Жіночі образи роману «Червоне і чорне»

Розміщено Шкільні твори в 26 февраля 2011

За протекцією абата Пірара Жульєн їде до Парижа й стає секретарем і бібліотекарем маркіза де Ла-Моля. І тут, у вищому суспільстві, Жульєн зміг викликати до себе повагу. «Цей плазувати не буде»,- подумала про нього Матильда де Ла-Моль.

Завдяки коханню Матильди мрія Жульєна могла б здійснитися. Маркіз де Ла-Моль призначив йому ренту, здобув чин гусарського поручика та ім’я шевальє де Ла-Верне.

І раптом усе гине. Маркіз де Ла-Моль, одержавши від пані де Реналь листа, написаного під натиском духівника-єзуїта, де вона викриває Жуль-єна як лицеміра і спокусника, жадібного до багатства своєї жертви,- відмовляється від згоди на шлюб із ним Матильди. Жульєн мчить у Вер’єр, купує пістолети, входить до церкви, де молиться пані де Реналь, і стріляє в неї.

Його мрії та надії обірвали ці постріли. Ув’язнений Жульєн не боїться смерті й не відчуває потреби в каятті. Тверезий аналіз того, що він учинив, підказує йому логічний висновок: «Мене образили найжорстокіше, я вбив, я заслуговую на смерть». У думці - «образили найжорстокіше» звучить обурення проти всього світу, який повстав проти Жульєна тому, що він, Сорель, насмілився піднестися над своїм класом.

Жульєна страчено. Хто в цьому винний? Відповідь можна знайти у промові Жульєна на суді - винне несправедливе суспільство.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций