«Що ріднить вірш «Гаї шумлять» П. Г. Тичини з новелою М. Коцюбинського «Інтермеццо»?»

Розміщено Українська література в 20 февраля 2011

Вірш «Гаї шумлять» П. Тичини з новелою М. Коцюбинського «Інтермеццо» ріднить закоханість у сонце, в безмежні ниви, у життя, чекання нового - «когось все жду…»,- тонкощі відтінків кольорів. Отже, ми прийшли до висновку, що П. Тичина, зображуючи рідну природу, ішов не за представниками «чистого мистецтва», які, милуючись її красою, навмисне обходили питання суспільного життя. Він іде за революційнодемократичними письменниками - М. Коцюбинським, М. Горьким. Вважаємо, що майстерно організоване поєднання аналізу й синтезу не зруйнує загального враження, а, навпаки, підсилить його, наблизить учнів до розуміння живої краси в природі й забезпечить одну з найбільш важливих проблем естетичного виховання.

Творчість Гі. Тичини зростала на традиціях класичної і сучасної української і російської літератур та народної поезії.

Тичина, який завжди скупо розповідав про себе, лише в 1938 р. опублікував твори, в яких згадує про перше знайомство і хвилюючі зустрічі з М. М. Коцюбинським, про те, як революційний і «завше буревісний» О. М. Горький полонив думки юнаків з таємного гуртка семінаристів, про листи до нього на о. Капрі, в яких юнаки питали поради, як жити в «царстві пуги», писали «про час страшний, про бунт, про наше бите право…».

О. М. Горький і М. М. Коцюбинський були першими серед літературних учителів-сучасників П. Тичини. Часто свої настрої в збірці «Сонячні кларнети» поет передає через зображення картин весняної грози, зливибурі з блискавкою й громом, чекання ясного зоряного світанку, приходу сонця подібно до величних картин грізного неба, напруженої дії в природі, зламів у ній, змальованих О. М. Горьким у «Пісні про Сокола», «Пісні про Буревісника». Щільні асоціації з горьківським буревісним пейзажем  викликає  поезія  «На  стрімчастих  скелях…»:

  • На стрімчастих скелях,
  • Де орли та хмари,
  • Над могутнім морем,
  • В осяйній блакиті
  • Гей,
  • Там
  • Розцвітали грози!
  • Розцвітали грози…
  • Чудовий образ весняного передгроззя змальовано в поезії «Арфами, арфами…»:
  • Думами, думами
  • наче море кораблями, переповнилась блакить
  • Ніжнотонними: Буде  бій Вогневий!
  • Сміх буде, плач буде
  • Перламутровий…

Горьківські настрої виявляються в загальній бадьорій тональності ранніх творів П. Г. Тичини, у відчутті сили, молодості, в бажанні зіткнутись у двобою з життям:

Молодий, я молодий, Повний сили та одваги. Гей, життя, виходь на бій…

В українській дожовтневій класичній ліриці подібні малюнки, пейзажна символіка були у творах Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки.

На фоні мороку і безнадії, темних, безпросвітних ночей, одиноких зірок на небі, змальованих тогочасною декадентською поезією, яскраві пейзажі П. Г. Тичини виглядали особливо бадьорими, справді буревісними. Горьківський же ідеал людиниборця не знайшов втілення в ранній творчості П. Тичини, бо молодий поет не знав того середовища, з якого взяв цей ідеал великий пролетарський письменник.

Визначаючи пізніше місце М. Коцюбинського в літературі періоду після першої російської революції, П. Тичина говорив: «…В той час, як дехто з тодішніх беззубих письменників, уникаючи гострих тем сучасності, вибирав собі щонайлегше - якийсь, скандальний сюжетик або ж голу природу, і йшов до цієї природи, немовби з купленим квитком на приставні місця в театрі,- Коцюбинський завше брав теми найгострїші, сьогоднішні, сучасні, а природу, вибирав - тільки здорову, і в центрі її він поміщав людину - сміливу, діючу і сильну»

У М. М. Коцюбинського П. Тичина вчиться гуманізму, віри в людину, матеріалістичному розумінню природи, вічно юної, живої.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций