Дрібниці життя, що вбивають людину (за коротким розповідями)

Розміщено Українська література в 25 февраля 2011

Антон Павлович Чехов - чудовий російський письменник і драматург, майстер короткого оповідання. У 80-ті роки минулого століття письменник приходить в літературу з мініатюрними оповіданнями, що піднімає далеко не жартівливі проблеми.

Вже ранні твори Чехова, що друкувалися в гумористичних журналах, не були безневинними жартами. Його гумор сатирично загострене і спрямований проти політичної реакції, її вбивчого впливу на все живе. Його оповідання: «Хамелеон», «Смерть чиновника», «Товстий і тонкий», «бродіння умів», «Маска» - висміюють самодурів і деспотів, а також і тих, хто готовий принижуватися перед грошовими мішками, втрачаючи людську гідність.

Ось зустрілися дві людини: «товстий» і «тонкий». Два колишніх співучня гімназії, щиро зрадівши зустрічі, але в розмові з’ясовується, що один з них «колезький асесор», а інший - таємний радник. «Тонкий раптом зблід, скам’янів …» Маленький чиновник, весь просочений духом чиношанування, вже не бачить перед собою товариша, перед ним-»їх превосходительство». «Він зіщулився, згорбився, звузився …» дружню бесіду замінює шанобливе, до нудоти, шепіт: «Милостива увагу вашого превосходительства … ніби життєдайна вологи …» Розповідь різко ділиться на дві частини: перша - зустріч двох друзів, друга - двох чинів.

Чехов у своїх оповіданнях обходить політичні питання, він пише тільки про буденне, дріб’язкове, але в них звучить неприхована біль і протест письменника-гуманіста про приниження і задушеному убогістю людину. «Ніхто не розумів так ясно і тонко, як Антон Павлович, трагізм дрібниць життя, ніхто до нього не вмів так нещадно правдиво намалювати людям ганебну і сумну картину їхнього життя в тьмяному хаосі міщанської буденщини», - писав О. М. Горький.

У чеховських оповіданнях за смішним все частіше виступає гірке, часом навіть трагічне. Ось, наприклад, в оповіданні «Смерть чиновника» «екзекутор» Іван Дмитрович Червяков відправився в театр, там він відчував себе на вершині блаженства, поки не чхнув і «оббризкав» лисину генерала. Червяков шанобливо вибачився, але, боячись здатися невіглас, ще раз розкланявся.

- Ах, повноті … Я вже забув, а ви все про те ж! - Сказав генерал і нетерпляче ворухнув нижньою губою.

Червяков ж по-своєму трактує поведінку генерала. Йому здається, що генерал ображений на смерть, ніколи не забуде цю образу: «Забув, а в самого єхидства в очах! - Подумав Червяков, підозріло поглядаючи на генерала .- І говорити не хоче. Треба б йому пояснити, що я зовсім не бажав «. Чиновник помер від страху перед генералом навіть не свого, а чужого установи, так як не плазувати Червякова не можуть, вони завжди знайдуть своїх брізжалових.

В оповіданні «Унтер Прішібеев» автор показує не просто брутального невігласа, а унтера, який в ньому повністю заслонив людину. Обличчя в нього «колючу», а голос «придушений». Він не говорить, а карбує кожне слово, точно командуючи. Мова його позбавлена будь-якого сенсу і людських інтонацій. Але за всіма цими безглуздими і полубессмисленнимі виразами на кшталт - «виходить причина атестувати всяке обставина у взаємності» або «втоплений труп мертвої людини», - за всім цим приховано одне, головне, що надихає унтера на скандали, побої, крики і доноси: «Де це в законі написано, щоб народові волю давати? «Саме життя в його уявленні - щось підозріле, не цілком відповідне зводу законів, що вимагає неухильного нагляду, невсипущою стеження. Може бути, найстрашніше в Прішібееве те, що сильніше його самого. Так велика сила загальної прішібеевщіни, так невиліковно вихований він усією своєю долею, що постає перед нами не просто «обличчям», але і уособленням при-шібеевского устрою, ладу життя.

У першій редакції унтер, почувши вирок - на місяць до арешту, в подиві розводив руками: «За що?!» Зрілий Чехов вносить до кінцівку геніальний штрих. Після слів унтера: «За що?!» - З’являються рядки про те, як «вийшовши з камери і побачивши мужиків, які товпляться і говорять про щось, він за звичкою, з якою вже упоратися не може, витягає руки по швах і кричить хрипким голосом: «Наррод, розходься! Не товпилися! По домівках! «

Чеховські розповіді про товстих і тонких, про хамелеона, про померлого від страху чиновника Червякова, про дрібнота, яку били і крили тузи, про протестантів на словах, бунтівників на хвилину - створили картину дійсності, говорили про ту атмосфері соціальної підлості, про те спотворенні людської особистості, яка визначала життя в самодержавній бюрократичної Росії.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций