Особливості композиції роману М. Булгакова «Майстер і Маргарита»

Розміщено Шкільні твори в 26 февраля 2011

Композиція - це організація художнього твору, співвіднесеність і взаємодія його компонентів, яка забезпечує єдність форми й змісту. Вона залежить від особливостей художнього мислення письменника і жанрових ознак його твору, вона включає в себе єдність усіх образних засобів і принципи їх співвідношення й групування, конфлікт і розстановку персонажів, вставні новели й ліричні відступи. Усі художньо-образні засоби організації матеріалу підпорядковані законам композиції: художня деталь, портрет і пейзаж, інтер’єр, паралелізм сюжетних ліній, контрапункт, парні образи й листування героїв, перехресні характеристики, авторські описи, літературний монтаж, підтекст… Роман у романі М. Булгакова - це не механічне чергування розділів. Спалений у пічці твір Майстра (так званий «внутрішній» роман) відроджується, наче Фенікс з попелу, тому що він пов’язаний із персонажами роману «зовнішнього». Він - не лише обгорілий зошит і пам’ять Маргарити, не лише розповідь на Патріарших і сни «Івана Бездомного з дому божевільних». Із «зовнішнім» романом його єднає образ Алоїзія Могарича, зрадника, якого Майстру змальовувати «нецікаво», тому що вже був у його творчості Іуда. І є редактор, який питав Майстра, хто йому підказав написати роман на таку тему, - тому редактору, мабуть, були дуже знайомі почуття Пілата.

І літератори, які цькували нового колегу. - із тих самих міркувань, що й Каіафа. Воланд правий: змінилися часи, а люди лишилися такі самі: вони легковажні й полюбляють гроші, і хоч їх і зіпсувало квартирне питання, вони милосердні. І так само, як у часи Іуди й Пілата, щодня змушені обирати: донести «куди слід» чи ні, ризикнути чи не варто? І чи йти уночі кудись за місто - заради кохання? Але інтертекстуальні зв’язки єднають не лише «зовнішній» і «внутрішній» романи «Майстра й Маргарити», а їх разом - із «об’єктивною реальністю, даною у відчуттях». Вони включають у твір Булгакова й усю культуру людства. Від євангельських текстів до опери «Фауст» і написаних попередниками «комічних енциклопедій російського життя» - «Мертвих душ» Гоголя й пригод Остапа Бендера Ільфа й Петрова.

I. Спроба визначення жанру. (Як правило, жанр твору диктує використання певних художніх засобів. Але у даному випадку важко визначити різновид роману, в якому є міф і реальність, комічне й трагічне водночас. Саме тому Булгаков використовує у різних ситуаціях то гумор, то іронію, то гротеск і сатиру. Причому всі ці засоби пов’язані.)

II. Іронія і парадокс у романі. (Один із відомих дослідників літератури В. Лакшин вважає, що в самій природі роману Булгакова є щось парадоксальне. У ньому присутня іронія - не як риса стилю або прийом, але як частина загального розуміння світу автором. Парадокс руйнує звичне уявлення про світ. Отож і в романі «Майстер і Маргарита» у незвичайному відкривається загальнолюдське й зрозуміле, тоді як у звичному, житейському іронічний погляд автора знаходить немало загадкового й дивного. Про це свідчить сцена у вар’єте, коли співбесідники Воланда воліють бачити в ньому не більш ніж майстра гіпнозу. Відтак Жорж Бенгальський з «мудрою посмішкою», як іронізує автор, поспішає заспокоїти всіх, що маестро добре володіє технікою фокусу. Тому й Варенуха відкарачкується від питань житейською фразою: «Этого не может быть!»)

III. Чого вимагає авторська іронія. (Хоч Булгакова й звинуватили в містицизмі, проте він зовсім не закликав нікого ні до якої нової віри тощо. Він запропонував лише припустити: а що якби… Автор іронізує перш за все над млявістю думки, яка призводить до стандарту мислення й дії.)

IV. Гротеск як засіб викриття негативу.

1. Гротеск та іронія у взаємодії. (Булгаков іронізує з приводу того, що диво можуть творити й усякого роду шахраї. Схоже, що бюрократи, брехуни, хабарники можуть позмагатися з нечистою силою у справі творення «чудес». Так народжується ідея гротеску.)

2. Фантастика й гротеск. (Автор вживає фантастику як засіб підкреслити недолугість реальності. Так Коров’єв здійснює фантастичне: залишає за столом «керуючий костюм». Гротеск? Так, але чи не дивно, що, повернувшись, керівник схвалив усе підписане костюмом. Величезний кіт Бегемот не тільки лізе до трамвая, але ще й збирається заплатити, і це не дивує кондуктора, а дратує. І так гротеск допомагає побачити, що саме отруює життя людей - злість, боягузтво, підозрілість, брехня.)

3. Коли реальність гротескна. (У романі чимало рис сучасної Булгакову дійсності з її перебільшеним страхом перед державою. Так упійманий на хабарі Никанор Босой зізнається, що гроші брав, але радянські, а не валюту. Таким чином він намагається відмежувати суспільну мораль від особистої: він шахрай, але він свій, радянський. Так само гротескно виглядає реальність у магазині торгсину. Гротескність зображеного лише підкреслює його негативність, є способом виявлення негативу.) V. Значення іронії та гротеску. (Обидва засоби застосовуються й щодо зображення демонічних сил, і щодо мешканців сучасної Булгакову Москви. Автор підкреслив за допомогою гротеску й іронії те ненормальне, яке заслуговує бути осміяним.)

 


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций