Джон Рональд Руел Толкієн Володар Перснів - Дві Вежі — C. 6

Розміщено Шкільні твори в 17 июля 2016







- Що за вісті, Арагорне, одна страшніша за іншу! - гірко вигукнув Еомер. - Без Боромира буде важко і Мінас-Тіріту, і Рохану. Відважний, стійкий був лицар… Він рідко відвідував Рохан, у нього вистачало справ на східних кордонах, але я знав його… Він був схожий скоріше на палких нащадків Еорла, ніж на поважних мужів Гондору. І без сумніву, став би великим правителем, якби дочекався своєї [26] черги і прийняв владу… Чому ж нас не повідомили з Гондору? Чи давно сталося нещастя?



- Сьогодні мине чотири дні. Ми залишили Тол-Брандір надвечір того ж дня, коли він загинув.



- Пішки? - не повірив Еомер.



- Як бачиш.



Еомер не зумів приховати захоплення.



- Блукач - надто скромне прізвисько для тебе, сине Арахорна! Я б скоріше прозвав тебе Літуном! Про вас слід складати пісні! За неповних чотири доби відміряти ногами сорок п’ять ліг! Недарма вважають славетним рід Еленділа. Ну, а тепер скажи, чого чекаєш від мене. Я повинен терміново повертатися до Теодена. В присутності своїх дружинників я обачливо обирав слова, але не брехав тобі: ми не воюємо з Мордором відкрито. Війна підступає все ближче, та й при дворі нині в силі нікчемні радники… Ми не розірвемо старовинний союз з Гондором, і якщо той прийме виклик, нам не годиться відставати. Так говорю я і так думають всі, хто заодно зі мною. Ярл довірив мені Східну марку Рохану; я звелів пастухам відвести табуни за Ентулу, а тут лишилися тільки сторожові застави та розвідники.



- Отже, данину Саурону ви не платите? - запитав Гімлі.



- І ніколи не платили, - гордовито відповів Еомер. - Хто ж так старанно розповсюджує цю огидну брехню? Кілька років тому Чорний Володар хотів купити наших коней і пропонував добру ціну. Ми відмовилися - наші коні не для лихих справ. Тоді він наслав орків, і ті почали грабувати, що під лапу попаде, а охочіше за все захоплювали вороних коней - у нас їх тепер майже не лишилося. За це ми орків і ненавидимо. Але найбільше клопоту нам завдає Саруман - третій місяць ми не виходимо з боїв. Саруман прийняв на службу й орків, і вовкулаків, перекрив Ворота Рохану, - ми тепер затиснуті, наче у кліщах, між ворогами на сході й на заході. А боротися із Саруманом важко - чаклун він вправний, всемогутній, вміє навіть перевтілюватися. Кажуть, він приймає вигляд старця в плащі з каптуром і дуже нагадує Гандальфа. Шпигуни Сарумана ухитряються вислизати від нас, стерв’ятники кружляють в нашому небі… Не знаю, чим це скінчиться, душу мені крають недобрі передчуття. У Сарумана є прихильники не лише в Ізенгарді. На Золотому дворі ти це [27] бдразу відчуєш. Ось тільки чи схочеш там побувати? Чи я даремно бавлю себе надією, що доля прислала тебе на допомогу в час скрути і сумнівів?



- Як тільки зможу, відвідаю Теодена, - пообіцяв Арагорн.



- Тоді їдьмо зараз, - запропонував Еомер. - Нащадок Еленділа буде достойним соратником для Еорлінгів; Саме зараз на полях Західної марки йде битва; найімовір-ніше> ми програємо. Зізнаюсь тобі - на цю вилазку я відважився без дозволу ярла, стольне місто лишилося майже без охорони. Я не міг інакше! Мені доповіли, що два дні тому зграя орків спустилася зі Східної стіни і деякі з них мають на щитах знак Сарумана. Невже Ортханк і Чорна вежа вже діють разом? Цього я побоююсь найбільше… Тоді я взяв своїх власних дружинників, ми відігнали орків до Лісу ентів, Оточили й учора на світанку атакували. Я втратив п’ятнадцять вершників та дюжину коней. Зграя виявилася численнішою, ніж я гадав - до них, судячи зі знайдених слідів, надійшло підкріплення з-за Андуїну. Там були орки” Білої Руки - найхитріші й найжорстойші. Втім, ми їх дощенту розгромили, хоча й затримались через це. А тепер на нас чекають. їдьмо з нами. Ти бачив, у нас є вільні коні. Знайдеться досить роботи для твого меча. Знадобиться й сокира Гімлі, й стріли Леголаса, якщо твої друзі великодушно вибачать мені невірне судження про Лісову Королеву. Я лише повторював розповсюджені чутки, і охоче виправлю помилку, якщо ви мені поясните, як це зробити.



- Спасибі на доброму слові, - сказав Арагорн. - Щиро хотів би піти з тобою, але не можу припинити пошуки, доки надію не втрачено.



- Надії немає. На північній межі тобі їх не знайти.



- Ніяких доказів їхньої загибелі ми поки що не знайшли!



- Куди ж вони могли подітися?



- Не знаю. Я було подумав, що вони загинули в безладі й згоріли разом з трупами орків. А може, їх встигли затягти до лісу раніше, ніж твої люди оточили зграю. Чи певен ти, що з розставлених сітей ніхто не вислизнув?



- Можу заприсягтися - жодна душа не вислизнула з тієї хвилини, як ми їх вистежили. Ми вийшли до узлісся раніше за орків, а потім через оточення пройшов би хіба що ельф, який знається на чарах… [28]



- У гобітів такі самі плащі, як у нас, - заперечив Арагорн. - Але ж ти при денному світлі проїхав лоруч і не помітив нас! ; ;



- Вірно, - визнав Еомер. - Вже не знаю, що й казати… Оце так справи! Ельф разом з гномом блукає степами Рохану. Людина зустрічає Лісову Королеву і стоїть переді мною жива-здорова. Меч, що був зламаний раніше, ніж батьки наших батьків оселилися на цих землях, знову готовий до бою… Чи легко збагнути, як слід поводитись у такі дивні часи!



- І в дивні, і в звичайні відомо, як слід поводитися. Добро й зло місцями не міняються, вони так і лишаються добром і злом - і для людей, і для ельфів, і для гномів. Не лише в Золотому Лісі Лоріену, але й вдома інколи нам доводиться вибирати…



- Так воно й є, Арагорне. Я тобі вірю. Та й сам я давно вже обрав свій шлях. Але я не вільний у своїх вчинках. Наші закони забороняють чужинцям без провідників переходити через володіння ярла, якщо він сам не дасть особливого дозволу. Зараз цієї заборони дотримуються дуже суворо. Я пропонував вам добровільно йти слідом за мною - ви відмовилися. А нападати на трьох зі своєю сотнею мені сумління не дозволяє…



- Не думаю, що ваші закони стосуються мого випадку, - сказав Арагорн. - До того ж я не зовсім чужий. Я бував у Рохані неодноразово, бився у ваших лавах, хоча й під іншим іменем. Знав я твого батька, Еомунда, розмовляв і з Теоденом, сином Тенгила. Це нечувано, щоб шляхетний воїн і маркграф Рохану силою перешкоджав таким намірам, як наші! Мій обов’язок ясний, і я його виконаю. А ти, сине Еомунда, вирішуй: допомбжи нам або хоча б не зазіхай на нашу волю. Якщо ж боїшся порушити закон - не нарікай, коли кількість захисників ваших кордонів зменшиться…



Ще трохи повагавшись, Еомер сказав:



- Для нас обох час дорогий. Дружиш кортить вирушити у зворотну путь, а твої надії щогодини згасають. Ви підете звідси, куди захочете. Я позичу вам коней. Тільки з одною умовою: коли так чи інакше скінчиш своє полювання, прошу відвідати садибу Медусельд у Едорасі, де нині перебуває Теоден. Тільки так ти доведеш ярлу, що [29] я вчинив правильно. Від тебе залежатиме моє добре ім’я, а може, й життя. Не підведи мене!



- Не підведу, - твердо сказав Арагорн.



Дуже здивувались воїни Еомера, коли він наказав віддати зайвих коней чужинцям; багато хто недовірливо поглядав спідлоба, але лише Еотайн насмілився висловитись:



- Може, й варто дати коня цьому достойному пану, якщо він належить до народу Гондору. Але ж хіба це можливо, щоб на роханських скакунах гарцювали гноми!



- Можеш не турбуватися, - пирхнув Гімлі. - Краще бігти всю дорогу своїми ногами, ніж дертися на це чудовисько, навіть якби ти мене попрохав, а тим більше, якщо 1



Тобі його шкода!



- Якщо не хочеш нас затримати, Гімлі, доведеться погодитися, - вгамував його Леголас. - Не страждай, друже мій, сідай зі мною - так краще за все. Не тобі довірять коня й не ти за нього відповідатимеш!



Арагорнові привели міцного чубарого жеребця; Слідопит, не^ вагаючись, впевнено скочив у сідло.



- Його звуть Хасуфель, Міцне копито, - сказав Еомер. - Він вірно служив загиблому Гарульфові, служитиме й тобі.



Леголасу дістався Арод, тонконогий, норовистий і полохливий. Ельф, незважаючи на це, попросив зняти з Арода й сідло, й вуздечку.



- Мені це ні до чого!



Як не дивно, Арод не тільки безбоязно підпустив до себе нового хазяїна, але й став з першого ж слова підкорятися кожному його бажанню. Роханські вершники дивились на це з великим захопленням, бо не знали, що ельфи зуміють поладити з будь-якою твариною, аби вона мала чуйне серце. Коли ж на спину Арода підсадили Гімлі, гном одразу міцно вчепився у пояс друга - йому було так само незатишно, як колись Сему Гемджи в лоріенському човні.



- Щасливої дороги вам! - побажав Еомер. - Нехай ваші друзі знайдуться! Повертайтеся швидше, влаштуємо розвагу нашим мечам!



- Я повернусь, - сказав Арагорн.



- І я повернусь, - заявив Гімлі. - Ми не закінчили розмови про Королеву Лісу. Я ще повчу тебе ввічливості!



- Подивимось, - посміхнувся Еомер.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций