Вільям Гібсон Джонні Мнемонік

Розміщено Шкільні твори в 25 октября 2016



Вільям Ґібсон

Джонні Мнемонік



З англійської переклав Володимир Влад



Я поклав пістолет в сумку “Адідас” і обклав чотирма парами тенісних носків; це зовсім не мій стиль, але саме те, що мені потрібно - якщо вони думають, що ти працюєш грубо, будь технічним, якщо вони думають, що ти працюєш технічно, будь грубим. Я дуже технічний хлопака. Тому вирішив робити все якнайгрубіше. Проте в наш час треба бути супертехнічним, щоб хоча б наблизитися до грубості. Мені довелося виточити на токарському верстаті дві гільзи дванадцятого калібру з мідної заготовки і потім власноруч їх зарядити; мені довелося розкопати старезну мікрофішу з вказівками про виготовлення саморобних патронів; довелося сконструювати важільний прес для встановлення капсулів - все це дуже хитрі процедури. Але я знаю, ці патрони спрацюють.

Зустріч була призначена в Дромі о 23:00, однак я проїхав у Трубі ще три зупинки після найближчої до нього платформи й повернувся пішки. Заходи безпеки. Я глянув на своє відображення в хромованій стінці кіоску-кав’ярні. Гострі європейські риси обличчя, їжачок темного твердого волосся. Дівчатка в перукарні “Під Бритвою” в захваті від Соні Мао, і стає все складніше втримати їх від додавання до вашої зачіски якогось стильного натяку на геройську зовнішність. Можливо, це й не введе Ральфі Фейса в оману, але принаймні дасть мені підійти ближче до його столика.

Дром - вузьке приміщення з баром з однієї сторони й столиками з іншої, переповнений звідниками, сутенерами та підпільними торгашами. Цього вечора на дверях стояли Сестри Магнетичного Собаки, і мене зовсім не втішала перспектива намагатися пробратися повз них, якщо план не спрацює. Вони були двометрового росту й худі, як хорти. Одна - чорна, інша - білошкіра, але не зважаючи на це вони були настільки однакові, наскільки це може зробити пластична хірургія. Вони вже багато років були коханками, а також недобрим знаком у бійці. Я ніколи не був певен, хто з них раніше був чоловіком.

Ральфі сидів за своїм звичним столиком. Винен мені купу грошей. Я зберігаю в голові сотні мегабайт у режимі ідіота-всезнайки, інформації - до якої я не маю свідомого доступу. Там її залишив Ральфі. Але так за нею й не повернувся. Тільки він може видобути ці дані, за допомогою ключової фрази, яку він сам придумав. Для початку скажу, що я не дуже дешевий, але тарифи на наднормовий час в мене астрономічні. І що Ральфі був дуже скупий.

Потім я взнав, що Ральфі Фейс хоче замовити мене найманим вбивцям. Так що я домовився з ним про зустріч в Дромі, але представився як Едвард Бекс, підпільний імпортер, недавно з Ріо й Пекіна.

Дром тхнув бізнесом, металевим ароматом нервової напруги. М’язисті хлопці, розкидані в натовпі, намагалися вразити один одного, згинаючи й розгинаючи треновані тіла й демонструючи вузькі холодні усмішки; деякі з них настільки загубилися під суперструктурою нарощених м’язів, що їх обриси вже не нагадували людські.

Вибачте. Вибачте, друзі. Це лише Едді Бекс, Прудкий Едді Бекс, імпортер, зі своєю професійною, зовсім звичайною спортивною сумкою, і, будь ласка, не звертайте уваги на цей отвір - якраз для правої руки.

Ральфі був не сам. На кріслі поруч з ним насторожено сидів вісімдесятикілограмовий світловолосий каліфорнійський бугай, живе втілення бойових мистецтв.

Меткий Едді Бекс виявився в кріслі напроти них перш ніж бугай встиг відірвати руки від стола.

- У тебе чорний пояс? - запитав я з ентузіазмом. Він кивнув, блакитні очі працювали в режимі автоматичного сканування моїх очей і рук. - В мене теж, - сказав я. - Приніс свій з собою, тут у сумці. І я просунув руку в щілину й спустив запобіжник. Клац. - Два дванадцятих калібри зі здвоєними курками.

- Оце так пушка, - сказав Ральфі, здержуючи опустивши долоню на синій нейлон, що обтягав міцні груди бугая. - У Джонні у сумці антикварна вогнепальна зброя. - Забагато для Едварда Бекса.

Мені здається, він завжди був Ральфі Щось або Інше, але нове прізвище він отримав через своє надзвичайне марнославство. Статурою подібний на переспілу грушу, він носив колись знамените обличчя Крістіана Вайта вже років двадцять - Крістіан Вайт із Арійського Реггей Бенд, Соні Мао свого покоління, безумовний чемпіон расистського року. Я ерудит по тривіальним речам.

Крістіан Вайт: класичний представник поп-сцени з добре розвиненими м’язами обличчя, відточеними вилицями. Ангельський з одної точки зору, непереборно-гріховний з іншої. Але очі Ральфі жили зовсім іншим життям - вони були холодними, маленькими, чорними.

- Будь ласка, - сказав він, - давай домовимся як бізнесмени. Його голос звучав гіпнотично відверто, куточки його красивого рота Крістіана Вайта завжди залишалися вологими. - Л’юїс, - сказав він, киваючи в бік бугая, - просто шматок м’яса. Л’юїс поставився до цих слів незворушно, як маріонетка з набору “Зроби Сам”. - Але ти не шматок м’яса, Джонні.

- А хто ж я ще, Ральфі? Чудовий шматок м’яса, повнісінький імплантованими чипами пам’яті, у яких ти зберігаєш свою брудну білизну, поки наймаєш кіллерів для мене. І цьому шматку м’яса, Ральфі, здається, що ти повинен дещо пояснити.

- Все через цю нову партію товару, Джонні. - Він глибоко зітхнув. - Як брокер…

- Скупник краденого, - поправив я.

- Як брокер, я звичайно дуже ретельно підбираю свої джерела.

- Ти купуєш тільки в тих, хто краде краще. Зрозумів.

Він знову зітхнув.

- Я намагаюся, - сказав він втомлено, - не купувати в дурнів. Але на цей раз, боюся, зробив це. Третє зітхання було сигналом Л’юїсу натиснути кнопку нейроблокувача, який вони закріпили під столом з моєї сторони.

Я зібрав всі сили, намагаючись зігнути вказівний палець правої руки, але здавалося, що він що він більше не належить мені. Я відчував метал зброї, м’яку поролонову стрічку, обмотану навколо незручної рукоятки, але руки були далекими й нерухомими, немов з холодного воску. Я сподівався, що Л’юїс справді лише шматок м’яса, досить тупий щоб потягнутися за сумкою й схопити мій палець, що нерухомо лежав на курку, але я помилився.

- Ми дуже хвилювалися про тебе, Джонні. Дуже хвилювалися. Розумієш, те, що зберігається в тобі, - власність Якудз. Один дурень вкрав це в них, Джонні. Мертвий дурень.

Л’юїс посміхнувся.

Все це мало значення, дуже неприємне значення, немов мішки з мокрим піском, що падають на голову. Вбивство не було в дусі Ральфі. Навіть Л’юїс не був в дусі Ральфі. Але він дав собі влипнути десь між Синами Неонової Хризантеми й тим, що їм належало, або, ймовірніше, чимось таким, що належало ще комусь. Ральфі, звичайно ж, міг використати ключову фразу, щоб ввести мене в режим ідіота-всезнайки, і я видам їх дорогоцінну програму, не запам’ятавши при цьому навіть чверті тона. Для скупника краденого, як Ральфі, цього було б цілком досить. Але не для Якудз. Якудзи знають про Спрутів і не хочуть турбуватися через те, що один з них може витягти ледь помітні сліди їхньої програми з моєї голови. Я мало знаю про Спрутів, але до мене доходили чутки, і я зробив одним із принципів ніколи не повторювати їх моїм клієнтам. Ні, це точно не сподобалося б Якудзам - занадто схоже на речовий доказ. Вони б не стали тими кими є зараз всюди залишаючи за собою речові докази. Або живих свідків.

Л’юїс посміхався. Я думаю, зараз він уявляв точку, розташовану неглибоко під моїм лобом, і про те, як добратися туди, не дуже церемонячись.

- Агов, - вимовив низький жіночий голос звідкись з-за мого правого плеча, - ковбої, ви певно проводите час не надто весело.

- Забирайся, хвойдо, - сказав Л’юїс, його засмагле обличчя зосталося нерухомим. Ральфі виглядав непроникним.

Розвійтесь. - Хочете купити трохи дешевого кокаїну? - Вона відсунула крісло й сіла до того як її встигли зупинити. Вона була в межах мого нерухомого поля зору - худа дівчина в дзеркальних окулярах, темне волосся зачесане в неслухняну гриву. Вона була одягнена в розстібнуту чорну шкіряну куртку, під якою була майка з діагональними чорними й червоними смугам - Вісім тисяч за грам.

Л’юїс роздратовано фиркнув і спробував ударом вибити її з крісла. Якимось чином він промазав, її долоня метнулася вгору й, здавалося, на мить торкнулася його зап’ястя. Яскрава кров бризнула на стіл. Він схопився за руку й затис зап’ястя так, що побіліли кісточки пальців. Між пальцями сочилася кров.

Але ж, здається, в її руці нічого не було?

Л’юїсу знадобиться операція по зшиванню сухожилля. Він обережно підвівся не відсуваючи крісла. Воно перевернулося, а хлопець вийшов з мого поля зору, не вимовивши жодного слова.

- Йому не завадило б звернутися до лікаря, - сказала вона. - Жахливий поріз.

- Ти навіть не уявляєш, - сказав Ральфі зненацька втомленим голосом, - в яке лайно ти щойно вляпалася.

- Що, серйозно? Детектив. Мене так збуджують різні детективні історії. Як приміром, чому твій приятель поводиться тут так тихо. Наче заморожений. Або для чого потрібна ось ця штуковина, - вона тримала мініатюрний пульт, який якимось чином витягла в Л’юїса. Ральфі виглядав хворим.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций