По праву пам’яті

Розміщено Російські твори в 6 марта 2011

У жанрово-тематичному плані - це лірико-філософський роздум, «дорожній щоденник», з ослабленою сюжетністю. Дійові особи поеми - неосяжна Радянська країна, її люди, стрімке розворот їх справ і звершень. Текст поеми містить жартівливе визнання автора - пасажира поїзда «Москва-Владивосток». Три дали прозріває художник: неоглядного географічних просторів Росії; історичну далечінь як спадкоємність поколінь і усвідомлення нерозривного зв’язку часів і доль, нарешті, бездонність моральних запасників душі ліричного героя.

Поема «По праву пам’яті» автор замислював спочатку автором як одна з «додаткових» глав до поеми «За даллю - даль», придбала в ході роботи самостійний характер. Хоча «По праву пам’яті» не має в підзаголовку жанрового позначення, а сам поет, вірний поняттям літературної скромності, називав часом це твір віршованим «циклом», цілком очевидно, що це лірична поема, остання велика робота автора «Василя Тьоркіна». Вона була закінчена і самим поетом підготовлена до друку за два роки до його смерті. У вступі Твардовський заявляє, що це відверті рядки, сповідь душі: Перед лицем, що пішли бувальщин Чи не вправі ти кривити душею, - Адже ці були сплатили Ми платою самою великою … Поема композиційно розпадається на три частини. У першій частині поет з теплим почуттям, трохи іронічно згадує свої юнацькі мрії і плани. І де, кому з нас доведеться, В якому році, в якому краю За півнячої тієї хрипотою розчути молодість свою. Мрії ці чисті й високі: жити і працювати на благо Батьківщини. А якщо знадобиться, то й життя своє віддати за неї. Красиві юнацькі мрії. Поет з легкою гіркотою згадує той наївне час і молодиків, які й подумати не могли, скільки тяжких і суворих випробувань готує їм доля: Готові були ми до походу Що простіше може бути: Любити рідну землю-матір, Щоб за неї у вогонь і в воду . А якщо - То й життя віддати … Лише від себе тепер додамо. Що простіше - так. Але що складніше?

Другий розділ «Син за батька не відповідає» найтрагічніша і в поемі, та й у всій творчості. Незаконно розкуркулених сім’я Твардовський була заслана до Сибіру. У Росії залишилося тільки Олександр Трифонович через те, що жив окремо від сім’ї в Смоленську. Полегшити долю засланих він не міг. Фактично він відмовився від сім’ї. Це мучило поета все життя. Ця незагойна рана Твардовського вилилася в поему «По праву пам’яті». Кінець твоїм лихим негараздам, Тримайся бадьоріше, не ховай особи. Дякуй батька народів. Що він пробачив тобі батька. Важке час, в якому не можуть розібратися філософи ось уже п’ятдесят років по тому. А що ж говорити про юнака, свято вірячи в офіційну пропаганду та ідеологію. Двоїстість ситуації знайшла своє відображення і в поемі. Так, він умів без застережень, Раптово - як уже припече - Будь своїх прорахунків купу Перенести на чийсь рахунок: На чиєсь враже спотворення Того, що сповіщав заповіт. На чиєсь запаморочення від їм передбачених перемог. Поет прагне осмислити хід історії. Зрозуміти, в чому була вина репресованих народів. Хто допустив таке положення речей, коли один вирішував долі народів. І всі були винні перед ним уже в тому, що були живі. У третьому розділі поеми Твардовський стверджує право людини на пам’ять. Ми не маємо права забувати нічого. Поки ми пам’ятаємо, “живі» наші предки, їхні справи і подвиги. Пам’ять - це привілей людини, і він не може добровільно відмовитися від Божого дару на догоду кому б то не було. Поет стверджує: Хто ховає минуле ревниво, Той навряд чи з майбутнім товаришує … Ця поема - своєрідне покаяння Твардовського за свої юнацькі вчинки, помилки. Всі ми робимо помилки в молодості, часом фатальні, і ось поем це в нас не народжує. У великого поета навіть горе і сльози виливаються в геніальні вірші. А ви, що нині норовить Повернути колишню благодать, Так ви вже Сталіна кличте - Він Богом був - Він може встати.

 


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций