Мартин Боруля - (Скорочено) - Дія п’ята

Розміщено Українські твори в 3 марта 2011

Входять Степан і Омелько. Степан одягнений по-дорожньому. , Омелько

несе за ним скриньку.

Степан. Ну, слава Богу, дома. (Роздягається).

Омелько. Де його поставить?

Степан. Став тут і доказуй мерщій, як далі було. Далеко ж ви його догнали?

О м ель к о. От зараз на повороті біля Розкопаної могили. Степан. Ну?

Омелько. Стали наближаться, а панич той, певно, пізнав нас, почав штовхать жида у спину; а жид оглянувся і зараз затріпав обома руками, зашарпав кобилу віжками і ну її цьвохать батогом, а кобилка вскач пустилась, а ми ще гірше припустили: Коні наші потомились, бо ми з копита вскач погнались. Блоха вже стала спотикаться, а Рак аж стогне під паном! Вони не втечуть - а мій не доженем… А біля могили дорога переорана, повозка застрибала по борознах, потім задок схиливсь на лівий бік, потім одскочило колесо, вісь одбилась, кобилка стала. Жид схопився і що є духу попер у бур’яни… Отут ми їх догнали… і я напарив жида, а панича пан частували… Спасибі, чумаки одняли, а то, мабуть, і вбили Б. А потім Пан злізли з коня, стали пить воду, трусяться та й упали, як неживі… Чумаки ті їх і додому довезли.

Степан. От нещастя!.. Іди ж випрягай коні.

Омелько пішов.

ЯВА II

Степан, а потім Марися.

Степан (роздягається). І хто б сподівався, що так скінчиться сватання? Добре й Натгієвському, сердешному, досталось, одначе хоч би тобі пару з рота пустив!.. Як приїхав, то слабів дві неділі. Я його питаю: а що, як?… Нічого, каже, приймали гаряче… Тепер і сам бачу, що гаряче. Погані наші діла, усе пішло шкереберть - і в дворянстві одказали, і земський суд скасували, і я остався за штатом - і куди примоститься, сам не знаю…

Входе Марися.

Марися. Стьопа! Приїхав? Здрастуй, братіку! (Обніма його). Слава Богу, що ти приїхав, - ми вже з мочі вибились і ради не дамо!., батько дуже слабі, - мабуть, умруть. (Плаче).

Степан. Що ж йому таке?

Марися. Одно до другого… Тут оказія з тим женихом, ти, мабуть чув?

Степан. Чув, Омелько розказував.

Марися. Не вспіли батько очунять після тієї оказії, а тут Красовський зібрав людей, виганяв нас з села, хотів розвалить хату; батько дуже сердились, сварились, кричали, і з ними зробилась якась причина: упали на землю зовсім, як мертві. А, не доведи, Господи!.. Ми з матір’ю в ногах у Красовського валялись - насилу одпросились на місяць, та й то дядько Гервасій заступились… І це ще не кінець! Пройшло скілько днів, батько стали поправляться, як знову получили бумагу, що в дворянстві одказано, і зовсім уже занедужали, з сили вибились, нічого не їдять… все зітхають та читають ту проклятущу бумагу… Коли б хоч з Красовським помирились, а то він знищить нас зовсім; завтра строк вибираться, а куди вибираться, що робить з слабим батьком - самі не знаємо! Слава Богу, хоч ти приїхав!

Степан. От наказаніє Господнє!.. Не знаю як і признаться, тепер батькові!.. Я вже, Марисю, теж не служу - мене за штатом оставили.

Марися. Не, кажи, не кажи батькові, борони Боже! Вони заразі вмруть, як ще довідаються, що й ти не служиш. Після скажеш…

С т є п а н. А мати ж де?

Марися. Пішли до дядюшки Гервасія просить, щоб помирився з батьком, чи не дасть якої ради, - його так татко любили, завше слухали-і посварились…

С т є п а н. А за що ж уже з Гервасієм папінька посварився?

Марися. Багато говорить, я тобі послі розкажу, а тепер - іди до батька, вони тебе дуже нетерпляче ждали. Тілько не кажи, що ти не служиш, борони Боже! Послі!..

Степан. У мене аж ноги стали труситься… Стілько біди кругом, що й… (Махнувши рукою, пішов у бокові двері).

ЯВА III

Марися, а потім Микола і Степан.

Марися (одна). А Господи милосердний! Верни Ти спокій і мир у нашу сім’ю! Так уже вимучились всі, що, здається, і умерти було б краще, ніж щодня турбуваться і не бачить краю всім бідам і напастям! На дядюшку Гервасія уся надія… Чи ублагають же то його мати?

Входе Микола.

Ну що? Мати у вас?

Микола. У нас. Батько згодився, зараз прийдуть сюди. Я почув і побіг мерщій тобі сказать про цю радість! Може, й нам щастя знову усміхнеться! ..

Марися. Слава Богу!

Микола. Здається, і Степан приїхав? Марися. Приїхав, він у батька.

М и к о л а. То я зостанусь…

Входить Степан.

Степан. Іди, Марисю, папінькатебе кличуть.

А, Микола! Здрастуй.

Микола (поцілувавшись). А що, як батько? Степан. Хоч і не питай!.. Змарніли зовсім.

Микола. Ти ж надовго приїхав? Степан. Зовсім!

Микола. От і чудесно! І який же я радий, що ти зостанешся у селі! Знов затоваришуєм.

ЯВА IV

Входять Палажка, Гервасій і Протасій.

Степан повідомляє Гервасію, що його по службі скоротили. Гервасій радить повернутися до батькового господарства й викинути думки з голови про дворянство. (…)

ЯВА VI

Мартин, Гервасій, Протасій, Палажка, Марися, Микола і Степан. Мартина садовлять на стільці. Він жовтий від розлиття жовчі.

Мартин. Здрастуйте!.. Бачите, як перевівся Боруля! Гервасій. Послухай же мене, Мартине, я тобі добра зичу. Зараз і поздоровшаєш.

Мартин. Ні… ще поїду в город, повезу всі дворянські бумаги Кає-тану Івановичу…

Гервасій. Знову за своє! Мало тобі лиха через те химерне дворянство?

Мартин. Бумаг же, бумаг багато!.. П’ять літ діло йшло, зовсім було признали, сопричислили… і не утвердили! І через що? Пустяк! Сказано у бумазі, що не так хвамилія стоїть: у нових бумагах - Боруля, а у старих - Беруля!.. Бодай тому писареві руки назад лопатками повикручувало, що написав - Беруля… Я і сам не знаю, хто я: чи Боруля, чи Беруля… Може, й Беруля!.. Та так і покинуть? Жаль живий бере за серце… А може, ще Каєтан Іванович…

Ге р в а с і й. Витягне з тебе яку сотню або й дві. (…)

Палажка. Старий, зглянься на нас, послухай Гервасія, нащо нам Тте Дворянство, як ти помреш, а ми без хліба останемся…

Марися. Рідний мій, дорогий тат… папінька! Нам не треба дворянства; одного бажаєм, щоб ви одужали, і знову будем жить весело, як колись…

Боруля шука очима Степана.

С т є п а н. І я, папінька, не хочу дворянства…

Мартин. І ти, Стьопа?! Не хочеш? Дворянства не хочеш?.. Ти? (Зітхає). Всі не хочуть… Хлопи… хлопи!.. (До Палажки). Піди, душко, принеси палятурку, там у мене під подушкою…

Палажка пішла.

Нехай Омелько принесе соломи і затопе грубку.

Марися пішла, а через яке врем’я вертається з Омельком, котрий вносе солому, запихає у грубку і підтоплює.

Потухне послідня іскра від бумаг, потухне моє життя… умру на ваших очах, побачите!

Палажка вносе палятурку, повну бумаг, Мартин розв’язує.

Право на дворянство!.. Грамота… герб!.. І це все спалить?.. (Читає крізь сльози). Отношеніє Дворянського депутатського собранія от 16 февраля 1858 года за № 1541 о признанії рода Борулі в дворянстві. (Говоре). Було ж, виходить, за що признать… (…)

Омелько. Підпалив, горить!

М ар т и н. Не кричи! Чого кричиш? Бодай тебе чорти підпалили у пеклі - поспієш! І своїми руками спалить дворянські достоїнства?.. Не можу!..

Гервасій (хоче взять). Та давай я спалю.

Мартин (захища бумаги). Стривай, стривай! Дай я ще надивлюся на них!.. Хоч герб оставить на пам’ять онукам і грамоту прапрапрадіда і атестат…

Гервасій. Щоб знов розсвербілось дворянство? Та не будь дитиною, пали!

М а р т и н. А!! Ну, підведіть мене!

Підводять.

(Він бере бумаги, робе два ступні до грубки і стає). Не можу!! Руки тремтять… у серце шпигає…

О м є л ь к о. То віддайте мені, пане, на цигарки!

Мартин. А щоб ти подавився! А щоб ти утопився!.. Дворянські бумаги на цигарки?! Щастя твоє, що я слабий.

Омелько. А що жятаке сказав?

Мартин. Мовчи! Бо я тобі, з носа печерицю зроблю!

Омелько. Поки зберетесь, то воно й погасне. Піду ще соломи внесу.

М ар т и н. Стьопа!.. А як же ти будеш служить без дворянських бумаг? Тобі й чина не дадуть?

Гервасій. Та він і так не служить, його оставили за штатом, земський суд скасували, тепер такі чиновники не нужні.

Мартин. Як?!

Степан. Так, папінька! Це правда, та я боявся вам сказать! Нас, двадцять чоловік, оставили за штатом.

Мартин. За штатом?.. Не служиш?.. Не нужен?.. Земського суда лема?-Ведіть мене!!

…. Ведуть.

За штатом!.. (Кида бумаги в піч). Горять червоно, як кров дворянські горять!.. О-оАо! Нещасний хлоп Мартин Боруля!.. Тепер ти бидло! Бидло!

А Степан - теля! (Ридає). Пустіть! Рятуйте бумаги!.. Я сам поїду У дворянське собраніє, у сенат поїду… (Підбіга до печі). Згоріли Тисяча рублів згоріла, половина хазяйства пропала, і все-таки - бидло! (Тихо плаче). .

Палажка. Годі, старий! Слава Богу, що дворянство згоріло! Тепер будемо жить по-старосвітськи…

Степан і Марися (цілують його). Папінька,заспокойтесь!

Мартин. Не кажіть на мене тепер папінька, кажіть татко!

Гервасій. Заспокойся, Мартине!.. А тепер я знов просю тебе: давай поженим наших дітей, вони любляться, а ми на весіллі забудемо усе лихо! Та накажемо їм, щоб унуків наших добре вчили, то й будуть діти їх дворяне!

Мартин. Яз радістю! Ідіть, діти, сюди. Нехай вас Бог благословить, та вчіть, вчіть дітей своїх,

Марися і Микола обнімають Гервасія, Палажку, цілуються із Степаном.

щоб мої онуки були дворянами.

Протасій. А-я вам на цей случай розкажу цікаву річ… Літ тридцять тому назад…

Гервасій. Нехай на весіллі кому-небудь розкажеш.

Протасій. Га?

Гервасій. Кажу, на весіллі кому-небудь розкажеш. Протасій. Тьфу! Де чорт упре цього Гервасія, то прямо і рота не роззявляй…

Входе Омелько із соломою.

Мартин. Не треба, згоріло! Все згоріло, і мов стара моя душа на тім огні згоріла!.. Чую, як мені легко робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала. Візьми, Омельку, попіл розвій по вітру!..

Омелько. І що б то було на цигарки віддать!

Завіса


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций