Глібов Леонід Іванович «Раз уночі я в ліс ходив…»

Розміщено Шкільні твори в 13 декабря 2016

Раз уночі я в ліс ходив…

Скажу по правді, гріх брехати:

Я нищечком тоді хотів,

Щоб папоротнику дістати.

Не раз, не два я чув про те —

Хто його знайде, кажуть люде,

В ту саму ніч, як він цвіте,

Тому усюди щастя буде,

Поткнувсь я в ліс — і драла дав,

Бо з переляку чуб піднявся…

Пробіг — і серед поля став,

І довго-довго дивувався.

Біліє щось… дивлюся я —

Кавун… не бачив ще такого:

Такий здоровий, що хлоп’я

Не перескочить через нього.

Кругом все поле, як той мак,

Укрили золотії квіти,

Густесенько і гарно так,

Неначе біля мене діти.

Чи справді то кавун, чи ні?

Вгадайте, дівоньки й хлоп’ята;

Чи, може, так здалось мені?

Гуртом порадьтесь, лебедята!

Як угадаєте — глядіть!

Гостинці будемо ділити,

А я вже знаю, як ділить:

Мені — кавун, а дітям — квіти.

Раз в тихий вечір, невзначай,

Повеселіла моя хата;

До мене, як в зелений гай,

Поприлітали пташенята.

«Отак, дідусю, вибачай! —

Радіючи, щебечуть діти,—

Шкода, гостинців не бажай,

Бо не достанемо ділити!

То не кавун білів в очах,

То Повний місяць на просторі

Світив над нами в небесах,

А золотії квіти — Зорі».

«Так, діти, так! Вгадали ви…

Тривайте ж, я посеред лугу

Збудую хатку із трави

І загадку приладжу другу».

[1890].



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций