думку великого письменника. І думаю, розвінчані їм армійські риси залишилися і в сучасній армії. Повість нашого сучасника С. Каледіна “Стройбат” доводить актуальність цієї теми в наші дні: “Ні управи на Губарєв, законної - ні. А без закону - можна знайти “. Наше молоде покоління сподівається все-таки на новий гуманний закон, який відродить славу російської армії і змінить становище військовослужбовців у нашій країні.

 


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций