Чим багатий мій народ

Розміщено Шкільний твір міркування в 24 февраля 2011

Поняття народу і Батьківщини для мене нерозривні і єдині. Говорячи про багатство свого народу, я уявляю неосяжні лани Батьківщини, море золотої пшениці під блакитним небом. Недаремно ці кольори - жовтий і блакитний - стали кольорами державної символіки українців. Моя земля багата родючими ґрунтами, які в роки Великої Вітчизняної війни ворог вивозив на захід; багата вона своїми надрами, які приховують у собі золото і бурштити, нафту і газ, руду та вугілля. Але найбільше багатство моєї Батьківщини - її народ.

Навіть найбільші матеріальні цінності не замінять духовного багатства мого народу. Милозвучна мова і лірична пісня, славна історія і численні традиції, та і сама вдача українців, щира, відкрита, доброзичлива,- ось найбільше багатство. І це багатство протягом століть треба було зберігати для нащадків. Поетичне бачення рідного слова у кожного з нас своє, але всі ми ставимося до материнської мови з височини загальнолюдських моральних і естетичних цінностей. Звертаючись до народу, І. Франко писав:

  • …в слові твойому іскряться
  • І сила, й м’якість, дотеп, і потуга,
  • І все, чим може вгору дух підняться.
  • («Мойсей»)

Мамине слово, мамина колискова - наше перше підсвідоме знайомство з Вітчизною. Адже від батьківського порога починається рідна земля. Біленька хата у вишневому садку - нездійснена мрія Тараса Шевченка. Біла хата, біла сорочка, біла свита… Це становило неодмінну національну прикмету українця, бо білий колір - це символ чистоти і душевної краси. Білі рушники прикрашали оселю українця, білим вишиваним рушником мати стелила своїй дитині доріжку в далекі світи. Як переплелись давні національні традиції з сучасністю! Адже і зараз, як і багато років тому, мати співає своїй дитині колискову пісню рідною мовою; і нині, як колись, дарують матері своїм дітям рушники разом зі своїм благословенням.

У тісному поєднанні з рушником існує хліб. Більшість українських традицій пов’язані з хлібом. Дорогих гостей зустрічають хлібом-сіллю, хліб несуть на відвідини породіллі, на входини в нову оселю, на весілля і на поминки.

А весільний коровай! Його прикрашали калиною. Ще одна традиція нашого народу, адже народна мудрість свідчить: «Без верби і калини нема України». Ці священні для українця дерева неодмінно росли біля хати. А українська пісня! Недаремно говорять, що українець співає цілий рік і цілий вік. Мелодійна дівоча пісня звучала в убогій хаті і на полі, жартівлива - на вечорницях та на вечорових гулях молоді, ніжна - біля дитячої колиски, завзята - вела в похід козацьке військо на захист рідної землі.

Українці в усі віки захищали рідну землю від ворогів, але брали в руки зброю лише тому, що змушував ворог. Бо не було більшого щастя для мого народу як мирна праця на своїй землі. Хлібороби, трударі, добрі і щирі люди - ось риси представників мого народу. Багатий мій народ і талановитими людьми, він дав світові видатних композиторів і художників, співаків і музикантів.

Такий народ заслуговує кращої долі. Сподіваюсь, що він її матиме. Той, хто здобув незалежність, зуміє вийти з економічної кризи. І тоді до багатства духовного додається і матеріальний добробут. Я в це вірю.

На зламі століть ми часто ставимо питання, що було головним у минулому віці. Здається, відповідей було досить. І все ж ризикнемо сказати, що це розуміння наслідків НТР, про яку було сказано так багато гучних слів. Справді, НТР багато змінила в людській цивілізації. Це дало підстави декому навіть ототожнювати її з духовністю суспільства. Переваг справді багато дав нам технічний прогрес, ми ними користуємося залюбки, але ж треба, як-то кажуть, і міру знати. Ми повинні дбати про природу, про навколишнє середовище, щоб, образно кажучи, розклавши райдугу на спектри, не втратити самої райдуги.

Науково-технічна революція так стрімко увірвалася в наше життя, що до деяких її відкриттів ми виявилися зовсім не підготовленими. Наприклад, до розщеплення атомного ядра. Наукові відкриття та їх втілення у конкретні об’єкти народного господарства висвітлили нерозривний зв’язок моралі і науково-технічного прогресу. Людство сплатило страшну ціну не тільки за недбалість у ставленні до природи, але й за аморальність ставлення до людей, до свого обов’язку один перед одним. Страх за кар’єру, ще якісь прагматичні міркування затулили очевидне безглуздя того, що робилося. Натворили рукотворних морів, під якими поховали не лише золотоносні чорноземи, а й те, чому немає ціни - могили предків, віковічні гнізда свої, історичну пам’ять. Страх за кар’єру штовхнув учених замислити неприродний поворот рік Сибіру, перекидання критично забруднених вод Дунаю в Дніпро, він призвів до Чорнобиля, до проектів АЕС у Криму, в Чигирині, промислового вузла в Каневі, біля священної Тарасової гори. Той же механізм, либонь, водив рукою місцевих урядовців, які давали дозвіл на спорудження в густонаселених краях небезпечних для життя об’єктів. Виявляється, вирішення проблем екології починати слід з моралі кожного з нас. Сьогодні ми розуміємо, що відповідальність за стан екології лежить на кожному з нас. Бо крім відповідальності високої влади, існує проблема моралі по відношенню кожного до навколишнього світу. Хіба може влада встежити за кожним деревом і струмочком, за поведінкою людини. Навряд чи навіть система штрафів допоможе. Адже головне - внутрішній закон порядності, закон дбайливого ставлення до природи, один до одного. Природа вже багато страждала від людського недбальства. Чи ж буде колись на Землі царство гармонії людини і природи? Сьогодні це залежить від кожного з нас.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций