Буряківець Юрій Дмитрович Жертовник

Розміщено Шкільні твори в 6 октября 2016

Нічого не лишилось від краси

Душі, — і заросли дороги слави.

Ми створені із чистої роси

Були, та насміявся з нас лукавий,

Гадюк наслав у помисли усі,

І потоптали ми любов і святість…

Звелися проти Бога голоси,

І брат з ножем схопився проти брата!

То ж ми в віках, немов приблуди ті,

Що у чужій заночували хаті, —

Незрячими зростали у житті,

Негоду лиш виходили стрічати.

Нам час скрижалі вічности зітер,

Двірців розбилися ущент підпори,

І ті, що повела з собою Смерть,

Нічого з потойбіччя не говорять.

В нас страхом серце сповнено ущерть,

Коли у блискавці долини й гори!

Ми бачим, морок виповзе з глибин,

Людські лишивши у могилах кості,

Щоб хоч побути серед верховин,

Цікавлячись, що є у високості!

Чи темряви сягає неба тінь,

Запрошуючи тлінне все у гості.

Так хай же правда зійде із висот,

Розсудить нас з просторів невідомих.

Щоб віра серед горя і незгод

Скріпилася, мов тиша серед грому,

І зупинила гнів бурхливих вод,

Нещастя відвертаючи від дому.

Нехай на мить настане темнота,

З батьками закричать від страху діти,

І стануть відверезувать вуста,

Жертовник серед мороку засвітить.

1949.



Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций