Помпадури і помпадурші (стисло)

Розміщено Світова література в 6 марта 2011

У короткій передмові автор говорить про те, що книга ця написана з метою пролити світло на дуже своєрідну сферу життєвої діяльності, в якій все настільки темно й невизначено, що кожен початківець помпадур потребує експлікація і тлумаченнях. Ну, наприклад, приїжджає на нове місце начальник повинен знати, як організуються його і чужі зустрічі і проводи, як ставляться до підлеглих, до закону, до вибору помпадурші і т. п. Автор книги замість повчань читачам обирає форму розлогих оповідань. Саме вони швидше за всією висвітять весь спектр помпадурської діяльності.

Начальники змінюються досить часто. Це раніше вони засиджувалися на одному місці, тому що від начальника нічого не було потрібно, крім того, щоб називатися адміністратором. Тепер же потрібно, щоб він ще яку-небудь «суть розумів, щоб був надійним і гречним від самої природи». Чиновник, за визначенням, людина неодмінно відданий, на всіх начальників дивиться однаково, тому що всі вони начальники. Так ось, зустрічати начальників треба з максимумом привітності, проводжати ж - інша справа, що вимагає більш тонкої політики. Торжество прощання повинно носити характер виняткової відданості. «Ми зрозуміли, - промовляє відповідальний за тости і спічі, - що справжнє мистецтво управляти полягає не в суворості, а в тому благодушності, яке в поєднанні з прямодушністю витягує данина подяки з найчорніших і непохитних сердець».

У той час як новий начальник ліберальничає, створюючи нову еру і в згоду йому налаштовується весь подначальний люд, старий адміністратор вислуховує від колишніх навушників доповіді про нові діяннях «замінив незамінного» і сідає за мемуари, на перших сторінках яких вже відзначено, що «першим словом, яке досвідчений адміністратор має звернути до скопище чим-небудь незадоволених, - це слово матірне». Завдання номер два: домогтися адміністративного одностайності як протидії такому ж Багатоголосий. Обивателя слід завжди тримати в строгості, усіма способами впливаючи на його порочну волю. «Юний! Якщо ти думаєш, що наука ця легка, - зневірився в цьому … »

Разом з помпадурам зникають з горизонту і помпадурші, хоча їхні долі іноді складаються цілком утешно. Надія Петрівна Бламанже зуміла підпорядкувати собі і нового помпадура, і період її нового правління відзначений марними жестокостями: вона і вислала з міста, і видалила з посади, і розлучила близьких людей.

Звичайно, помпадурської біографії складаються по-різному. Є й такі, які досить несподівані. Ніхто ніколи не думав, що Дмитро Павлович Козелков, якого однолітки називали хто Мітенька, хто Козлик, хто Козленком, якось почне управління губернією. Зовнішність його відразу ж змінюється, в особі виникає якась «глянцовітая непрохідність». Намагаючись зачарувати губернських чиновників, він вимовляє чимало дурниць, але з часом його спочатку добре прийнята балачки всім набридає, і в його вже помпадурської душу западають насіння сумніву. Він стає «замислюються адміністратором», що означає не що інше, як «розбрід думок». Думки бродять в його голові, «як у літній час мухи по столу. Побродивши-побродити і відлітають ». Від сумніву він переходить до рішучості, пристрасному бажанням щось зробити, бажано в опорі на закон, наприклад задати прочуханку маленькому чиновнику з міщан за те, що той ходить завжди напідпитку … Цікаво йому дізнатися, а що ж думають про його правління прості люди, і він, переодягнений у просте вбрання, відправляється на міську площу. Випадкові перехожі та прості люди відповідають йому, що закону для простих людей не існує, тільки «планида». «Закон - це для тих, хто нагорі». Перші виконавці і порушники закону - це всього лише помпадури, яких легко змінити, якщо вони перестають відповідати певному стану речей. А якщо хто надумає обуритися або, пущі того, почати боротися з законом, то «з усіх щілин виповзуть ябедники і донощики, що стежать за дзеркальною поверхнею адміністративного моря». У такому випадку помпадури гинуть десятками.

Здивування викликає старий добрий помпадур, раптом кінчаючий свій адміністративний біг. «Як можна-с?» Адже немає прикладу, щоб помпадур, одного разу зів’ялий, раптом розцвів знову. Тому, як тільки задуют вітри змін, помпадур думає, що все, що він п’є і їсть, трапляється з ним «в останній раз». Востаннє йому віддаються почесті, надаються послуги, дзвенить музика. А коли на цю істотну тему говорить компанія екс-помпадурів, то згадується колишнє привільне життя-буття, чечужний вуха, ціни на рябчиків та індиків, напрочуд сенатські укази. Ніхто з помпадурів не припускає, що в майбутньому їх чекає відплата. Даремно вони думають, що завжди можна грубити в державних інтересах, мода на певні жарти кінчається, і пінки знімають лише помпадури з абсолютним політичним слухом. Влада - штука сувора, при зміні вітру на «інший операційний базис думок» ніякі заслуги, виконані у вигляді донесень, приписів, постанов і указів, не врятують. Прийдуть інші люди, для яких новий спосіб мислення стане чимось на зразок засвоєної з молоком матері ідеї. Вони-то і стануть новими Помпадур.

Суспільний розвиток відбувається швидко: від копійчаної хабара обивателі швидко переходять до тисячної або десятитисячна. Хабар інший раз відливається у форму, про яку навіть не здогадаєшся, настільки вона має облагороджений вигляд. «Сьогодні в людині важливо не геройство і здатність переносити позбавлення, а поступливість, лагідність і готовність». І тут для помпадура знову починається рахунок на копійки. «Заради можливості оприбуткувати зайву монетку він готовий ужитися з якою завгодно внутрішньою політикою, увірувати в якого завгодно бога». Однак зумій при цьому висловити відсутність будь-яких побоювань, зумій, якщо новий начальник приїхав, ежемгновен-но і неухильно тремтіти. Тоді тільки ти пройдеш в «дамки».

Ну, а що ж у цей момент освічене суспільство? Його долає апатія: «Йти нікуди, читати - нічого, писати - не про що. Весь організм уражений втомою і тупим байдужий до всього, що відбувається. Спати б лягти добре, але навіть і спати не хочеться ». Література і журналістика вимішати відсутність своїх власних і політичних, і громадських інтересів на Луї-Філіпа, Гізо і французької буржуазії. Але й тут звучать безформні загальні фрази: «Нудне час, нудна література, нудне життя. Перш хоч «рабьі мови» чулися, пристрасні «рабьі мови», алегоричний, але зрозумілі, нині й «рабьіх промов» не чути. Я не кажу, щоб не було поруху, - рух є, але рух обридливу, нагадує смикання з боку в бік ».

Втім, і на тлі загального застою і отупіння іноді виникають гідні особи, такі, наприклад, як зіждитель прогресу граф Сергій Васильович Бистріцин, який налагодив господарство у себе в Чухлома, а потім намагався це зробити в масштабах Росії. Оглядаючи «з пташиного польоту» країну, він бачить у ній «сотні тисяч, мільйони, ціле море мучеників» і розуміє, що їх грішно переводити, придумуючи жорстоку і відсталу внутрішню політику ». Ясно йому також, що російське «гуртожиток без горілки немислимо»: «У нашому суворому кліматі цілком обійтися без горілки настільки ж важко, як, наприклад, мешканцю полум’яної Італії обійтися без макаронів і без цілющих променів сонця, а мешканцеві більш помірної смуги, німцю - без кухля пива і ковбаси ». Бистріцин починає війну з сімейними розділами і общинним володінням. У колі друзів Бистріцин йде ще далі, вона мріє про загальне відродження, про курку в супі Генріха IV і навіть на вушко може шепнути: «Добре б життя було так організовано, щоб кожному діставалося за потребами».

Однак такі, як Бистріцин, працюють серед багатьох інших, що перешкоджають будь-яким починанням, оскільки справа державних чиновників не мудрувати лукаво, не бентежити умів, не творити, а стежити за цілістю створеного, захищати те, що вже зроблено, наприклад голосні суди і земства. Для адміністративного творчості зараз немає арени, але що ж робити помпадурам, що володіє живою енергією, її необхідно куди-небудь помістити!

Під вставною новелою-утопії «Єдиний» автор представляє ще одного «симпатичного» помпадура, «самого простодушного у світі». Як філософ від адміністрації він переконаний, що краща адміністрація - це відсутність такої. Чиновники строчать папери, а він не бажає їх підписувати: «Навіщо-с?» У місті повинні бути тільки святкові дні, тоді не може бути ніяких екзекуцій, революцій, бунтів: начальники не діють.

Найбільшою складністю для цього помпадура стає вибір помпадурші, бо з цього приводу ні статутів, ні регламентів не існує. Негласно начебто потрібно, щоб жінка була високопоставлена пані, але у начальника смак до міщанки. Після недовгих пошуків він знаходить білотілі вдову у дверей шинку. Досить довго йому потім довелося пояснювати квартальним, що не можна помпадура підстерігати ночами.

У місті протягом десяти років правління не сталося жодного повстання, жодного злодійства. Обивателі від’їлися, квартальні теж, ватажок просто задихався від жиру, помпадурші та і взагалі стала поперек себе ширше. Помпадур тріумфував, начальство про нього не згадувало. А в рідному місті у всіх на думці було тільки одне: «заживо поставити йому монумент».

У висновку книги автор наводить думки знатних іноземців про Помпадур. Переважає думка про існування в Росії особливого стану - помпадурів, «порушують суспільну тишу і сеящіх розбрат» (австрійський серб Глупчіч-Ядріліч). А «Ямуцкі принц, слова якого записані його вихователем Хабібулой, йому заперечує:« Ай-ай, добре тут в Росії: народ немає, помпадур-є-чисто! Гайда додому ріформа робити! Додому їдь, ріформа починав. Народ ганяв, помпадур садив; ріформа кінчав ».

Цією фразою записки про помпадурам закінчуються.

 


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций