Проблема вірності людини рідному краю у поемі Вороного «Євшан-Зілля»

Розміщено Українська література в 23 февраля 2011

Талановитий український поет, перекладач, критик та історик вітчизняної літератури, пропагандист української культури Микола Вороний довгий час був невідомий нам, бо його ім’я і творчість були заборонені. А поет лише намагався вивести українську літературу на європейський рівень.

Для поезії М. Вороного характерні глибокі філософські роздуми, патріотизм і гаряче бажання бачити щасливим рідний народ, рідну Україну.

У поемі «Євшан-зілля» М. Вороний порушує проблему вірності людини рідному краєві, своєму народові. Використавши легенду про перебування сина половецького хана у полоні, його забуття про рідний край і батька, поет із болем у серці звертається до людей, які відцуралися від своєї батьківщини, які, потрапивши на чужу землю, забули рідну мову. Чимало синів і дочок України блукають по світу у пошуках щастя. Це до них звернені слова поета:

Краще в ріднім краї милім Полягти кістьми, сконати, Ніж в землі чужій, ворожій, В славі й шані пробувати.

У поемі «Євшан-зілля» в образі ханського сина бачимо тих українців, які шанують чужі звичаї і занедбали рідний край, які забули свої звичаї. Микола Вороний задає риторичне запитання:

  • Де ж того євшану взяти,
  • Того зілля-привороту,
  • Що на певний шлях направить,
  • Шлях у край свій повороту?!

Роздумуючи над поемою, я пригадав слова Т. Шевченка «Хто матір забуває, того Бог карає». Я переконаний, що горе тій людині, тому народові, який забуває своє коріння, свою мову, не дбає про свою країну. Тому проблема вірності людини рідному краю і народу не може не хвилювати людство у будь-які часи.

Ми, молоде покоління, піднімаємось у своєму духовному і національному зрості, крокуючи шляхами розбудови самостійної України, віддаємо всі сили на благо нашої країни, мріємо про свій вагомий внесок у цю справу. Ми любимо свою Батьківщину, свій народ, свою мову, а тому такі близькі нам слова поета:

За честь і правду все віддай, Коли ти любиш рідний край!

Я гадаю, що тільки людина-патріот має право бути громадянином своєї нації, свого краю. Отож, я закликаю своїх ровесників бути вірними своєму народові, своїй країні.

Тривалий час перебували у забутті ім’я і творчість Миколи Кіндратовича Вороного. Видатного майстра поетичного слова віднесли до розряду дрібнобуржуазних поетів і понад тридцять років не друкували його твори, а самого М. Вороного знищили у сталінських таборах. Але ім’я поета назавжди вписане в історію нової української літератури. М. Вороний своєю творчістю намагався вивести українську літературу на європейський рівень.

Для поезії М. Вороного характерні глибокі філософські роздуми, патріотизм і гаряче бажання щастя рідному народу, рідній Україні.

Проблема історичної пам’яті народу розкривається в поемі «Євшан-зілля». Твір був написаний у 1899 році, але зовсім недавно дійшов до нас.

Поема переносить читача у сиву давнину. Князь Володимир Мономах «під час походу» взяв у полон улюбленого сина половецького хана. Швидко юнак забув рідний степ, став «край чужий, чужі звичаї як свої рідні уважати». Але старий хан сумує за сином і споряджує до Києва посланця, щоб той відшукав хлопця й нагадав тому про рідний край. Знайшов посланець юнака в Києві і заспівав йому пісень половецьких:

Але спів цей ніжний, любий Ані перший, сильний, дужий, Не вразив юнацьке серце,— Він сидить німий, байдужий.

Мудрий співак Ор все-таки знаходить спосіб зворушити душу юнака. Він дає йому понюхати сухого євшан-зілля. І відбувається диво:

Рідний степ — широкий, вільний, Пишнобарвний і квітчастий Раптом став перед очима, З ним і батенько нещасний.

Для чого автору ця стара легенда? Чи тільки цікава подія? Поет відповідає:

Ні, про інше щось говорить Те старе оповідання.

М. Вороний із болем у серці звертається до людей, які відцуралися від своєї батьківщини, які, потрапивши на чужу землю, забули рідну мову. Чимало синів і дочок України блукають по світу в пошуках щастя. Це до них звернені слова поета:

Краще в ріднім краї милім Полягти кістьми, сконати, Ніж в землі чужій, ворожій В славі й шані пробувати!

Чи не згадаємо ми, прочитавши ці рядки, славнозвісне Шевченкове: «Хто матір забуває, того Бог карає»? Горе тій людині, тому народу, який забуває своє коріння. Історичне безпам’ятство руйнує нації.

Патріотизм М. Вороного, його любов до батьківщини не можуть не хвилювати. Порушена поетом проблема історичної пам’яті народу і через сто років після написання твору продовжує бути актуальною. У нашого наро-да намагалися відібрати пам’ять, писали й переписували нашу історію. Але були і є в Україні люди, патріоти, які домагаються історичної правди для народу України. Тільки пізнавши свою історію, усі світлі і темні її боки, український народ може усвідомлено будувати своє майбутнє.

 


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций