Квіти незнайомого мистецтва!

Розміщено Вільні теми в 22 февраля 2011

Відкриваючи томик стародавніх віршів, ми щораз зустрічаємося із чудом. Давним-давно стали порохом імперії, зотліли одягу, будинку, квіти, зник слід багатьох поколінь, а ми усе ще чуємо - через сотні років! - звуки давно, що чути голосів, стукіт сердець, наповнених ніжністю, гнівом, любов’ю або спокоєм. Зі сторінок поетичних збірників віє на нас слабким ароматом вечірніх квітів, шумом сосен у підніжжя гори, заходом морських водоростей, далеким дзенькотом бронзових дзвіночків у дворі стародавнього храму!

«Спочатку було слово!» Ні, спочатку був Китай (а ще раніше - світла Еллада!) - велика держава, що дала миру не тільки шовк і порох, папір і дзвінкий, як гонг, порцеляна. Вона подарувала великих поетів епохи. Їхні вірші - це роздуму про зміст буття й про долі батьківщини, гімн вічній красі природи й світлий сум розуміння, що життя людська так коротке. Проходять роки й сильніше сум, Звичкою стало смутку віддаватися. Адже немає такої весни,

Коли б не стало жаль

З весняними квітами розставатися!

У японській і китайській древній поезії ми бачимо все різноманіття миру: і епікурейська насолода його радостями, і тонку принадність пейзажів, і добродушне глузування над людськими слабостями друга, і осінній сум, і пронизуюче душу самітність злиденного старого або кинутої дитини й ще - дивне єднання людини із природою:

І лотос хоче мені Сказати про щось смутному, Щоб смутком і моєю Душею була повна.
Сумуючий лотос і сумуюче людське серце - це не тільки «відзвук забутого гімну», але й символ сполучника всього живучого на землі, міркування про людину як частини якогось великого цілого.
Цієї ж думки ми знаходимо в поетичних мініатюрах Басі. 10 довгого років ходив він по дорогах Японії, ночував у саду біля старого монастиря, у поді, у хатині знайомого пічника, на гірському перевалі. Дорога мандрівок стала його натхненням, його творчої майстерні:

Розмовляти із другом старим своєї - Яка нагорода подорожанинові!
Немає ні однієї зайвої деталі в цій поетичній мініатюрі, але яка глибина відкривається нам за цією небагатослівністю, яке багатство асоціацій! Побачити в малому велике, у польоті метелика - поле почуттів, у душі каменю або квітки - душу людини, у приглушеності фарб - елегійний смуток - такі хоку Басі, ці застиглі миті вічності. У них протягає осінній смуток квітів:

? Квіти зів’янули.
? Сиплються, падають насіння,
? Начебто сльози.

Вінчальна краса квітучої землі, що затьмарює велич небес:

Перед вишнею в кольорі Померкла в хмарному серпанку Присоромлений місяць. Вічний круговорот життя: Ти коштуєш нерушимо, сосна! А скільки ченців віджило тут, Скільки в’юнків перецвіло!

Радість зустрічі зі старим другом:
Два наших довгих століття! А між нами в глечику Вишень квітучі галузі.
І всюди квіти, квіти, квіти, тендітні й вічні!

Коли ви утомитеся від міської суєти, від роботи, телефонних розмов і навіть від друзів (буває адже й таке, правда?), візьміть у руки маленький томик японської або китайської поезії - і ви відчуєте, як спокій наповнює ваше серце. Шурхне крильми метелик над білим маком, зашумить у нічному саду осінній дощ, заколосяться літні трави! Зникнуть утома, «життя біганина», залишиться лише цілюща магія слів, магія вічної, неминущої краси й мудрості.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций