П’ятаченко Сергій Вірші

Розміщено Шкільні твори в 30 сентября 2016

 Сергій П’ятаченко

 

 Народився 1965 року в м. Суми. Кандидат філологічних наук, доцент кафедри зарубіжної літератури Сумського державного педагогічного університету ім. А. С.Макаренка. Член Сумської обласної організації Національної Спілки письменників України. Керівник літературної студії “Орфей”.

 Автор збірок поезій “Життєпис змії” (2002), “У пошуках N.” (2002), “Я-Суми” (2004).

 



 Я - СУМИ



Я рухаюсь весь час по колу. З Сум у Суми.

Це - збочення, яка до біса тут любов!

Це наслідок якихось там фатальних змов.

І нас пронизують одного поля струми

З цим містом. І я починаю знов і знов.



Де небеса й слова завжди тверді й прозорі,

Де поле дичавіє ген на сотні верст,

Де сніг по пояс, де початок всіх історій

Стоїть це місто, мов на роздоріжжі хрест,

І в ньому - люди, на це місто тяжко хворі.



Сумлінні, сумчасті, сум’ятливі, сумнівні,

В цім місті Су ми заплелись, мов хміль,

І проростаєм в нього. Це приносить біль,

Чи радість, вірші чи (на вибір) гривні.

Й це змушує мене шукати шлях звідсіль.



А навкруги на пагорбах стоять янголи,

Невидимі й німі, й боронять все оце.

Й один здається вкрай знайомим із їх кола -

У нього грубі руки й батькове лице…

І звідси я - ні кроку, ні! ніяк! ніколи!



Та ранком знову за валізу й вище комір,

Щоб рахувати миті, дні, роки, віки,

Коли вернусь крізь станції, аеропорти і пороми

Набрати незабутні цифри і почути крізь гудки:

“Я - Суми… Ви неправильно набрали номер…”





ВИГОТОВЛЕННЯ НАПОЮ ІЗ ЗЕРЕН КАВОВОГО ДЕРЕВА



Я обираю гіркоту арабіки й робусти,

Я їм нав’язую стосунки - теплі і густі.

Над сплячою рікою піднімаються мости,

Невидимі, і розривають навпіл темну пустку.

І входять в місто кораблі, яких не бачиш ти,

І їх тіла гарячі й чорні, наче кави згустки.



І хвилі б’ються в береги. І острів зветься Суми.

І якір - в воду. І кипить у гавані вода.

І над водою - дух гарячих зерен, щем і гіркота,

Що сповнює усі фонеми древнім сумом

Тубільних назв - Сумбуд, Сумжитлопром, Сумиметал,

І за плечима в нас - Сума, Суматра, Монтесума.



КАРНАВАЛЬНА ХОДА ПО СОТНІ

ЗА УЧАСТЮ ЗАСНОВНИКА СУМ

ПОЛКОВНИКА ГЕРАСИМА КОНДРАТЬЄВА



Так легко, природно і стрімко, і рвучко

Вродило це місто травневих цих дів.

Опуклості, вигини, вигони, штучки,

Що ними вражають на смерть при ходьбі.

А нам би в полон їм, і легко, без бою

Ввійти крізь спіраль зачарованих кіл

І здати їм в руки, мов табельну зброю,

Робочі частини натруджених тіл.



О правнучки фрейлін, козачок і відьом,

Які парувалися з нашими пра…,

Яким не судилось постати у міді,

Бо все їм здавалося - ще не пора.

А збігло життя, і зміліли три річки,

Згубились три сумки під третім мостом.

І склались потроху билини, билички

Про місто це вічне - Едем і Содом.



В цім місті закони науки безсилі,

Тут рай парадигм, відчуттів парадиз…

Літає над містом полковник в екзилі

І щось виглядає, і спльовує вниз.

І слово солоне у десять накатів

Лунає згори нам у той же момент.

Це, кажуть, літає полковник Кондратьєв,

Глядить, чи не ставлять йому постамент.



ВЕЛИКОДНЄ



І покотилось, покотилось красне яєчко із гори,

І по дорозі, ненароком, розбило зимні кольори,

Що неприкаяні й печальні ходили берегом над Пслом,

Один до одного тулились і руки заплели вузлом,



І з острахом на небо зріли, де вже вродилося воно -

Красне яєчко великоднє, і блідли, наче полотно,

Стрибали злякано у воду за тінню синьою услід,

І завмирали на дні річки. І ти казала - тоне лід.







Ми переможемо з тобою

Не по зубах їм ся війна

Се наша пря се нам до бою

Іржуть вже коні за сулою

І у путивлі жде вона



Дороги зв’язано у вузол

Не розплести не обійти

І соколом на струни гусел

Наш крик упав і цим примусив

Чужі розтріскатись щити



Холодний вуж в гарячих травах

Тече лякливо між копит

І осягає себе слава

І глядачі скандують браво

Актори витирають піт



Вже літописці гострять пера

І нас наколюють на них

Чорнила всотають папери:

Такого дня такої ери

Сякі повстали на таких



Щоб не миритися з судьбою

Щоб не хилитись до трави

Чи переможем чи обоє

В тяжкім знесилимось двобої

Для нас пусте - йдемо на ви!





ВОДА І НІЖ



Коханій - з весною



Твоя вода розведена із медом,

Ти нею переповнена ущерть.

Сплелися у тобі буття і смерть.

Вода - твій стан, і мед - твій першопредок.

Твоїх глибин - предвічна круговерть.



Плиткі меди вже плинуть з твого лона,

Що вкотре снить про гострий ніж, який

Увійде в устя теплої ріки.

І ти його зустрінеш безборонно.

І він стримить - гарячий і пругкий,



І починає плавний рух, о діво,

Крізь тлін і товщ твоїх зимових снів,

І краплі воску скрапують ясні,

І ти лежиш волого і тремтливо

І рухаєш собою до весни.













Я не знаю, як краще - чи зі мною, чи без.

Я маю ножа. Він має шість лез.



А від першого леза, що було мов змія,

Новий світ народився, і у ньому був я.



Іще три закружляли, наче три голуби:

- ми знали б, як краще… ми знали, якби…



Якби в нас не знайшлося п’яте лезо ножа -

У нього крихка і болюча душа,



Що потроху привчає любити межу,

Бо шосте я лезо у серці ношу.









Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций