Рецензія на роман О. Житинський «Втрачений будинок, або розмови з мілорде»

Розміщено Стислі перекази в 28 февраля 2011

«Іноді, щоб наблизитися до життя, потрібно досить далеко відійти від неї. І я не хочу рятувального круга з написом «правдоподібність», коли під рукою реалізм в широкому розумінні цього слова.
- Реалізм «без берегів»?

- Ні, з берегами, з руслом, з горбками на березі, з отарою корів, що дають реалістичне молоко, але щоб річка була широкою і живий - Волга, приміром, а не пряма, як палиця, Леб’яже канавка, - бо нашу дивовижну російську дійсність може вмістити річка різноманітна і не менш дивовижна «.

Так на початку свого роману «Втрачений будинок, або Розмови з мілорде» заявляє про свою творчість ленінградський прозаїк, поет і публіцист Олександр Житинський.

Що таке втрачений будинок або хто ж такий мілорде? Мілорде - це англійський письменник XVIII століття Лоренс Стерн, вражав сучасників мудрістю, веселістю, нескінченної вигадкою, розкутістю листа. Житинський, називаючи Стерна одним зі своїх вчителів, сміливо запрошує класика в співавтори. Присутня у романі то у вигляді 61-го тому з «Бібліотеки всесвітньої літератури», то переходячи в конкретний образ, чемний і іронічний мілорде супроводжує розповідь до самого кінця. Під подвійним кутом зору - автора і мілорда - все, що відбувається в романі набуває абсолютно особливий обсяг.

Втім, і події, про які оповідає книга, - теж особливі. Як і в попередніх творах (повісті «Драбина», «Снюсь», «Хеопс і Нефертіті» та інші), Житинський ставить своїх героїв в обставини неординарні, часом фантастичні. У даному - відлітає … будинок, кооперативний будинок. Весняного вечора разом зі своїми мешканцями він знімається з фундаменту і, злетівши вгору, неначе великий дирижабль, переноситься з району новобудов з вулиці Кооперації на Петроградську бік, до Тучкова мосту. Там і осідає, перекривши собою проїжджу частину старої вулички. З цього моменту всі персонажі роману починають існувати в нових умовах, з подивом осмислюючи те, що трапилося і ламаючи голови над тим, як бути далі.

І, як завжди у Житинський, його абсолютна фантастика розробляється потім у найдрібніших достовірні подробиці тим самим «реалізмом в широкому розумінні», про який вже згадувалося вище. Кооператори - так іменуються мешканці втраченого будинку - це звичайні люди, з тих, кого побачиш в сім’ї, на роботі, у вуличній метушні. Звичайні, але аж ніяк не пересічні. У кожного - своя доля, а за долею особистої - наша спільна доля, спільне наш час. Ось, наприклад, люди, що метушаться, талановитий, але душевно зломлений роками творчого застою архітектор Євген Деміле. Він соромиться свого прізвища, давно розчарувався в ідеалах, розлучився з мрією створити прекрасну будівлю, де могли б жити щасливі люди з усіх кінців землі, а також не дуже відданий сім’ї.

Будинок, в якому у нього крихітна квартирка для буття, мабуть, єдине, що ще йому служить опорою. Але … будинок відлітає в невідомому напрямку Деміле, та архітектору нічим і ні для чого жити … За цією невеселою долею бачиться багато, і перш за все доля цілого покоління інтелігенції, якій належить подолати внутрішню кризу і знову знайти духовні сили.

А ось інший герой - майор Рискаль, чесний служивий, якому доручено опікуватися розгублених кооператорів. Майор - досвідчений організатор святкових ходів, майстер направляти людські маси в потрібні русла, він безкорисливо відданий принципам та ідеям колективізму. Переконання Рис-каля - усвідомлене підпорядкування власного «я» спільній справі. Але, будучи тонким сатириком, Житинський аж ніяк не знущається над своїм героєм. Він розуміє, що й на таких характерах багато чого в житті тримається і буде триматися надалі, вони не списані часом.

Інші герої роману - такі ж обивателі, диваки, пенсіонери, двірники-поети, сторожа-астрофізики, доморощені філософи і елегантні пристосуванці з «дипломатами» в руках. Житинський як би створює у своєму втрачений будинку все наше переживає нове становлення суспільство, вболіває за своїх кооператорів, зараховуючи до них і самого себе. Він бажає їм щастя, і нехай погляд письменника на своїх героїв і пофарбований іронією, але при цьому начисто позбавлений снобізму. Разом зі своїм співавтором - мілорде - автор твердо впевнений: на шляху в майбутнє можна винести все, «якщо знати навіщо». А знати, на думку письменника, пора, тому що в недавньому минулому «кожен рік приносив успіхи цинізмом, і його чудовисько росло, як на дріжджах».


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций