Історія русів

Розміщено Українська мова в 4 марта 2011

 

Хронологічно останнім і найвідомішим зразком давньої української історичної прози стала «Історія русів» (тобто українців). Праця написана російською книжною мовою (на той час це був один з варіантів нашої літературної мови), але автор був українцем, про що свідчить вплив козацьких літописів і велика кількість українізмів у тексті. У творі зроблено огляд історії України від початків (ще легендарних біблійних часів) до скасування гетьманства, точніше - до 1769 року (остаточної загибелі Козацької держави і завершення староукраїнського періоду). Це один з найзагадковіших текстів у вітчизняній культурі, досі оповитий багатьма таємницями.

Скажімо, досі невідомим залишається ім’я автора: остерігаючись кари за гострий антиімперський твір, він не підписався під ним. Дослідники висувають кілька гіпотез: створити літопис міг Григорій Політика - випускник Києво-Могилянської академії, перекладач із латинської та німецької мов у Петербурзькій академії наук або ж його син Василь - відомий історик, який закінчив Віденський університет. За іншою версією автором міг бути Олександр Безбородько - теж вихованець Києво-Могилянської академії, член Генерального суду, київський козацький полковник, який згодом став особистим секретарем Катерини ІІ, «найсвітлішим князем Російської імперії».

Не встановлено також, коли написано твір. Дехто твердить, що не пізніше 1769 року. Адже в самій пам’ятці читаємо: «На початку року 1769-го… почалася правдива з турками війна, яка чим скінчиться, Бог відає». Однак більшість дослідників схиляється до думки, що зазначена дата є містифікацією1: як уже мовилося, авторові було небезпечно оприлюднювати своє ім’я, тому він міг навмисне вказати рік, орієнтація на який мала б ускладнити пошуки того, хто написав крамольну книгу. Отже, праця створена орієнтовно наприкінці ХVІІІ - на початку ХІХ століття.

Жанр. Автор твору зібрав і узагальнив величезний історичний матеріал, проте виклав його суб’єктивно, допустив чимало неточностей, художнього домислу. Це пояснюється жанровою специфікою: «Історія русів» - твір не стільки історичний, скільки національно-політичний та літературний. Отже, за жанром - історіософський2 трактат, написаний у формі політичного памфлету.

Ідейний зміст і його художнє вираження. Очевидно, через

стилізацію під літопис композиція пам’ятки не вельми струнка

та послідовна. Проте різні епізоди поєднує наскрізна ідея:

історія України - це безперервна боротьба народу за визволення.

Автор пам’ятки різко заперечує твердження російської імперської науки, що нібито Україна виникла лише в ХIV-XVI століттях, а доти це була порожня земля. Він переконливо твердить, що Київська Русь - це державне утворення саме українського народу, що Русь - Україна, а не Росія, бо до Київської держави з російських земель входив тільки Новгород. Проте автор не говорить про цілковиту незалежність рідного краю, його мрія - бодай широка автономія в межах імперії. Так виявилося згасання національної свідомості серед освічених верств нашого суспільства, до яких належав автор.

Головна увага у творі зосереджена на епохальних подіях -Визвольній війні 1648 року, бурхливому українському відродженні та страхітливій Руїні.

Пам’ятка справляє сильний емоційний вплив на читача завдяки тому, що історичний (науковий) зміст втілюється в досконалій художній формі. Свої політичні думки й ідеали автор вкладає в пристрасні промови (зокрема, Хмельницького та Полуботка), листи (Наливайка чи Дорошенка), відозви (Мазепи), міркування чужинців про Україну (Густав Адольф, Карл ХІІ). Центральними постатями української історії є для автора Хмельницький і Мазепа.

Образ Богдана Хмельницького. В «Історії русів» набага

то повніше, порівняно з літописами Самовидця, Граб’янки та

Величка, подано родовід гетьмана, наголошено на його широкій

освіченості («всі тодішні класи наук красних пройшов він під

керівництвом найліпших учителів,

щедротою придбаних»), на його

гострому розумові й кмітливості.

Автор переконує, що у своїх діях Хмельницький керувався не особистими інтересами (як закидали гетьманові опоненти), а патріотичними, гуманними цілями. Він став до бою, щоб зупинити творені народові українському «од польських військ та начальників нестерпні переслідування, насильства та надмірне його уярмлення, руйнацію».

М. Івасюк. В’їзд Богдана Хмельницького до Києва

Отже, образ гетьмана розкривається у творі передовсім у державотворчих виступах і діях.

Перечитайте в хрестоматії промову Богдана Хмельницького . І   до реєстрових козаків під Жовтими Водами. Які причини “   змусили український народ розпочати війну проти поляків?

Образ Івана Мазепи. Як і в козацьких літописах, в «Історії русів» значна увага зосереджена на постаті Івана Мазепи (хоча з конспіративних міркувань говориться про нього дуже обережно).

У праці не згадані чутки й легенди про амурні пригоди Мазепи, натомість акцентовано на тих рисах характеру гетьмана, за які його цінували в інших країнах і серед запорожців, - на хоробрості, мудрості, військовому таланті. При цьому автор посилається на європейські авторитети, зокрема на славнозвісного французького філософа й письменника Вольтера, котрий захоплено відгукувався про гетьмана. Водночас Мазепа -людина складна й суперечлива.

Постає запитання: як міг визріти в нього таємний політичний задум виступити проти царя? В «Історії русів» наведено різні погляди щодо цього. Багато сучасників гетьмана намагалися звести причини такого вчинку до особистої образи, аби виправдати власну неспроможність зрозуміти всю велич і трагізм його місії. Принаймні такий висновок можна зробити з наведеного в «Історії русів» переказу, взятого «од наближених до Мазепи осіб». Там згадано, як гетьман був «на одному бенкеті з государем у князя Меншикова, де за те, що суперечив у розмовах, ударив государ Мазепу по щоці, і хоч скоро після того й замирився з ним, але Мазепа, затаївши назовні злобу, закарбував її в серці своїм».

А ось як про це розповів Вольтер: «Государ, мавши Мазепу за своїм столом, запропонував йому завести у себе в Малоросії регулярне військо і всі ті податки народні та митні, які заведено у Великоросії. І коли на теє відповів Мазепа, що в такому військовому й пограничному народі, яким є малоросійський, того раптово зробити не можна, а хіба спроквола і час од часу, то государ, розгнівавшись за теє на Мазепу, вилаяв його, вхопив за вуса і нахвалявся позбавити його гетьманства».

Наведені розповіді підтверджують

сумну для нашої ментальності істину:

часом чужинці прихильніше ставлять

ся до української історії, ніж ми самі.

Принаймні свідчення Вольтера є

об’єктивнішим, бо воно точніше роз

ставляє акценти: грабіжницька полі

тика московського самодержавства

Іван Мазепа   щодо  України,  утискування  народу, презирливе ставлення до нього - ось ті чинники, які відіграли вирішальну роль у визріванні намірів Мазепи.

Інакше оцінює дії гетьмана автор «Історії русів»: «Мазепа мав шкідливий задум, спонуканий власною його злобою і помстою, а ніяк не національними інтересами».

Імовірно, тут має місце нерозуміння складності характеру гетьмана, проте автор знову-таки міг приховувати свої погляди, щоб уникнути переслідувань. Незважаючи на те, він, прикрившись сумнівним осудом, далі чесно й вичерпно відображає справжні мотиви й наміри Мазепи, подаючи його прокламацію1.

Це один зі смислових центрів твору, унікальний документ, розрахований на діалог з читачем тогочасним, теперішнім і майбутнім. Однак, як це часто буває, належне поцінування народом чеснот свого лицаря приходить здебільшого запізно.

Уважно прочитайте це звернення гетьмана до війська й народу в хрестоматії. Дайте відповіді на запитання. 1. Чому, на думку Мазепи, російсько-шведська війна поставила Україну між двома проваллями? 2. Які аргументи наводить гетьман на користь союзу зі Швецією? 3. Чи актуальні ці міркування для сучасної Україні?

Надалі події розгортаються трагічно. Їх перебіг автор «Історії русів» прагне подати, на перший погляд, безсторонньо, ніби остерігаючись виявити своє ставлення до розколу серед козаків. Деякі з них доповіли Петру І «про лукавство Мазепи-не», і той послав князя Меншикова знищити гетьманську резиденцію Батурин. Проте крізь маску зовнішньої об’єктивності раз у раз проступають гнів, біль і скорбота автора.

Варто назвати ім’я зрадника, з вини якого загарбники захопили Батурин. Це полковник Іван Ніс. З його допомогою Мен-шиков увійшов до Батурина на світанку «з усією тихістю», напав на мешканців резиденції та «без оборони рубав їх і колов без жодного милосердя», «…вибив усіх їх до ноги, не милуючи ні статі, ні віку, ні самих молочних немовлят». Батурин начисто спопелили - і гетьманський палац, і двори старшини та козаків ущент випалили. Традиційною карою Меншикова було «живцем четвертувати, колесувати й на палю вбивати, а далі вигадано нові роди тортур, що саму уяву жахали».

Образ Мазепи в «Історії русів» зображено в динаміці. Най-докладніше гетьман змальований у його найвеличнішу годину (проголошення прокламації) і в найтрагічнішу: «…Мазепа того ж таки року, вересня, 6 дня з туги помер, перебуваючи останні свої дні великим утішителем королеві шведському, що поважав його за незвичайний розум і здорові міркування про великодушність у нещастях». Героєм в очах автора робить Мазепу його лицарська саможертовна спроба відновити, збудувати самостійну Україну.

Прочитайте в  «Історії русів»  розповідь про трагічну й героїчну долю гетьмана Полуботка. 1. За що його ув’язнили колонізатори? 2. Яка головна ідея промови Полуботка? Як ця промова характеризує гетьмана? 3. Якою була, за словами гетьмана, російська імперська політика щодо України?

♦          Стильові особливості й значення твору. Манерою напи

сання «Історія русів» безпосередньо пов’язана з бароковою тра

дицією давньої української історичної прози. Однак ще біль


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций