Роберт-Льюіс Стівенсон Вечірні розмови на острові — C. 18

Розміщено Шкільні твори в 24 сентября 2016







- Ну, чорте в пляшці, - мовив Кеаве, - поверни мені мої п’ятдесят доларів.



І що ж - тільки він вимовив ці слова, як кишеня його стала такою ж важкою, як була хвилину тому!



- Це й справді чудодійна пляшка, - сказав Кеаве.



- А тепер прощавай, друже! - сказав чоловік. - Гайда звідси, і диявол з тобою!



- Постривай, - сказав Кеаве. - Годі з мене цих жартів. На, забирай свою пляшину.



- Ти заплатив за неї менше, ніж я, - зауважив чоловік, потираючи руки, - і тепер це твоя пляшка. А мені треба тільки одне; якомога швидше побачити твою спину.



З цими словами він подзвонив своєму слузі-китайцю, і той випровадив Кеаве з будинку.



Опинившись на вулиці з пляшкою під пахвою, Кеаве почав міркувати:



“Якщо все, що цей чоловік говорив, правда, я, здається, встряв у халепу. Але, може, він просто морочив мені голову?”



Тут Кеаве найперше полічив свої гроші: рівно сорок дев’ять американських доларів і одна чилійська монета.



“Схоже, що все правда, - сказав собі Кеаве. - Ну ж бо, випробуємо її по-іншому”.



Вулиці в цій частині міста були чисті-чисті, просто як корабельна палуба, і перехожих - ні душі, хоч уже настав полудень. Кеаве кинув пляшку в риштак, а сам ходу; разів зо два він озирнувся: боката молочно-біла пляшка лежала, де він її залишив. Кеаве озирнувся втретє і повернув за ріг, але не встиг ступити й кроку, як щось ткнулося в його лікоть, і - подумайте! - боката пляшка вже відтягує йому кишеню бушлата, а вузька шийка її стирчить назовні.



“Схоже, що це теж правда”, - подумав Кеаве.



Що ж зробив Кеаве? Він купив у ятці коркотяг і, вийшовши з міста, подався в безлюдне поле. Там він спробував [124] відкоркувати пляшку, але хоч скільки вгвинчував коркотяг, його тут-таки випирало назад, а корок лишався цілий.



“Якась нова відміна корка”, - подумав Кеаве, і раптом весь затрусився, як у лихоманці, й зросився рясним потом: йому стало страшно.



Прямуючи назад до порту, Кеаве побачив крамничку, де якийсь чоловік продавав мушлі, кийки дикунів-острів’ян, старовинні монети, давніх поганських божків, китайські та японські малюнки та інші такі речі, що їх привозять у своїх скриньках матроси. І тут Кеаве сяйнула нова думка. Він зайшов до крамнички і запропонував господареві купити в нього пляшку за сто доларів. Крамар засміявся і запропонував п’ять доларів; проте це й справді була цікава пляшчина - такого скла не видував жоден скляр на землі, її молочна білина так гарно мінилася всіма кольорами веселки, і така таємнича тінь тріпотіла в ній усередині… Одне слово, поторгувавшися, як годиться, господар дав Кеаве за пляшку шістдесят срібних доларів і встановив її на полиці в самому центрі вітрини.



“Ну от, - сказав собі Кеаве, - я продав її за шістдесят доларів, хоч купив за п’ятдесят, а насправді ще й дешевше, - адже один долар у мене був чилійський. Тепер перевіримо це діло ще раз”.



І Кеаве повернувся на корабель, але коли він одімкнув свою скриньку, пляшка була вже там: вона його випередила.



У Кеаве на кораблі був приятель, якого звали Лопака.



- Що це з тобою? - запитав Лопака. - Чого ти втупився у свою скриньку?



Вони були самі в кубрику, і Кеаве, взявши з товариша слово мовчати, розповів йому все.



- Дивна історія, - сказав Лопака. - Боюся, хильнеш ти лиха з цією пляшкою. Одне хоч ясно: ти знаєш, яка біда тобі загрожує. А коли так, то треба дістати з цієї оборудки користь. Обміркуй добряче, що ти хочеш собі побажати, звели пляшці виконати твоє бажання, а як вона це зробить, я сам куплю її в тебе. Бо мені давно запала одна думка: хочу завести шхуну й узятися за торгівлю на островах.



- Це не для мене, - сказав Кеаве. - Я хочу гарній будинок і сад на узбережжі Кона, де я народився, і щоб сонце світило просто у вікна, і в садку цвіли квіти, і у вікнах були шибки, і на стінах картини, і на столах гарні обруси й дрібнички - одне слово, все як у тому домі, де я був сьогодні… І хай мій будинок буде навіть на поверх вище і з усіх боків матиме балкони, як королівський палац, і я житиму там без турбот і веселитимуся зі своїми друзями й родичами.



- Ось що, - сказав Лопака, - Повезім її з собою на Гаваї, [125] і, якщо все, чого ти побажав, здійсниться, я куплю у тебе пляшку, як обіцяв, і попрошу собі шхуну.



На цьому вони й погодилися, і скоро корабель повернувся в Гонолулу і приставив туди й Кеаве, і Лопаку, і пляшку.



Тільки вони зійшли з корабля, як зустріли на пристані одного знайомого, і той одразу почав висловлювати Кеаве співчуття.



- Щось я не второпаю, чого тобі мене шкода, - сказав Кеаве.



- Хіба ти нічого не знаєш? - здивувався знайомий. - Адже твій дядько… такий поважний був старий… помер, і ще твій брат у перших… такий гарний був хлопець… утопився в морі.



Кеаве дуже зажурився, заплакав, заголосив і зовсім забув про пляшку. Але в Лопаки було інше на думці, і, коли Кеаве трохи виплакався, Лопака мовив:



- А я думаю ось про що: чи не було у твого дядька землі на Гаваях біля Каю?



- Ні, - сказав Кеаве,- біля Каю не було. Була ділянка на гористому березі, трохи далі на південь від Гоокени.



- Тепер ця земля перейде до тебе? - запитав Лопака.



- Так, до мене, - відмовив Кеаве і ну знов оплакувати своїх покійних родичів.



- Стривай, - сказав Лопака. - Перестань голосити на хвилину, мені дещо спало на думку. А що, коли все це наробила пляшка? Бо, як бачиш, уже й місце звільнилося для твого будинку.



- Ну, коли так, - вигукнув Кеаве, - гарну вона мені зробила послугу! Хто її просив убивати моїх родичів? Але можливо, що твоя правда - будинок уявлявся мені точнісінько на тому самому місці.



- Таж будинок ще не побудований.



- Ні, та й не схоже, що буде колись побудований, - сказав Кеаве. - Правда, у дядька було трохи кавових дерев, айви й бананів, але цього мені тільки-тільки вистачить, щоб прожити. А решта його ділянки - то просто чорна лава.



- Ану ходімо до адвоката, - сказав Лопака. - Все-таки ця думка не дає мені спокою.



Ну, а коли вони прийшли до адвоката, то виявилося, що дядько Кеаве незадовго до смерті страшенно розбагатів і залишив йому величезний спадок.



- Оце тобі й гроші побудувати будинок! - вигукнув Лопака.



- Якщо ви маєте намір побудувати будинок, - сказав адвокат, - тут у мене є візитна картка нового архітекта, його дуже хвалять. [126]



- Зовсім добре, - сказав Лопака. - Чи ти ба, про нас уже подбали. Треба тільки слухатись пляшки.



Ї вони рушили до архітекта, а в того вже й кресленики на столі розкладені.



- Ви ж хочете щось незвичайне, - сказав архітект. - А як вам сподобається оце? - І він простяг Кеаве кресленика.



А Кеаве, як тільки глянув на кресленика, не стримався і голосно охнув, бо там було зображено точнісінько такий будинок, який він бачив у своїй уяві.



“Буде він мій, цей будинок, - подумав Кеаве. - Знаю, темне це діло, і не до душі юно мені, але як уже я зв’язався з клятенною нечистою силою, то хай хоч не даремно”.



І він став пояснювати архітектові, чого йому хочеться і як обставити будинок - і про картини на стінах, і про дрібнички на столах, - а потім спитав навпростець, скільки це коштуватиме.



Архітект поставив Кеаве багато запитань, потім узяв перо й почав рахувати, і, покінчивши з обрахунками, назвав точнісінько ту суму, яка дісталася Кеаве у спадок.



Кеаве й Лопака перезирнулися і кивнули.



“Все ясно, - подумав Кеаве. - Чи хочу я, чи не хочу, а будинок цей буде мій. Дістався він мені від сатани і до добра не доведе. Але одне я знаю твердо: поки в мене ця пляшка, я більше ніколи нічого собі не побажаю. А цього будинку я вже не позбудуся, і тепер, хай там хоч що, як зв’язався з нечистою силою, то бодай не даремно”.



І він уклав з архітектом угоду, і вони обидва її підписали. А потім Кеаве й Лопака знову найнялися на корабель і попливли до Австралії, бо вже вирішили проміж себе ні в що не втручатися і надати змогу архітектові й чортові в пляшці будувати дім І опоряджати його, як їм до шмиґи.



Плавання їхнє минало щасливо, тільки Кеаве доводилося весь час стерегтися, щоб чого-небудь не побажати, бо він заприсягся не спокушатися більше на ласку диявола. Додому вони повернулися вчасно. Архітект повідомив, що будинок готовий; Кеаве з Лопакою сіли на пароплав “Ковчег” і попливли під берегом Кона, щоб подивитися на будинок, - чи схожий він на той, який ввижався Кеаве у мріях.



Будинок стояв на високому березі, і його було добре видно з суден, що пропливали повз берег. Навкруг ліси здіймалися вгору, аж до хмар; внизу потоки чорної лази застигли в Ущелинах, де спочивають у печерах останки стародавніх царів. Навколо будинку розкинувся квітник, що яскріє усіма барвами веселки, були насаджені плодові дерева: по один бік будинку - хлібні, по другий - папаї, а просто перед ним з боку моря була встановлена корабельна щогла, і на вершечку її [127] майорів прапор.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций