Еріх Марія Ремарк Три товариші — C. 14

Розміщено Шкільні твори в 13 декабря 2016



.. Не можу і збагнути, як я попри все це зумів умовитися з дівчиною на наступний вечір.

  - Вам треба завести собі звуконепроникливу телефонну будку, - звернувся я до пані Залевської. Та вона була язиката.

  - А це навіщо?! - насипалась вона на мене. - Про які це таємниці ви збираєтеся говорити у будці?!

  Я замовк і прикусив язика. Розбурхані материнські почуття зачіпати не слід, - адже на їх боці одвічна мораль!

 

  Ми умовилися зібратися ввечері у Готфріда. Повечерявши в маленькому ресторанчику, я попрямував до нього. По дорозі купив собі в елегантному галантерейному магазині чудовий новий галстук - треба ж було відзначити урочистість дня! Мені все ще видавалося неймовірним, що все склалося так добре. Я заприсягнувся бути завтра таким серйозним, як генеральний директор похоронного бюро.

  Готфрідова комірчина нагадувала музей. Вся вона була завішена сувенірами, які він привіз з Південної Америки. На стінах - барвисті килими, маски, засохлий людський череп, якісь кумедні глечики, списи і, нарешті, - вінець усього - чудова колекція фотографій, що займала стіну: індіанки та креолки, вродливі, смуглясті, гнучкі створіння-незбагненна грація і невимушеність!

  Окрім Ленца й Кестера, я застав там ще Браумюллера і Грау. Тео Браумюллер - загорілий, як мідний казан, - сидів на диванному валику і захоплено розглядав Готфрідову колекцію фотографій. Він був гонщиком від автозаводу і здавна приятелював з Кестером. Шостого числа Браумюллер мав узяти участь в тих перегонах, на які Отто записав “Карла”.

  Масивна, роздута фігура Фердінанда Грау спиралася на стіл; він був уже добре напідпитку. Побачивши, що я тут, він своєю широкою лапою потягнув мене до себе.

  - Роббі, - сказав він глухим голосом, - чого тобі треба тут, серед загиблих? Тобі тут немає чого робити! Іди собі геть! Рятуй себе - ще не пізно!

  Я глянув на Ленца, той підморгнув мені.

  - Фердінанд - на висоті! Уже два дні як пропиває тут одну небіжчицю… Продав портрет і гроші зараз же отримав…

  Фердінанд Грау був художник. Та проте він давно вмер би з голоду, коли б не спеціалізувався на одній справі - по фотографії він чудово малював життєвірні портрети померлих. Замовляли їх шанобливі родичі. З цього він і жив та й непогано жив. А його прекрасні пейзажі ніхто не купував. Через те його розмова завше мала дещо песимістичний присмак.

  - На цей раз це був шинкар, Роббі, - розповідав Грау, - шинкар та його тітка, померла в маринаді з оцтом та олією; вона лишила йому спадщину… - Він здригнувся всім тілом: - Аж моторошно!

  - Слухай-но, Фердінанде, - втрутився Ленц, - не слід би тобі вживати таких різких виразів. Адже ти сам заробляєш на одній з найпрекрасніших людських властивостей - на шануванні ближніх.

  - Дурниці, - відповів Грау, - я заробляю на усвідомленні людьми своєї провини. Шанування - це ж не що інше, як усвідомлення своєї провини. Хочуть люди виправдатись за те, що вони любенькому небіжчику накоїли та напобажали за все його життя…

  Череп його палав, Грау повільно провів по ньому рукою.

  - Ось подумай собі, скільки разів отой мій шинкар накликав своїй тітці смерть, а тепер звелів намалювати її найвитонченішими фарбами та й повісив собі над диваном. Такою вона йому більш до вподоби. Шанування! Мало хороших властивостей у людини; та й про них вона згадує тільки тоді, коли вже запізно. Тоді її зворушує думка: яким же ж я міг бути благородним… Отож вважатиму себе за доброчесну людину… Доброчесність, доброта, благородство, - він махнув своєю могутньою лапою, - всіх цих властивостей люди щиро бажають іншим, щоб їх легше обдурити…

  Ленц усміхнувся.

  - Ти підриваєш основи людського суспільства, Фердінанде!

  - Основи людського суспільства - це жадоба, страх і корупція, - відрізав Грау. - Людина - зла, але любить добро, коли його чинить хтось інший.

  Він простяг до Ленца руку з бокалом.

  - А тепер налий мені та не базікай цілісінький вечір - дай іще комусь слово сказати.

  Я переліз через диван до Кестера. Мені раптом щось спало на думку.

  - Отто, зроби-но мені послугу - дай мені завтра на вечір кадилака.

  Браумюллер припинив надто уважний розгляд фотографії якоїсь дуже легко одягненої креолки-танцюристки.

  - А ти вже вмієш робити повороти? - спитав він. - Я досі думав, що ти вмієш їхати тільки по прямій та ще коли хтось за тебе тримає руля.

  - Заспокойся, Тео, - відповів я, - з тебе ми на перегонах шостого зробимо котлету! Браумюллер заквоктав од сміху.

  - Ну то як же ж, Отто? - наполягав я.

  - Машина не застрахована, Роббі, - сказав Кестер.

  - Я повзтиму, як слимак, а гучатиму, як автобус. Мені тільки на кілька кілометрів тут у місті…

  Отто примружив очі так, що лишилась тільки маленька шпаринка, і посміхнувся.

  - Гаразд, Роббі, про мене то й візьми…

  - Тобі машина потрібна, мабуть, чи не до нового галстука, - підійшовши, спитав Ленц.

  - Замовкни, - відказав я, відпихаючи його. Але він не відступився.

  - Покажи-но, дитинко! - Він обмацав шовкову тканину. - Чудово! Наше дитинча в амплуа танцюриста! Здається, чи не збираєшся ти на оглядини?

  - Сьогодні твої дотепи мені не дошкуляють, ти, ілюзіоністе з цирку! - відповів я.

  - Оглядини? - Фердінанд Грау підвів голову. - А чому б йому й не піти на оглядини? - Він ніби ожив, во-вернувся до мене, сказав: - Іди, іди, Роббі, іди спокійненько! У тебе є з чим іти. Адже щоб кохати, треба бути простецьким хлопцем. А ти такий. Бережи свою наївність і простоту. Це - божий дар. Хто його втратить, ніколи вже не набуде.

  - Не уболівай надто за цим, - осміхнувся Ленц. - Народитися дурненьким - це хіба сором? Ось умерти таким - це вже хіба щось інше.

  - Помовчи, Готфріде. - Грау ніби відкинув його кудись геть одним рухом своєї могутньої лапи. - про тебе мова. Ти ж тиловий романтик. Тебе й не шкода.

  - Тобі треба спокійно виговоритись, Фердінанде, - сказав Ленц. - Як виговоришся, то й на душі стане легше.

  - Ти шкурник, - промовив Грау, - патетичний шкурник і дезертир.

  - А ми всі такі, - всміхнувся Ленц, - ми живемо хіба тільки ілюзіями, живемо в кредит.

  - Слушно, - сказав Грау і оглянув нас усіх по черзі з-під своїх кущуватих брів. - Живемо ілюзіями з минулого та в кредит на майбутнє. - Тоді, звертаючись знову до мене: - Наївність і простота, так я сказав, Роббі? Тільки заздрісні люди звуть це глупотою. Не ображайся на це. Це не вада, це - хист.

  Ленц хотів щось сказати, але Фердінанд вів далі:

  - Ти ж розумієш, куди я веду. Простецький характер, не зіпсований скепсисом та надмірною інтелектуальністю. Парсіфаль був дурний. Бо якби він був розумний, то ніколи не здобув би чаші святого Грааля. Тільки дурний перемагає в житті, а розумний бачить всілякі перешкоди, і поки ще до діла, то він уже вагається. У важкі часи наївність і простота - найкоштовніші блага, це - шапка-невидимка, під нею не видко небезпеки, на яку ніби під гіпнозом наражається зарозумілий.

  Він випив ковток, подивився на мене своїми великими блакитними очима, що, наче клапоть неба, сяяли на його порізаному зморшками обличчі, а тоді сказав:

  - Не жадай знати надміру, Роббі! Чим менше знаєш, тим легше жити. Знання - це воля, але це й нещастя. Ходи-но сюди, випий зі мною за наївність, простоту, глупоту та за те, що з ними переплетене: за кохання, за віру в майбутнє, за мрії про щастя… Отож - за славетну глупоту, за втрачений рай!

  Обважнілий, неповороткий, він раптом ніби глибоко занурився в самого себе, в свою сп’янілість. Наче самотній горбок у степу, оповитий неприступною ні для кого тугою. Життя його було знівечене, він знав, що не впорядкує його вже ніколи. Він закопався в своєму великої му ательє, жив з своєю економкою. Жінка вона була з характером, груба, а Грау - навпаки, дарма що був огрядний, - чутливий і нестримний. Позбутися цієї жінки він не міг, та йому це вже, мабуть, було й байдуже. Йому вже минуло сорок два роки.

  Хоч я й розумів, що це наслідок сп’яніння, але мені ставало якось моторошно, коли я бачив його таким. Приходив він нечасто, пив майже завжди на самоті у себе в ательє. А це руйнує людину найшвидше.

  По обличчю Грау майнула посмішка. Він втиснув мені бокал у руку.

  - Пий, Роббі! Шукай рятунку! Думай про те, що я тобі сказав!

  - Добре, Фердінанде, добре.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций