Війна світів (переказ)

Розміщено Світова література в 5 марта 2011

У 1877 р. італійський астроном Джованні Вірджін Скіапареллі (1835-1910) виявив на Марсі мережу прямолінійних ліній, які він назвав каналами. Виникла гіпотеза, згідно з якою ці канали є штучними спорудами. Подібна точка зору була згодом спростована, але за життя Скіапареллі користувалася широким визнанням. А звідси логічно випливала думка про населеність цієї планети. Звичайно, щось їй і суперечило. Марс старший за Землю, далі відстоїть від Сонця, і якщо життя на ньому почалася раніше, то вже наближається до кінця. Середня денна температура в екваторіальному поясі не вище, ніж у нас в найхолоднішу погоду, атмосфера дуже розріджена, біля полюсів скупчуються величезні маси льоду. Але чи не варто звідси, що за часи існування Марса у них виросла незрівняна із земною техніка і заодно прагнення переселитися на іншу, більш зручну для життя планету?

Такі передумови цього самого великого за обсягом науково-фантастичного роману Уеллса. У ньому мова йде про вторгнення марсіан на Землю. При протистоянні Землі та Марса відстань між ними максимально скорочується. Астрономи в цей час спостерігають якісь спалахи на поверхні цієї планети. Швидше за все, це землетрусу. А може бути, припускає Уеллс, марсіани просто відливають гігантську гармату, з якої вони скоро випустять десять снарядів Землю на? Цих снарядів було б і більше, але на Марсі щось трапилося - якийсь вибух, - хоча прибули марсіан виявилося цілком достатньо, щоб, якби було непередбачуваного, підкорити всю нашу планету.

Закінчується роман ще одним науковим припущенням. Період розвитку марсіанської цивілізації - варто нагадати, дуже тривалий - виявився достатнім для того, щоб знищити всі хвороботворні мікроби. І марсіани стають жертвою своєї непристосованості до земного життя. Вони гинуть.

Між цим зачином і кінцем якраз і розгортається дія роману. Воно двояко. Спочатку Уеллс представляється свого роду послідовником Жюль Верна, якогось «технічного фантаста». Марсіани принесли на Землю нові принципи науки і техніки. Їх бойові триніжки, крокуючі зі швидкістю птаха, їх теплові та світлові промені, їх газові атаки, задовго передвіщають жахи світової війни, вміння користуватися суглобними, а не колісними пристроями, до яких прийшли інженери майбутніх поколінь, - це провісники робототехникі. Літальні апарати важчі за повітря тільки планувалися, а у Уеллса його марсіани вже будують власний літак.

І ще одне передбачення Уеллса - химерне. Марсіани схожі на розумного пуголовка, забезпеченого пучками щупалець. Вони швидше породження земної, а не позаземної цивілізації. І на погляд сучасної людини вони огидні. Тим більше, що марсіани харчуються кров’ю істот, що нагадують теперішніх мешканців Землі. Це одна з головних причин їхньої експансії,

Дія починається з падіння першого відгвинчується зсередини циліндра марсіан. Люди мріють встановити контакт з інопланетянами. Однак у марсіан зовсім інші плани. Їм необхідно підпорядкувати собі Землю, і вони з самого початку ведуть себе вкрай агресивно, пригнічуючи перші ж осередки можливого опору. Націлені на них артилерійські батареї знищені тепловим променем. Уряд в силах ще закликати населення залишити Лондон, чого після функції його абсолютно вичерпуються. Виробництво приходить до кінця. Немає більше ніякого соціального порядку. Починається масовий результат населення з найбільшого в світі міста. Безчинствують мародери. Люди, не підлеглі більше зовнішньої дисципліни, показують себе такими, якими вони є.

У романі два оповідача. Один з них - сам автор. Це він відразу ж зауважує прибуття марсіан, знищення миротворчої делегації з білим прапором, перші натовпи біженців, які не встигли ще досягти Лондона. У ході поневірянь йому зустрічаються дві людини, що зупиняють його увагу. Один з них - священик, з яким він з волі випадку виявляється в напівзруйнованому будинку на самому краю гігантської воронки, виритої падаючим циліндром. З пролому в стіні він спостерігає за тим, як марсіани збирають свої механізми. Священик - людина щиро віруюча, все ж таки поступово сходить з розуму, піднімає крик і скоро привертає увагу марсіан. У пролом простягаються щупальця, і можна тільки здогадуватися, яка доля його чекає. Герой дивом уникає такої ж долі.

І ще одна людина попадається на його шляху. Це їздовий артилерійської батареї, що відстав від своєї частини. У момент, коли вони зустрічаються знову, марсіани вже встигли восторжествувати над людством. Але, як з’ясовується, у артилериста є свій план порятунку роду людського. Треба заритися глибше в землю, наприклад, у каналізаційну мережу, і перечекати. Спочатку здається, що в його викладках є частка істини. Каналізація після дощу добре промита. Вона достатньо простора, а проникнути туди можна через спеціально виритий підземний хід. З часом Землю вдасться відвоювати. Треба лише опанувати таємницею марсіанських триніжків. Людей адже все одно залишиться більше. Та й серед них знайдуться здатні керувати цими до пори до часу незрозумілими механізмами.

План сам по собі був непоганий. Та ось біда - він народився в голові людини, що представляє чималу небезпеку для людства. Це з’ясовується мало не з першого моменту. Солдат-артилерист - один з розплодилися за останній час мародерів. Не визнавши відразу оповідача, він не бажає пускати його на «свій ділянку», де скупчилася достатня для двох чоловік кількість їжі. До того ж свій підкоп він риє в неправильному напрямку. До каналізації звідси не пробитися. І часу для цього не буде. Творець великого плану не надто любить працювати. Він вважає за краще поглинати заготовлену кимось іншим їжу і спиртні напої.

Але найгірше інша сторона цього «великого плану». Для його здійснення доведеться вивести нову породу людей. Слабких (за відомим спартанського зразком) треба буде вбивати. Жінки будуть покликані тільки народжувати життєздатних людей. І розповідач, носій зовсім інших думок, вирішує покинути цього неприборканого і дивного мрійника і йти до Лондона.

Видовище, що постала його очам, відлякує. Місто, якщо не рахувати декількох п’яних, спорожнів. Він завалений трупами. І над усім цим чується виття позаземного чудовиська. Але оповідач ще не відає, що це передсмертний крик останнього залишився в живих марсіанина.

Багато про що він дізнається з уст свого брата. Це і є другий оповідач. Саме він і був свідком великого результату з Лондона. В оповіданні артилериста про нікчемність, що населяють Англію, було все-таки чимало правди. Ці нікчемні люди за перших же ознак небезпеки звіріють і втрачають почуття реальності. На дорогах вони грабують і забирають транспортні засоби. Якийсь старий, ризикуючи життям, збирає розсипалася, що стало непотрібним золото. Але тепер потік хлинув назад. І з тих пір люди дізналися багато нового про марсіан. Їм не знайоме відчуття втоми. Подібно мурашкам, вони працюють всі двадцять чотири години на добу. Розмножуються вони брунькуванням і тому не знають тих бурхливих емоцій, які виникають у людей внаслідок відмінності статей. Травний апарат відсутній. Головний орган - величезне, безперервно працює мозок. Все це робить їх по-своєму сильними і водночас безжалісними.

А всім, що принесли з собою марсіани, люди, пророкує Уеллс, з часом оволодіють. Справа не в одній техніці. Вторгнення марсіан загрожувало не тільки Англії, але і всій нашій планеті. І Уеллс в кінці книги повертається до улюбленої своєї думки, яку він висловлював все життя: «Бути може, вторгнення марсіан не залишиться без користі для людей; воно забрало в нас безтурботну віру в майбутнє, яка так легко веде до занепаду воно сприяло пропаганді ідеї про єдиної організації людства »

 

 


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций