П’єр-Жан Беранже Вибране у перекладі Миколи Зерова

Розміщено Шкільні твори в 1 сентября 2016

П’єр-Жан Беранже

Вибране



Перекладач: Микола Зеров

Джерело: З книги: Микола Зеров. Твори в двох томах. К.: Дніпро, 1990









Фея рим









Поетам-робітникам





Є фея, фея рим. На землю лине

Дочка небес, чарівна й голосна,

I нас втішає у трудні хвилини.

Але пильнуймо: відлетить вона,

Така химерна і така крилата!

У неї з пригорщів беруть співці

Рубіни й перли на важкі вінці,

 Щоб музам скроні увінчати.

 Утіхо нам і мукам край,

 О феє! Нас не покидай,

 Не покидай!



Юнак за нею йде у світ лукавий,

Йому кричать, відраджують - дарма!

Він кинув школу, проміняв забави

На тяготу солодкого ярма.

I відтоді в полях і серед гаю

До лун далеких наслухає він -

А в смертну мить гучної слави дзвін

 Його в примарах колисає.

 Утіхо нам і мукам край,

 О феє! Нас не покидай,

 Не покидай!



Нехай міста кленуть її потугу,

Вона іде в халупи злидарів,

Робітникам втишає скрут і тугу,

Дарує бідним найсолодший спів.

Так мало треба, щоб вернути звагу

Тим у гарячці змученим серцям.

I фея каже: “Нате пісню вам!” -

 Міраж води гамує спрагу.

 Утіхо нам і злидням край,

 О феє! Нас не покидай,

 Не покидай!



Ми ще побачим, як вона, натхненна,

Під робітничий загоститься дах,

Як заспівають гемблі, веретена

I з’явиться мистецтво в постолах.

Ось ті співці доходять перемоги;

Заїка-люд уже заговорив,

В турботі трон: то виринає гнів,

 Повстали кинені під ноги.

 Утіхо нам і злидням край,

 О феє! Нас не покидай,

 Не покидай!



О феє, зглянься і крилом широким

Їх перший спів окрий і захисти.

Міцним вином, не нидінням убогим,

Вином надії дай їм процвісти.

Нехай, твоїх діткнувшися напоїв,

І мій почин ті люди спом’януть:

“Він протоптав нову для пісні путь,

 Нас у поезію озброїв”.

 Утіхо нам і мукам край,

 О феє! Нас не покидай,

 Не покидай!









Маркіз де Караба







 Гляньте: цей маркіз

Право нам скупе привіз.

 На коні баскому,

Вчвал прискочив він додому

 Та й у замок свій

 Квапиться мерщій.

 На безчестя наше,

 Шабелькою маше:

Скинь шапки, гинь, юрба,-

Хай живе маркіз Караба!



 Люду чесний, знай,

Я вщасливив цілий край.

 Я - підпора трону,

Я монарсі дав корону

 I тому, як він

 На мій стан і чин

 Та підійме руку,-

 Матиме науку!

Скинь шапки, гинь, юрба,-

Хай живе маркіз Караба!



 Чутка йде - немов

У млині мій дід молов.

 Що за вражі пльотки!

Сам Піпін, Піпін Короткий

 Був прапращур нам…

 Першості не ‘ддам

 В родословнім древі

 Навіть королеві…

Скинь шапки, гинь, юрба,-

Хай живе маркіз Караба!



 Я в палацах - свій!

Паросток молодший мій

 На єпіскопаті

Сяде скоро в білій шаті.

 Правда, старший син

 Дурень, але й він

 Без війни і рани

 Три хрести дістане.

Скинь шапки, гинь, юрба,-

Хай живе маркіз Караба!



 Що? Податки з нас

Сміють правити в цей час?

 На дворянське право

Заміряється… держава?

 Не заплатим, ні!

 Замки в нас міцні,

 I як прийде влада,

 Привітаєм радо.

Скинь шапки, гинь, юрба,-

Хай живе маркіз Караба!



 Чим тобі не рай?

Ти, панотче, гріш збирай,

 А простацтво злісне

Знов тягни ярмо залізне.

 Від дівчат твоїх

 Ми ждемо утіх,-

 Бо ж на “перші ночі”

 Всі єсьмо охочі.

Скинь шапки, гинь, юрба,-

Хай живе маркіз Караба!



 Та й настане лад!

По церквах - кадило й чад,

 А сіпаки вірні

Б’ють і мучать села хирні.

 Від своїх дідів

 Владу я посів,

 I її ж у спадок

 Візьме мій нащадок.

Скинь шапки, гинь, юрба,-

Хай живе маркіз Караба!









Священний союз народів







Я бачив Мир - як над землею віяв

Квітками він і золотом пашні.

Він переміг, і бог війни розвіяв

Погрози хмар і блискавок огні.

I мовив Мир: “У кожному народі

Я вмію честь і гідність одзначuть.

Народи, злийтеся у братній згоді

  I руки потиснiть.



О племена, вас утомили війни,

І навіть в сні не вийти вам із пут.

Переділіться знову - супокійний

Хай буде кожному під сонцем кут.

Не йдіть з царями в тріумфальнім ході

I власну путь до щастя прокладіть.

Народи, злийтеся у братній згоді

  I руки потиснiть.



Сусіду спалиш - знай, що аквілони

Тим полум’ям і твій охоплять дах.

Війна минеться, попіл прохолоне,

Але - що плуг у зранених руках?

Границі ваші у страшнім обводі:

Рови фортець, поля кровопролить…

Народи, злийтеся у братній згоді

  I руки потиснiть.



Міста горять, а можновладні берла

Підводять підсумки людських утрат,

Що їх війна ненaситна пожерла

Задля вінців і пурпурових шат.

Сліпі отари, зрозумійте - годі

Покірні шиї до ярма хилить.

Народи, злийтеся у братній згоді

  I руки потиснiть.



Щоб Марсових не чути більше кроків,

Закони даймо землям і містам,

Щоб їм кривавих не струмить потоків

На втіху вінчаним войовникам.

Не вірте в зорі їх. Блиснуть на Сході,

Та в світлі дня їм більше не світить.

Народи, злийтеся у братній згоді

  I руки потиснiть.



А світ зітхне в спокoї тихомирнім,

Скажіть: прощай! усім минулим дням

I сійте хліб у любім дзвоні лірнім,

Куріть мистецтва гойний фіміам.

Достатки в кожній з’являться господі,

I кожен шлюб нащаддя проростить.

Народи, злийтеся у братній згоді

  I руки потиснiть.



Так говорив юнак той боговитий,

I лиш монархів він не зворушив.

Осінній день стояв у цвіт повитий,

Вернулись радощі весняних днів.

Пролийте ж вина на хвалу свободі

I щастя еру скрізь оповістіть.

Народи, злийтеся у братній згоді

  I руки потиснiть.









Мощі







Як до мощей я прикладавсь

Надвечір, в присмерку собору,

Сусід до мене обізвавсь:

“А чув, як цей святий говоре?”

Поклав хреста магічний знак,

I бачу я - лихий і тощий

З труни підводиться кістяк

I, мовби сотня розбишак:

“Шануй,- кричить,- нетлінні мощі,

Цілуй мої нетлінні мощі!”



Кричить - регоче на весь рот,

Кричить, нахабний і запеклий:

“Вважай-но, літ уже сімсот

Пече мене несите пекло.

За славу вчинків голосну

Мене покарано на площі,

Та хитрий піп пустив ману:

Поклав мене в святу труну -

Цілуй же, люд, нетлінні мощі,

Цілуй мої нетлінні мощі.



Мене боявся цілий край.

Я був собі во время оно

Штукар, грабіжник і шахрай

З лицем і мовою барона.

Я зневажав святі церкви,

Обносив шати найдорожчі,

А мощі кидав у рови.

I от позбувся голови…

Шануй же, люд, нетлінні мощі,

Шануй мої нетлінні мощі!



А далі, глянь, оцей покров

Так само вкрив святий останок -

Жидівочку, мою любов,

Найкращу із земних коханок.

Прелата в єресь завели

Її кохання солодощі,

Ченці ж на вухо їй гули

Слова блюзнірства і хули.

Цілуй же, люд, нетлінні мощі,

Цілуй її нетлінні мощі!



А цей старий, що поряд нас,-

Святий інакшого гатунку.

То був злочинець (свинопас!)

I кат - без хиби і рятунку.

Його король наш поважав -

Було за що, було і пoщо:

Я сам до мученицьких лав

З його управних рук попав.

Цілуй же, люд, нетлінні мощі,

Цілуй його нетлінні мощі.



I от усі ми по церквах,

Заступники і слава люду,

Не влежать гроші в гаманцях,

I то найбільше наше чудо.

Та чую я пекельний ріг:

“Пора до чорта йти на прощі”.

Сказав, і знов до гробу ліг,

I вкрав хреста - і як він встиг?

Шануй же, люд, нетлінні мощі,

Шануй усі нетлінні мощі!









Прощай







Вже скоро, Франціє. Я смерті подих чую.

О мати дорога! Нехай твоє ім’я,

Ім’я улюблене останнім прокажу я.

Чи хто любив тебе віддaніше, як я?

Я вихваляв тебе, не вміючи читати,

І нині в смертну мить, знесилений украй,

Про тебе буду я, конаючи, співати,

Ти ж пошануй мене сльозою і - прощай!



Як десять королів прийшли тобі на страту

I в кров топтав тебе їх переможний віз,-

Я рвав на корпію їх пурпурову шату,

Точив на рани я бальзам цілющих сліз.

I небо зглянулось. Пліднi твої руїни

Подякою племен красуються - і знай:

Ти зерно рівності посіяла нетлінне,

I рівності жнива зближаються. Прощай!



Я бачу, як лежу під віком у могилі.

Кого я тут любив,- молю - оборони,

I віддаси ти борг тій голубиці білій,

Що берегла твої, о Франціє, лани.

I щоб почула ти, як я тебе благаю,

Готовий одійти в незнаний інший край,-

Свій камінь гробовий поволі підіймаю,

Та руки ломляться; він падає. Прощай!









Чотирнадцяте липня







Той спомин бранцеві - як воля пожадана,

Я був іще малий, коли зачувся крик:

“Гей, на Бастілію! До зброї, громадяни!”

I все пішло туди - купець і ремісник.

Як зблідла дівчина і як жахнулась мати,


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций