Життя Василя Фівейського

Розміщено Російські твори в 20 февраля 2011

Як мураха - піщинка до піщинці - будував батько Василь своє життя: одружився, став священиком, справив на світ сина і дочку. Через сім років життя розсипалася на порох. Потонув у річці його син, дружина з горя стала пити. Спокою не знаходить отець Василь і в храмі - люди його цураються, староста відкрито зневажає. Навіть на іменини до нього приходить тільки причт, поважні односельці не удостоюють батюшку уваги. Ночами п’яна дружина вимагає від нього ласк, хрипко благаючи: «Віддай сина, поп! Віддай, проклятий! »І пристрасть її перемагає цнотливого чоловіка. Народжується хлопчик, в пам’ять покійного брата нарікають його Василем.

Незабаром стає ясно, що дитина - ідіот; ще нестерпніше робиться життя. Перш батькові Василю здавалося: земля крихітна, а на ній він один, величезний. Тепер ця земля раптом населяється людьми, всі вони йдуть до нього на сповідь, а він, безжально й безсоромно вимагаючи від кожного правди, зі стриманим гнівом повторює: «Що я можу зробити? Що я - Бог? Його проси! »Він покликав до себе горе - і горе йде і йде з усієї землі, і він безсилий зменшити земне горе, а тільки повторює:« Його проси! »- Вже сумніваючись у бажанні Бога полегшити людське страждання. Як-то Великим постом сповідується йому жебрак каліка. Страш-ве визнання робить він: десят років тому згвалтував у лісі дівчинку, задушив її й закопав. Багатьом священикам повідомляв лиходій свою таємницю - і ніхто йому не вірив, він і сам став думати, що це - зла казка, і, розповідаючи її наступного разу, вигадував нові подробиці, змінював вигляд бідної жертви. Отець Василь - перший, хто вірить почутому, немов сам зробив злодіяння. Впавши на коліна перед убивцею, священик кричить: «На землі пекло, на небі пекло! Де ж рай? Ти людина, черва? Де твій Бог, навіщо залишив тебе? Не вір у пекло, не бійся! Ада не буде! Ти опинишся в раю, з праведними, зі святими, вище за всіх - це я тобі кажу! .. »

У ту ніч, напередодні Страсної п’ятниці, отець Василь зізнається дружині, що не може йти до церкви. Він вирішує пережити якось літо, а восени зняти з себе сан і виїхати з сім’єю світ за очі, далеко-далеко … Це рішення вносить до хати спокій. Три місяці відпочиває душа. А в кінці липня, коли батько Василь був на сіножаті, в будинку його спалахує пожежа і живцем згорає дружина. Він довго блукав по саду старого диякона, службовця з ним і прихистив з дочкою та сином після пожежі. І дивні думки отця Василя: пожежа - чи не був таким же вогненним стовпом, як той, що євреям вказував шлях у пустелі? Всю його життя Бог вирішив перетворити на пустелю - не для того чи, щоб він, Василь Фівейський, не блукав більш за старими, за’їжджена шляхах? .. І вперше за довгі роки, схиливши смиренно голову, він вимовляє в той ранок:

 «Хай буде свята воля Твоя!» - І люди, що побачили його в той ранок в саду, зустрічають незнайомого, зовсім нового, як з іншого світу, людини, запитувача їх з усмішкою: «Що ви так на мене дивитесь? Хіба я - чудо? »Батько Василь відправляє дочку в місто до сестри, будує новий будинок, де живе удвох із сином, читаючи йому вголос Євангеліє і сам ніби вперше слухаючи про зцілення сліпого, про воскресіння Лазаря. У церкві він тепер служить щодня (а колись - лише у свята); наклав на себе чернечі обіти, суворий піст. І це нове його житіє ще більше насторожує односельців.

Коли гине мужик Семен Мосягін, визначений батьком Василем в працівники до церковного старости, всі сходяться на тому, що винен - поп. Староста входить до батька Василю у вівтар і прямо заявляє: «йди відступ. Від тебе тут одні нещастя. Курка і та без причин здохнути не сміє, а від тебе гинуть люди ». І тоді отець Василь, все життя боявся старосту, перший знімав капелюх під час зустрічі з ним, виганяє його з храму, як біблійний пророк, з гнівом і полум’ям у погляді … Відспівування Насіння відбувається в Духів день.

 По храму - запах тління, за вікнами темно, як вночі. Тривога пробігає по юрбі, що моляться. І вибухає гроза: перервавши читання поминальних молитов, отець Василь регоче беззвучно і переможно, як Мойсей, що побачив Бога, і, підійшовши до гробу, де лежить потворне, розпухле тіло, гучно виголошує: «Тобі кажу - вставай!» Не слухається його мрець, не відкриває очей, не повстає з домовини. «Не хочеш?» - Отець Василь трясе труну, виштовхує з нього мерця. Народ в страху вибігає з храму, вважаючи, що в тихого і безглуздого їх пастиря вселилися біси. А він продовжує кликати до небіжчика; але швидше стіни впадуть, ніж послухається його мрець … Та він і не з мерцем веде поєдинок - бореться з Богом, в якого увірував безмежно і тому має право вимагати дива! Охоплений люттю, отець Василь вибігає з церкви і мчить через село, в чисте поле, де оплакував не раз свою гірку долю, свою испепеления життя. Там, серед поля, і знайдуть його назавтра мужики - розпластаного в такій позі, ніби й мертвий він продовжував біг …

 


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций