Райнер Марія Рільке Із “Сонетів До Орфея”. Переклад Миколи Бажана

Розміщено Шкільні твори в 13 декабря 2016

Райнер Марія Рільке

Із “Сонетів До Орфея”



Перекладач: Микола Бажан

Джерело: З книги: Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ - ХХ сторіччя (укладач Д. С.Наливайко).- К.: “Навчальна книга”, 2002.









Частина перша









I







Ось дерево звелось. О виростання!

О спів Орфея! Співу повен слух.

І змовкло все, та плине крізь мовчання

Новий початок, знак новий і рух.



Виходять звірі з лісової тиші,

Покинувши кубельця чи барліг;

Вони, либонь, зробилися тихіші

Не з остраху, не з хитрощів своїх,



А з прислухання. Рев, скавчання, гам

Змаліли в їх серцях. Їм за пристанок

Недавно ще була маленька хижа,



Де крилася жадливість їхня хижа

І де при вході аж хитався ґанок, -

Там ти воздвиг в їх прислуханні храм.







VII







Славити! Слави обранець спливе

Вгору із надр, як руда - з брил мовчання.

Серце його - о давильні стискання -

Людям вино витискає живе.



Звуку пісень його порох не вкриє,

Якщо на божий співатиме лад.

Скрізь - виноградник і скрізь - виноград,

Що на осонні південному зріє.



Ні королі, перетлілі в труні,

Слави його не принизять, ані

Тіні богів не дадуть на образу.



Він є одним з вічносущих гінців,

Котрий приходить до Брами Мерців,

Овочів славних тримаючи вазу.







XVII







Старче, отам, в глибині

Світобудови,

Б’ють джерела потайні,

Коренів схови.



Сурми, шоломи, щити,

Чвари могутні,

Люди - як люті брати,

Діви - як лютні…



З віттю сплелася віть,

Тьма - по всім ширу.

Хто там? О йдіть… ідіть…



Хай ще бредуть по лісах. -

Той же, що верху досяг,

Вже зводить ліру.









Частина друга







II







Майстер, на аркуш поглянувши радо,

В ньому вже бачить твір

  здiйсненний свій,

Так от в собі відбиває й свічадо

Посміх дівочий, єдиний, святий;



Так воно мірить ранкове проміння

Й сяйво смеркове послужливих свіч.

Згодом у подих реальних облич

Падають тільки відбитки світіння.



Що наші очі змогли розпізнати

В прискові огнища довго жаркому?

Образ життя, що минуло навік.



Земле, чи змірив хто-будь твої втрати? -

Тільки отой, чия пісня, мов крик,

Вславила серце, рожденне в усьому.







XXVIII







Прийди і відійди. Сливе дитя,

Враз дотанцюй фігуру того танцю

Небесних зір, в якому наостанці

Перемагаєм хоч на мить буття,



Що нами владно править. Ти звелась,

Заслухавшись в далекий спів Орфея.

Ти з тих часів стривожена якась

І мало не чужа для нас душею,



Коли вагалось дерево, - чи йти

Вслід за тобою там, де він співа,

Де, наче сховок, звуки ліри чути.



Туди знайшла путі прекрасні ти,

Бо прагнула до світел торжества

Лице і кроки друга обернути.



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций