Що для мене значить земля

Розміщено Вільні теми в 24 февраля 2011

Із дитинства ми прагнемо когось наслідувати. Спочатку батьків, потім вихователів у дитячому садку, згодом - учителів. Іноді нашими кумирами стають герої кінофільмів або книг. А коли ми дорослішаємо і прагнемо утвердження у власних очах і очах однолітків, то обираємо для наслідування визначну особистість. Більшою мірою, це буває ненавмисне. Просто випадково дізнаємося про щось значуще в житті видатної особи і порівнюємо з собою, намагаємося знайти щось схоже.

У моїй сім’ї завжди шанували Тараса Шевченка. Ця повага до Великого Кобзаря не мала нічого спільного з обожнюванням. Ні, просто вишитий бабусею портрет завжди висів на видному місці в обрамленні вишиваних рушників. І ніхто з сім’ї ніколи не дивувався поєднанню сучасних меблів і національних вишиванок в інтер’єрі нашої оселі. Мені з дитинства прищепили любов до Шевченкового слова, до української пісні. А коли я підросла, то більш детально ознайомилась з біографією великого сина України. Я ніколи не ставила перед собою питання: чому Шевченка називають великим, я знала це змалечку. А зараз я так глибоко відчуваю, що значить Великий Кобзар в житті України і кожного українця, адже він навчив нас, як треба любити рідну землю. Його здатність на самопожертву в ім’я України буде прикладом ще для багатьох поколінь. Але найсуттєвішим для мене було усвідомлення того, що всі великі особистості - це такі ж люди, як і я, що вони могли радіти і сумувати, сміятись і плакати, могли помилитись і схибити, але завжди залишалися міцними натурами.

Моїм прикладом для наслідування здавна була Леся Українка. Скільки сили духу в її словах. Завжди, коли я хворіла або коли у мене щось не ладилось, мені додавали сили її слова:

Хто вам сказав, що я слабка, Що я корюся долі?

І я теж не корилася, а намагалася долати всі перешкоди і труднощі. Змалечку я хотіла бути схожою на Лесю навіть зовні: одягала вишиванку і плела вінки з польових квітів. Підростаючи, як вона, вчилась музики і лише в сьомому класі почала розуміти, що кожна людина єдина і неповторна. Зараз я переконана в тому, що не всім дано бути великими, але кожний може бути корисним людям. Я думаю, що моєму поколінню є чому вчитись у великих попередників, перш за все, патріотизмові. Безумовно, ми живемо в зовсім іншу добу. Нам не доведеться відстоювати незалежність своєї держави, право на існування рідної мови. За нас це зробили наші батьки. А перед нами постає складний час становлення України. І нашому поколінню доведеться докладати зусиль, щоб наша держава посіла гідне місце серед цивілізованих європейських держав. Для цього нам знадобляться хороші знання, а значить слід пам’ятати невмирущі слова Великого Кобзаря:

  • Учітесь, читайте,
  • І чужому научайтесь,
  • Й свого не цурайтесь.

У кожної людини власна точка зору щодо життєвих цінностей. Останнім часом у пресі і по телебаченню дуже багато говориться про духовні скарби нашого народу. Не знаю, чи виправдано це. Не впевнена, що наш час можна назвати бездуховним, адже ми звертаємося до народних традицій, цікавимося своєю історією. Люди різного віку відчули потяг до релігії. Безумовно, всім нам потрібні матеріальні цінності, адже без них людина просто не може існувати. Справа в тому, що ставлення до матеріальних благ у різних людей різне. Одні прагнуть збагатитися, інші ледве-ледве животіють. Одні знаходять у повсякденній праці джерело натхнення, інші - засіб існування. Але очевидним стає той факт, що люди різного матеріального достатку тягнуться до землі.

Я народилась і виросла в місті. І хоча місто наше потопає в зелені садів і парків, люди прагнуть зробити його ще кращим. Біля кожного будинку розбито клумби, за квітами доглядають мешканці. Дехто з них ніколи не мав земельної ділянки, а отже, навчились доглядати за квітниками. Коли я була зовсім маленькою, мені теж хотілось посадити щось власними руками. Першою рослиною, яку я доглядала власноруч, була цибуля, посаджена під балконом разом із квітами. Я так чекала врожаю, щоб пригостити всіх сусідів, але одного ранку побачила, що мою цибулю хтось вибрав без мене. Мені було дуже боляче, але злодій не відбив у мене охоту працювати на землі. Наступної весни я разом із мамою сіяла квіти, а згодом почала допомагати батькам на дачі.

Безумовно, овочі, вирощені на нашій ділянці - це допомога в домашньому господарстві, але і для мене, і для моїх батьків є щось інше, що ріднить нас із землею. Ми, міські жителі, любимо працю на землі. Я милуюся батьком, коли він, копаючи грядки, з задоволенням вдихає свіже повітря, запевняючи нас з мамою, що він не втомився, бо земля дає йому сили. Я з захопленням спостерігаю, як дбайливо мама розминає в руках грудочку землі, висаджуючи розсаду. А сама я люблю підпушувати землю у квітнику і поливати посаджені мною рослини.

І якщо говорити про сенс життя, то я вважаю, що він якраз у тому, щоб залишити щось нащадкам. Посаджений мною кущ бузку, троянди і духмяна липа - це мій перший внесок у майбутнє. Я так хочу, щоб моя рідна земля приносила насолоду не тільки мені, адже це так чудово, коли праця на землі приносить радість. Напевне, в жилах кожної людини тече кров наших давніх предків - землеробів. Ось тому ми так любимо про-бігтись по землі босоніж, тому так радо спостерігаємо, як парує земля після дощу. А той, хто ще не відчув своєї спорідненості з землею, на якій живе, по якій ходили його предки і зроблять перші кроки нащадки, обов’язково відчує: в цьому я переконана.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций