Франко Іван Якович Із секретів поетичної творчості — C. 13

Розміщено Шкільні твори в 7 декабря 2016



, спомини минувшини або щось подібне.

Зрештою, не треба забувати, що поезія від давніх-давен уміла використовувати ті музикальні ефекти, які дає сама мова. Ще в Софокла знаходимо вірш: Тνφλσς τα τ΄ώτα τσν τε νοΰν, τα τ΄μματα εί

(ти сліпий на уха, на розум і на очі), в котрім так і чується здавлюваний гнів і погроза в устах сліпого старця, оте торкотання, що німці називають Stottern[60]. Ми в однім із дальших розділів отсеї розвідки поговоримо докладніше про ті музикальні ефекти самої мови, про т. зв. ономатопое-тичні слова, викрики, алітерації, асонанси і рими. Тут згадуємо про них тільки для того, щоб зазначити, що французькі декаденти не винайшли тут нічого нового, а тільки своїм звичаєм і силою реакції довели до абсурду річ, давно звісну і природну. Зрештою, проти тої псевдомузикальної манії піднялась уже реакція в Німеччині.

Під проводом Арно Гольца постала там купка поетів, котра, знов зводячи до абсурду певну доктрину, відкидає все, що досі називалося поетичною формою і мелодією, отже, не тільки риму, але й рівний розмір віршів, і ставить основним принципом нової поезії голе слово в його безпосереднім, первіснім, несфальшованім (?) значенні. Не маючи під рукою віршів самого Арно Гольца, я приведу тут як зразок сеї нової «форми» пародію О. Е. Гартлебена[61] на Гольцеві вірші, держану докладно в його новім стилі: Ich

Liege auf dem Bauche

Und

Rauche Tabak —

Brimmer.

Abscheulich!

Ab und zu

Spitz’ ich die Lippen

Und

Pfeif auf das ganze Familienleben[62].

Пародія заховала вірно форму Гольцових віршів, а й до змісту не додала ані від нього не відняла майже нічого, підчеркуючи тільки деякі нюанси. Ся нова «школа» робить тепер у Німеччині багато шуму. Взагалі, чим менші таланти, тим більше роблять шуму — стара історія. 3. ЗМИСЛ ЗОРУ І ЙОГО ЗНАЧЕННЯ В ПОЕЗІЇ

Ми вже сказали, що змисл зору дає найбагатший матеріал для нашого психічного життя, а тим самим і для поезії. Пригадаймо тільки великі контрасти світла і темноти і безконечну скалю кольорів, пригадаймо такі поняття, як високість і низькість, красота і бридкість, форма і рух, такі образи, як небо, поле, земля, гори, і зрозуміємо, як глибоко сягає в нашу душу вплив зорового змислу. Гарний приклад великої ролі, які мають образи, взяті з обсягу зорового змислу, в народній поезії, дають нам важні і характерні epitheta ornamentia[63], якими радо по-слугується народна пісня. Користуючися багатою збіркою тих епітетів, зладженою Міклошичем (Dr. F r. М і k l о s і с h. Die Darstellung im slavischen Epos, Denkschriften der K. Akademie der Wissenschaften in Wien. Phil. hist. Classe, Bd. XXXVIII, 1890, 28 — 40), я подаю тут ось який цифровий огляд:

У сербських піснях епітетів прикметникових є 97, а іменникових 25; між першими із обсягу зору взятих є 35; між другими 5; із обсягу дотику 2+5, із обсягу смаку 5, із обсягу слуху 1.

У болгарських піснях на 58 постійних епітетів 21 узято з обсягу зору, 16 з обсягу дотику, 2 з обсягу смаку, а один з обсягу слуху. В російських піснях таких епітетів начислив Міклошич 64, з них зорових є 18, дотикових 13, смакові 1, слухові 2. В українсько-руських піснях епітетів 38, з них зорових 17, дотикових 10, слухових 1. Загалом можна сказати, що в слов’янських епічних піснях на 279 постійних епітетів 173 (62%) взято з обсягу змислових вражень, а з них 96 (55 1/3%) узято з обсягу зору, 65 (37 — 57%) з обсягу дотику, 7 (4%) з обсягу смаку, а 6 (несповна 3%) з обсягу слуху. Інтересно, що у південних слов’ян, у сербів і болгар, запас епітетів загалом найбагатший, між ними найбільший процент епітетів змислових, а між тими знову найбільше власне зорових. Те саме треба сказати і про порівняння. Сербська пісня порівнює молодого парубка до гарної китиці квіток; дівчина називає любка своїми чорними очима. Поява героя на обрії описується ось як: Бачите ви оттой бовдур мряки,

Бовдур мряки з-під чорного лісу?

Тая мряка — Королевич Марко.

Поїздка юнака на поле — се політ зірки по небі: Пак се ману преко пода равна,

Кано звезда преко ведра неба.

Мілош виїжджає на поле, «мов яркеє із-за гори сонце». же гарно малює інша пісня похід юнаків: Ой то суне хмара від Котара,

А крізь хмару блискавки блискочуть;

А як тая хмара піднялася,

З-під копит так курява знялася;

Як крізь хмару блискавки блискочуть,

Так блискочуть зброї на юнаках.

Ще одна цитата — опис дівчини-вродливиці, характерний із многих інших причин, а головно тою масою зорових образів, з яких зложено малюнок: Гарна вона, краща й буть не може!

Бо що станом — тонка і висока,

А що личком — біла і рум’яна,

Наче зранку виросла до півдня

В тиші проти сонця весняного.

Очі в неї — два щирі клейноти,

А ті брівки — морськії веселки,

А рісниці — ластів’ячі крила,

Руса коса — шовкове повісмо,

А устонька — цукровий замочок.

Білі зуби — бісера дві низки,

А рученьки — лебедині крила,

Білі груди — два голуби сиві.

Слово мовить, мов голуб воркує,

А всміхнеться, мов сонечко гріє.

Хто не пригадає наших поетичних образів, таких як: біле тіло, рум’яне личко, чорні очі, чисте поле, платити по червоному, по золотому, зелений явір і т. і.? В щедрівці співають про дівчину: На горі, горі сніги, морози,

А на долині руженька цвіте.

Жаль прирівнюється до студеної роси по зеленій траві. Коломийка говорить: Молодиці, як зірниці, дівчата, як сонце,

Ой напишу, намалюю, поставлю в віконце,

Або висловлює таке саме порівняння краси дівочої з зорею іншим, більше поетичним способом: Ой упала зоря з неба та й розсипалася,

А дівчина позбирала та й підтикалася.

Дуже інтересний паралелізм бачимо в отсій пісні, де дівчину порівняно до калини: «Червона калино, чого в лузі стоїш?

Чи цвіту жалуєш, чи стужі ся боїш?» —

«Цвіту не жалую, стужі ся не бою,

Сама я не знаю, як зацвісти маю.

Зацвіла би-м біло — люди не пізнають,

Зацвіту червоно — гілля обламають». —

«Молода дівчино, чого сумна ходиш?

Чи головка больна, чи світу-сь не вольна?» —

«Головка не больна, і я світу вольна,

Три ночі не спала, один лист писала

До того жовняра, що-м вірно кохала».

Ми не можемо тут входити в такі інтересні деталі, як напр., символіка кольорів у народних віруваннях і в поезії, символіка цвітів і т. і., що, властиво, також належить сюди, і подамо ще декілька примірів зорових образів у нашій артистичній поезії, а головно у Шевченка. Кождому, хто читав Шевченкові поезії, мусила лишитися в тямці та маса зорових, кольористичних образів, якими він любить характеризувати українську природу, всі оті «карії оченята і чорнії брови», «вишневий сад зелений і темнії ночі», «синє море», «червону калину», «зелені байраки», «степ, як море широке, синіє», «небо блакитне», «чорні гори», і могили, «що чорніють, як гори», і ті хлопці і дівчата, що «як мак, процвітають». Варто звернути увагу на деякі мальовничі порівняння. І так в часі нічного нападу на Скутару: Неначе птахи чорні в гаї,

Козацтво сміливо літає.

Загальнозвісне є порівняння: «Червоною гадюкою несе Альта вісті». В «Катерині» читаємо: А без долі біле личко,

Як квітка на полі:

Пече сонце, гойда вітер,

Рве всякий по волі.

Дівчина у нього часто є рожевим цвітом. Катерина, «як тополя, стала в полі при битій дорозі». Дитина «червоніє, як квіточка вранці під росою». Розпука «коло серця, як гадина чорна, повернулась». Зима в Московщині: «Як те море, біле поле снігом покотилось». Взагалі багатство мальовничого елемента додає «Катерині» незвичайного повабу.

Дуже часто поет послугується грою кольорів у природі, щоб характеризувати зміну людського чуття. Є се звісна поява, що в добрім настрої чоловікові вся природа видається ясною, всміхнутою, свіжою і веселою, а в пригнобленні — понурою, темною, хорою. Характеризуючи настрій українського народу по битві під Берестечком, Шевченко співає: Ой чого ти почорніло,

Зеленеє поле, —

Де зелений колір, очевидно, є символом здоров’я, сили, краси і надії, які були перед битвою, а чорний — символом пригноблення по битві.

Та не треба забувати, що правдиві поети ніколи не позволяють собі тих кольористичних оргій, у яких любуються теперішні декаденти та пленеристи пера і чорнила, їх описи виглядають радше як вказівки для маляра або як прейскуранти різних вишуканих фарб, аніж як поетичні креації. А погляньте, як описав Шевченко вечір в українському селі весною — на що вже мотив здібний до якого хочете кольористичного трактування! Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата,

А матері вечерять ждуть.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций