Громадські мотиви лірики І.Франка

Розміщено Українська література в 22 февраля 2011

            Іван Франко - неперевершений художник слова, вчений, громадський діяч, життя і творчість якого були тісно пов*язані з народом . Поетична  спадщина його - видатне явище в укр. літ-рі, вона вражає глибиною зображення життя, високою ідейністю і художньою досконалістю. Щоб гідно продовжити революційні традиції Тараса Шевченка в українській поезії, треба було рішуче вийти за межі існуючих шаблонів і в нових історичних умовах писати по-новому.  Це завдання Франко виконав, творячи вірши, які увійшли до однієї з його найкращих збірок  “З вершин і  низин”(1887р). Вона стала новим

етапом у розвитку політичного напрямку української дожовтневої пезії, підсумовуючи поетичну діяльність самого автора

за двадцять років. 

Збірка вражає насамперед тематичним багатством і майстерністю віршової техніки, в ній знаходять відбиття ці важливі питання доби. Провідною стала тема революції в усіх її  аспектах, ролі митця у суспільному житті. Символічною є сама назва: з “вершин” великих ідей епохи, духу людського і з низин народних народжується революція. Тут присутній гучний заклик до бою і сповідь ліричного героя, який постає перед читачем в образі людини героїчного складу, бійця і поета, справжнього інтернаціоналіста, яким був і сам автор. Політичну лірику зосереджує Франко у розділі “De pvofundis” і робить його заспівом до всієї збірки. Оскільки у поезії сплітаються мотиви душевного піднесення і спаду, радості й печалі, розділ розподілений на цикли з промовистними назвами: “Веснянки”, “Нічні души” , “Скорбні пісні”, “Excelsior” !

Іван Франко починає збірку віршем, в якому закладена основна ідея його поезій. “Гімн” вважається вершиною політичної лірики митця. Образ вічного  революцйонера сприймається, як символ безсмертного духу народу, що не мириться з поневоленням. Його не можуть скорити “ні тюремні царські мури”, ні вимуштрувані армії. Настрій вірша оптимістичний, він виражає непохитну автора в прихід кращого майбутнього. Поет називає старий лад руїною, а коли говорить про нове, взільнений народ порівнює з лавиною, яку ніщо не зупинить:

  • “Іде в світі така сила,
  • Щоб в бігу її спинила,
  • Щоб загасила, мов огонь,
  • Розвидняющийся день?

Особливої популярності  “Гімн ” набув після написання М. Лисенком музики, він перетровився на револційну пісню. Образ вічного революціонера дістав поширення, і не дарма самого Франка називають вічним революціонером  нашої літератури .

Сиволізація явищ природи - характерна ознака мистецького процесу кінця 19 ст. До цих засобів поетичної мови вдавався і Франко, що особливо виявилося у циклі “Веснянки” .Поет використовує традиційну фольклорну форму, але має

змогу якнайглибше розкрити соціальні контрасти доби. Як і в народних піснях, так і у своїх віршах, уперсоніфікованих образах природи, автора славить пробудження від зимового сну, яке окрилює  людей добрими сповіданнями. Це - пробудження народу, який скине кайдани і змінить життя на краще. Митець вдало використовує народнопоетичний прийом паралелізму : “втішно птиця лине” - “тільки бідний гине з голоду мужик “, “квіти серед поля”- “тільки тьма  й неволя пє народну кров”. Побудувавши на цьому принципі відомий вірш “Гримить” , поет змальовує картину весняного пергроззя, коли земля чекає життєдайної зливи. Так само мільйони людей чекають змін, які оновлять не лише кожного з них, але й суспільний

устрій для підкреслення своєї души Франко починає і закінчує вірш словом “гримить”: з одного боку, воно означає розростання бурі, з другого - початок революції в країні:

  • Ті хмари - плідної будущини  тіни,
  • Що людськість,мов красна весна, обновить…
  • Гримить!

У розділі політичної лірики Франко не уникає відображення осбистих, навіть інтимних переживань. Єдиність особистого і громадського - ідейно-естетична основа всієї лірики поета. Він просить свою “всеплодющую мати “- землю і дати йому чуття і вогню,  щоб ” налити ними слово”, паказати шлях думкам - орлам до “ясної зірнички,горлички ” ,яку мріє побачити ще хоч раз у своєму житті. З цього погляду показовим є цикл “Души пролетарія”, де Франка цікавить моральне обличчя передового

сучасника. Він викриває ренегатів (”Милосердним”, “Ідеалісти”) і слабких у боротьбі (”Не наші вороги”), нещадний до тих,

хто мріє про тишу і спокій. Вірш “Товаришам” з цього  циклу звучить полум*яким закликом до боротьби за нове життя. Маршовий ритм, якість мети і програмних завдань подали йому справжнього пафосного звучання : “Борітеся! Терпіть! По

всій землі рівняйте стежку правді!”. Декларацією митця про його любов до знедоленого народу стала поезія “Не покидай мене,

пекучей болю” з циклу “Нічні думи”. Для автора людське горе, голодна смерть  сиріт, сльози на обличчях - це його особистий

біль, що не залишає поета ні на хвилину. Він ладен відмовитись від власного щастя, щоб словом і ділом допомагати здійсненню народних мрій.

     Своєрідним продовженням цієї теми стали вірші розділу “Профілі і маски”,де автор розмірковує про роль і завдання

поета у суспільній боротьби. Він бачить митця на чолі народу, на його думку, поет повинен бути рупором вільної ідеї і закликати до змін у житті (”Поезія”, “Пісня і праця”, Співакові”):”Так весь свій мозок, і нерви, і серце й ти в свою пісню,

співаюче, вкладай”. Цікавий розділ “Сонети”, в якому оригінально ставляться і розв*язуються проблеми поетичної форми у зв*язку зі змістом твору (цикли “Вільні сонети”, “Тюремні сонети”). Поет називає свої вірші роботами форми, але думка вних вільна, якщо вони присв*ячені гідній меті.

 Цикл “Україна” дає підстави твердити, що Франко не був лише письменником - патріотом, але й інтернаціоналістом.

Загальний пафос поезій цього циклу пов*язаний з боротьбою проти царського самодержавства і польської шляхти. Поет вірив у те, що “розпадуться путі вікові, прокинуться люди”, український народ здобуде волю і національну рівноправність. Для Франка людина, яка не поважае інший народ не може бути патріотом своєї батьківщини (згадаємо Шевченкове “І мертвим, і живим…”).

       З “низини” суспільного життя, де йде жорстока боротьба між бідними і багатими, поетова думка злітає до “вершини”, де реальні конфлікти вистунають як зіткнення ідей. Про це йдеться у циклі “Excelsion”, що складається з шести творів - алегорій. Тут з*являється образ колективного “ми”, який втілився поетом у класичному образі каменярів. Довгий і важкий шлях до омріяної мети: одні падають на цьому шляху, інші ідуть, не збавляючи кроку. Вони важкими молотами розбивають скалу, уособлення соціальної несправедливості та кривди, прокладають шлях до нового життя(”Каменярі”): “Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті святою думкою, а молоти в руках”.

    Демократичний зміст Франкової поезії вимагав: глибокої демократичної форми. Збірка відзначається жанровою різноманітністю, багатством мовних засобів, використаних поетом для досягнення головної мети. Показати і естетичний шлях до визволення — ось мистецьке кредо І.Франка, політична лірика якою відігравала значну роль у тогочасному суспільному житті.

Це була поезія нової енергії, щовпевнено кликала вперед:

  • Наша ціль - людське щастя і воля,
  • Розум владний без віри основ.,
  • Вільна праця і вільна любов!


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций