Січовик Ігор Дурилло (Розділи з повісті) — C. 2

Розміщено Шкільні твори в 25 октября 2016



І поїсти було що в домі - від пиріжків із печінкою до духмяного борщу.

  Батько завжди наставляв сина: люби радянську владу, як самого себе; вона, мовляв, дурна, - якщо вже карає, то карає, а як милує, то милує…

  Здавалося б, на цьому можна було поставити крапку, якою закінчувалася майже кожна казка з щасливим кінцем, якби… Якби на заваді хлопцеві не стояли дві речі. Перше лихо таїлося в імені - Акакій. Мати розповідала, що первістка спершу назвали Адольфом. Того дня, коли він народився, у село зайшли гітлерівці. І син став подарунком для новоявленого Месії. Може б, він і помер із цим іменем, якби не повернулася радянська влада. Завідувач районним відділом внутрішніх справ, Акакій Данилович, порадив Меркурію терміново змінити синові ім’я на щось пристойніше. Хоча б на таке, як у нього, - Акакій, і навіть обіцяв посприяти з оформленням відповідних документів.

 Скільки могли збиткувалися діти над хлопчиком. Яких тільки прізвиськ не по-навигадували на його адресу! Звичайно, усі вони походили від головного - “кака”. Його нове ім’я спонукало до творчості найвідсталішого першокласника, тож селом про Акакія невпинно поширювалися дражнилки, приказки або скоромовки на кшталт: “Яка кака, такий і Акакій”, “Акакій какав на макаку”, “Я какаю на Акакія”. А ще, песиголовці, єхидно допитувалися у своїх батьків, як на єврейську перекласти ім’я Акакій? Нізащо не здогадаєтесь, - Сруль. Та ім’я, то ще півбіди. Гірше було з прізвищем. Воно як естафета прокляття переходило з покоління до покоління: Дурило. Ніхто з найближчої рідні не пригадує, щоб хтось у них був справжнім дурнем - навпаки багато хто з-поміж них виявився хитрим й мудрим. Але, як мовиться, у сім’ї не без виродка. Очевидно, хтось та був дурнем, за що й заслужив такого покарання. Але чому за предків мусять відповідати невинні нащадки?

  Батько якось навіть збирався поміняти прізвище на щось путнє, та, зрештою, тільки рукою махнув - ніякий папірець із печаткою в цьому ділі не допоможе. Як називали Дурилом, так і називатимуть Дурилом. Треба хіба що село змінити або людей у селі.

  І зародилася у хлопчика величезна злість на цілий світ - словами не передати. І він тую чорну злість сховав на самому споді дитячої душі, як щось потаємне. До пори до часу, доки вона не проросте.

  Старші люди досі пам’ятають, якою шаною серед дітей свого часу користувався Павлик Морозов. Такий собі піонер-революціонер із Свердловщини. Він уславився тим, що доніс у ЧК на рідного батька за те, що той нібито крав колгоспне добро. Батька арештували, а його родичі помстилися донощикам - убили Павлика Морозова і його молодшого братика. Звичайно, їх арештували, присудили до різних термінів покарання з відбуванням на Півночі, де з часом і розстріляли як злісних ворогів народу. Піонер-герой не вмер, він воскрес у газетних статтях, художніх та документальних книжках і фільмах. Тогочасному школяреві ніде було сховатися від їхньої слави - вона переслідувала всіх по п’ятах. Акакій мешкав у колгоспі імені П. Морозова, учився у школі імені П. Морозова, був членом піо-нерського загону імені П. Морозова і навіть мешкав на вулиці ім. П. Морозова.

  А то якось Акакію спало на думку, що тільки слава може затьмарити недоречність, пов’язану з його прізвищем та іменем. Для її здобуття він мав наочний приклад - подвиг Павлика Морозова.

  Майже цілу ніч Акакій мережив аркуші шкільного зошита. А на ранок передав дільничному міліціонерові листа. Той повільно прочитав, здивовано стенув плечима, а потім повернув листа юному морозовцю. Міліціонер спершу намагався відмовити хлопчика від подібного кроку, але, зрештою, збагнув, що з того нічого не вийде, тож сховав листа до кишені, а вранці передав донос у районний відділ ЧК. Наступного дня батька просто з коня забрали невідомі хлопці і відвезли до місцевих чекістів. Саме на той час розпочався черговий набір зеків на відбудову батьківщини й Меркурій, не зважаючи на колись рятівну довідку, загримів туди, “де Макар телят не пас”. Відтоді Акакій майже не відходив від радіо - намагався дослухатися, чи воно не повідомить на весь світ про подвиг юного піонера, Акакія Дурила?

  Але радіо мовчало. Чи міг знати юний піонер, що подібними доносами були завалені тисячі відділів ЧК. Ніхто навіть не подякував хлопчикові за виконання “громадянського обов’язку”. Ба більше, директорові школи і дільничному міліціонеру суворо наказали, аби ті пильно стежили за родиною державного злочинця.

 Відтоді життя Акакія і його матері перетворилося на суще пекло. Мати топила у школі грубки і одержувала невеличку платню, якої заледве вистачало, щоб накласти на зношений одяг латки і так-сяк прохарчуватися. Вона потрохи втрачала розум, а коли це збагнула - узяла та й повісилася, проклинаючи останніми словами непутящого сина. І батько невдовзі помер від сухот у мордовському таборі, про що коротко сповістила невеличка похоронка.

 Далекі родичі побоялися взяти Акакія на виховання - від нього самі неприємності, тож у школі швиденько оформили документи й хлопця відвезли до Кривого Рога, де й здали до дитячого будинку.

  Як не дивно, але саме у дитячому будинку Акакій опинився, наче в рідному домі. Тут добре велося сильнішим, і Акакій відчув у собі великий запас енергії для боротьби за виживання. Він жив на випередження, підбирав те, що не встигали з’їсти інші, першим опинявся там, де можна було мати хоч невеличкий зиск.

  Начальство таких любило, заохочувало і всіляко допомагало їм закріпити свою моральну й фізичну владу над ровесниками. Вихователів-наглядачів улаштовувало насамперед те, що, переклавши свої обов’язки на плечі дітей, вони позбувалися зайвих клопотів із вихованцями, і мали більше упевненості у тім, що в дитбудинку поменшає надзвичайних ситуацій.

  Акакій опанував відомі методи упливу на ровесників, при цьому він не гребував жодними засобами - ні фізичною силою, ні терором, ні ласкою, ні підкупом, ні брехнею. Кредом його життя було гасло: “Тільки вперед!” Такі поняття як совість і честь ним були видалені з ужитку, як гальма на шляху до здобуття поставленої мети.

 Після того, як Акакій полишив стіни дитячого будинку і відплив у велике життя - працював на заводі слюсарем, його цілеспрямованість помітили у комсомолі де школу формалізму й цинізму проходили майбутні члени партії. Спершу його призначили секретарем цехової комсомольської організації, потім - заводу, а згодом - райкому.

  Отоді і прийшла Акакію в голову думка змінити своє прізвище на якесь милозвучніше. Скільки він не вигадував - нічого путнього в голові не виникало. Нарешті, прийшло просвітління: додати до прізвища лише одну букву - л. Дурилло. Звучить досить пристойно. Навіть з італійським відтінком. Легенду вигадати неважко - хтось, десь, колись у родоводі мав італійське коріння.

  Майже на всіх етапах комсомолу перед секретарем вимагалося одне: забезпечити тих, хто був над ним, розкішним прийомом з обов’язковим щасливим фіналом, тобто слухняними дівчатками-комсомолочками.

  Того вечора його терміново викликав перший секретар обкому комсомолу, Михайло Рудий.

  - Сідай, Акакію, і слухай. Моя дружина довідалася, що я мав справу з однією комсомолочкою, і що в неї має бути від мене дитина. І написала в ЦК партії. Якщо це підтвердиться - мені кришка.

  - Не розумію, Михайле, при чому тут я? - захвилювався Акакій, передчуваючи для себе якусь неприємну ситуацію.

 - А при тому, що тобі доведеться взяти вогонь на себе.

 - Тобто…

 - Тобто одружитися на цій комсомолочці… Пишне весілля, квартиру і посаду свого заступника гарантую. Від твого рішення залежить і твоя доля.

 - Але ж дитина не моя…

 - Яка різниця - моя, твоя… Наша! У тебе на роздуми немає часу. Я призначив весілля на середу. До речі, від твого імені запросив інструктора ЦК, який перевірятиме мою справу. Після весілля виходь на роботу в обком. Се ля ві. Ти вільний.

 Для бунту у Акакія не вистачало ні духу, ні волі, ні часу.

  - Запитання будуть?

  - Чи можна побачити свою наречену?

  - Завтра я вас познайомлю.

  Перший секретар обкому комсомолу роздобув із холодильника пляшку недопитого коньяку, розлив у келихи і проказав:

  - Вітаю з одруженням. Будьмо!

  Після цього мій хазяїн, Акакій, заочно здобув вищу освіту будівельника-проектанта в інституті, де ректором був тесть першого секретаря обкому комсомолу. Перед ним пролягла широка дорога в життя.

  І справді, невдовзі його перевели до столиці на посаду інструктора ЦК комсомолу.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций