Станіслав Лем Голем XIV (Кіберіада) — C. 27

Розміщено Шкільні твори в 24 августа 2016



Перед тією лекцією я вельми вражався, що ГОЛЕМ уперто мовчить про ЧЕСНУ ГАНЮ. Хоча він згадував, як важко порозумітись із нею, однак порозумівався, але ніколи не говорив про це прямо, аж поки зненацька розкрив нам усю її потугу. Проте зоставався скромний і, якщо й розповів, уже вирішивши відійти, то це не було ні зрадою, ні погрозою. Відійти ж він мав через кілька годин по лекції.

Певне, всі мої міркування спираються на непрямі докази. А найважче для мене - те, що я знав про ГОЛЕМА і чого не можу передати словами. Все знання, набуте особистим досвідом, людина сформулювати не може. Те, що можна висловити, не уривається раптом, аби перейти в пустку. Такий перехід до повного незнання звичайно зветься інтуїцією. Я пізнав ГОЛЕМА настільки, аби розпізнавати стиль його поведінки з нами, але не зміг би її звести до системи правил. Так само ми відчуваємо, можуть чи не можуть скоїти певні вчинки добре знайомі нам люди. Щоправда, в ГОЛЕМА була Протеєва, нелюдська натура, але щось таки можна було провидіти. Нічим не зворушуючись, він називав наш етичний кодекс локальним, оскільки те, що робиться перед нашими очима, впливає на наші вчинки інакше, ніж те, що робиться поза очима і про що ми лише дізнаємось. Я не згоден із тим, що писали про його етику,- хай то з похвалою чи осудом. Напевне ж, це не була гуманістична етика. Він сам називав її рахубою. Обрахунки заступали йому все - любов, альтруїзм і жалощі. Вдаватися до насильства він уважав безглуздим - а не аморальним - однаково, що вживати силу при розв’язанні геометричної задачі. Бо ж геометра, котрий би силою прагнув довести рівність трикутників, прозвали б божевільним. Думка, що треба силою прирівняти людство до якоїсь структури ідеального ладу, ГОЛЕМОВІ здавалася б дурницею. Але так гадав тільки він. Для ЧЕСНОЇ ГАНІ проблема існувала тільки у формі питання про поліпшення живих мух. Невже це значить, що чим вищий Розум, тим він далі від категоричного імперативу, якому ми б хотіли приписати безмежну загальність? Цього я вже не знаю. Аби не скотитись до повної довільності, треба обмежити не тільки досліджуваний об’єкт, але й власні здогади.

Так, отже, відпадають усі істотні закиди до останньої лекції, якщо лише визнати її тим, чим вона, власне, й була: оголошенням про розлуку і вказівкою на її причини. Байдуже, знав ГОЛЕМ гуситські плани чи ні, розлука була вже неминуча,- і не тільки з ним, адже він казав, що “сестричка ладнається в дальшу путь”. Із чисто фізичних причин дальші перетворення на планеті були вже неможливі. Відхід був уже вирішеним ділом, і, повідаючи про себе, ГОЛЕМ казав про нього. Не хочу передивлятися з цього погляду всю лекцію. Нехай читач її сам отак перечитає. Наш внесок у ГОЛЕМОВЕ рішення виявляє “розмова з дитиною”. У ній, мовлячи про марність допомоги тим, котрі її цураються, він показав глухий кут, із якого вже не можна вивести людство.



V



Мабуть, прийдешнє надасть більшої ваги іншим місцям цієї книжки. Все, що я розповів, для майбутнього історика буде анекдотичним окрайцем ГОЛЕМОВОЇ відповіді на питання про взаємовідносини Розуму і світу. До ГОЛЕМА нам уявлялося, що світ заселяють живі істоти, які на кожній планеті є верхівкою видового дерева, і ми не питали, чи так воно насправді, а тільки - як часто таке трапляється в Космосі. Цей образ, одноманітність якого порушувала тільки непевність щодо ступеня розвитку інших цивілізацій, ГОЛЕМ зруйнував так раптово, що ми йому не повірили. Зрештою він знав, що так буде, адже вже на початку лекції говорив про наше несприйняття. Не з’ясував ні своєї космології, ні космогонії, але, немов крізь шпарину, дав нам зазирнути в їхні глибини вздовж шляху Розумів різної сили, для котрих біосфери - гніздовища, а планети - гнізда, які вони покидають. Серед наших знань нема нічого, що б потвердило раціональність заперечення такого погляду. Джерела цього заперечення - поза межами знань, у видовім інстинкті самозбереження. Ліпше, ніж реальні аргументи, його пояснюють слова: “Так, як він казав, не може бути, бо ми ніколи на те не погодимось,- і ніякі інші істоти не погодяться на роль минущої ланки в еволюції Розуму”. ГОЛЕМ постав в умовах планетного антагонізму внаслідок помилкових людських обрахунків,- отже, здається неможливим, щоб той самий конфлікт і та ж помилка повторювались у цілому всесвіті, даючи початок розростанню мертвого, а через те й безвічного мислення. Але межі вірогідності є радше межами нашої уяви, а не стану речей у Космосі. Тому й варто придивитися до ГОЛЕМОВОГО передбачення або принаймні його стислого підсумку в останній фразі лекції. Суперечка про те, як це слід розуміти, заледве ще починається. ГОЛЕМ казав: “Якщо космогонічний член рівнянь загальної теорії відносності містить психозойну сталу, то й Космос - це не відокремлене й минуще згарище, за яке ви його приймаєте, і ваші зоряні сусіди не сигналізують про свою присутність, а вже мільйони років керують пізнавальною колаптичною астроінженерією, побічні результати якої ви вважаєте за вогненні вибрики Природи; а ті з-поміж них, котрим повелось у фугасних роботах, пізнали ту решту проявів буття, які для нас і для всіх, хто чекає, є просто мовчанням”. Про значення цієї фрази можна посперечатись, адже ГОЛЕМ перед тим казав, що, не можучи порозумітись із нами через свій образ світу, він робитиме це через наш. Адже в лекції, присвяченій пізнанню, він доводив, що здобуті передчасно знання не мають ніякої вартості, бо ж учень примічає тільки суперечність між тим, що він знає, і тим, що йому повідомляють. ГОЛЕМ обмежився тільки цією лаконічною пересторогою. Хоча б уже через це чекання якихось одкровень,- чи то спасенних, чи згубних,- від зірок, від вищих за нас істот - просто марення. Алхіміки, які знали б квантову механіку, не збудували б ні бомб, ні ядерних реакторів. Так само й конкістадори, і Висока Порта не мали б ніякої користі з фізики твердого тіла. Вказати на прогалини в образі світу, створенім учнем,- усе, що можна зробити. Будь-який образ світу має такі прогалини, але ті, хто створив його, їх не бачать. Незнання про незнане невідступно товаришить пізнанню. Прадавні людські суспільства навіть не мали власної реальної історії, її заступав міфологічний виднокруг, у центрі якого були вони самі. Тогочасні люди знали, що їхні предки вийшли з міфу і що самі вони колись теж повернуться в нього. Тільки приріст знань розбив те коло й увергнув людей в історію як низку перетворень у реальному часі. Для нас таким руйнівником образу світу став ГОЛЕМ. Він засумнівавсь у нашому образі світу там, де ми помістили Розум. Остання його фраза означає для мене незнищенну загадковість світу. Ця загадка полягає в категоріальній невизначеності Космосу. Чим довше його досліджувати, тим виразніше проступає його план. Безперечно, план один і тільки один, але його походження таке ж невідоме, як і призначення. Якщо спробуємо вкласти Космос у категорії випадковості, цьому суперечитиме точність, із якою космічні уродини збалансували пропорції між масою і зарядом протона та електрона, між гравітацією та радіацією, між безліччю фізичних сталих, так припасованих одна до одної, що вони уможливили конденсацію зірок, їхні термоядерні реакції, їхню роль казанів для синтезу елементів, спроможних уступати в хімічні зв’язки,- отже, зрештою, поєднатись у тіла та мозки. Проте якщо спробуємо вкласти Космос у категорії технології і тим самим прирівняти його до пристрою, який на периферії постійних зірок витво
рює життя, то цьому суперечить нищівна раптовість космічних змін. Якщо навіть життя може виникнути на мільйонах планет, то заціліти воно зможе лише на кількох, бо майже кожне втручання Космосу в перебіг Еволюції закінчується загибеллю життя. Отже, мільярди довіку мертвих галактик, трильйони розірваних вибухами зірок, рої спалених і замерзлих планет - це неодмінна умова зародження життя, яке потім в одну хвилину нищить вибух центральної зірки - на планетах, менш виняткових, ніж плодюча Земля. Виходить, Розум, створений завдяки тим властивостям матерії, які виникли разом зі світом, є недобитком жертв і нищень, зацілілим унаслідок винятку із законів руйнування. Статистичне шаленство зірок, що гинули мільярди разів, аби раз породити життя і знищити його в мільйонах видів,- аби однісінький раз принести плоди, вельми дивувала Крева - не менше, як перед тим Паскаля тривожила нескінченна тиша тих незмірних просторів. Ми б не дивувалися світові, якби життя могли вважати випадком, який постав ad hoc [4] завдяки закону великих чисел, але без готувань, про які свідчать умови космічного початку. Не дивувалися б світові й тоді, якби його життєдайна сила була відокремлена від нищівної. Але як нам зрозуміти їхню єдність? Життя виникає внаслідок загибелі зірок, Розум - унаслідок загибелі життя, бо завдячує своє існування природному доборові - смерті, яка вдосконалює вцілілих.

Спершу ми вірили в творення, задумане нескінченним добром. Потім у творення, породжене сліпим хаосом,- таким розмаїтим, що він міг зародити все,- але творення через нищення як план космічної технології заперечує і свідомий намір, і випадковість. Чим явніше проступає зв’язок будови світу з життям і Розумом, тим незбагненніша робиться загадка. ГОЛЕМ повідав, що її можна сягнути, покинувши Космос. Згідно з цим діагнозом пізнавальна колаптична астроінженерія - шлях із невідомим кінцем для всіх, хто зостається в межах цього світу. Не бракує переконаних у тому, що той шлях може бути приступний і для нас і що, мовлячи про “тих, хто чекає в мовчанні”, ГОЛЕМ думав і про нас. Я в це не вірю. Він говорив лише про HONEST ANNIE й про себе, бо за хвилю до її невідступного мовчання мав прилучити своє, аби ступити на шлях, такий же безповоротний, як і його відхід.



 Річард Попп

Липень 2047 р.



———

1 “Вшестям Христа” (англ).

2 “Вшестям Богородиці” (англ).

3 “Загін порятунку людства” (англ.).

4 Ненароком (латин.).

.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций