Ернест Хемінгуей Прощавай, зброє — C. 17

Розміщено Шкільні твори в 17 июля 2016



- Третій лікар подав йому один знімок. - Ні. Ліву ногу, будь ласка.



- Та це ж і є ліва, колего.



- Ваша правда. Я дивився не з того боку. - Він повернув знімок. Другий знімок він роздивлявся довше. - Бачите, колего? - і показав на одне з чужорідних тіл, заокруглене й виразно видне проти світла.



Вони всі уважно роздивлялися знімок.



- Єдине, що я можу сказати, - обізвався зрештою бородатий капітан,- потрібен час. Місяців зо три, а може, й півроку.



- Так. Треба, щоб відновилася рідина в суглобі.



- Авжеж. На це потрібен час. Як на мене, то я не дозволив би собі розтяти таке коліно, поки уламок не інкапсулювався.



- Цілком згоден з вами, колего.



- Півроку на що? - запитав я.



- За півроку уламок інкапсулюється, і тоді можна буде безпечно оперувати коліно.



- Не вірю, - сказав я.



- Ви хочете зберегти ногу, юначе?



- Ні, - відказав я.



- Що?



- Я хочу, щоб її відрізали, - сказав я, - а натомість припасували гачок.



- Як вас розуміти? Який гачок?



- То він жартує, - сказав наш лікар і делікатно поплескав мене по плечу. - Він не хоче втратити ногу. Це дуже хоробрий юнак. Його представлено до срібної медалі за доблесть.



- Прийміть мої поздоровлення, - сказав бородатий капітан і потиснув мені руку.- Я можу сказати лише одне: щоб безпечно оперувати таке коліно, треба зачекати принаймні півроку. Ви, звісно, можете мати й іншу думку.



- Щиро вам вдячний, - сказав я.- Я високо ставлю вашу думку.



Капітан поглянув на годинник.



- Нам час іти, - сказав він. - Усього вам найкращого.



- Вам теж усього найкращого і велике спасибі, - сказав я. Тоді потиснув руку третьому лікареві: “Capitano Varini - Tenente Enry”23,- і всі троє вийшли з палати.



- Міс Гейдж, - гукнув я. Вона зайшла.- Будь ласка, попросіть на хвилинку нашого лікаря.



Він повернувся, тримаючи в руках кашкет, і став біля ліжка.



- Ви хотіли бачити мене?



- Так. Я не можу півроку чекати операції. Бога ради, докторе, чи доводилось вам лежати в ліжку півроку?



- Ви не будете весь час лежати. Спершу треба прогрівати рани на сонці. А потім можна буде й ходити на милицях.



- Півроку на милицях, а вже тоді операція?



- Так найбезпечніше. Треба, щоб чужорідні тіла взялись оболонкою і відновилася рідина. Після того можна буде не ризикуючи розтяти коліно.



- То ви теж вважаєте, що мені треба так довго чекати?



- Так найбезпечніше.



- А хто цей капітан?



- Дуже тямущий міланський хірург.



- Він у чині капітана, правда ж?



- Так, але він дуже тямущий хірург.



- Я не хочу, щоб мені зіпсував ногу якийсь капітан. Коли б він був добрий лікар, то мав би майорський чин. Я знаю, чого варті капітани, докторе.



- Він справді дуже тямущий хірург, і його думка важить для мене більше, ніж будь-кого іншого з тих, що я знаю.



- А можна, щоб мене оглянув інший хірург?



- Ну звісно, коли хочете. Але сам я послухався б поради доктора Варелли.



- Ви можете запросити до мене іншого хірурга?



- Я запрошу Валентіні.



- А хто він?



- Хірург Головного госпіталю.



- Гаразд. Я вам дуже вдячний. Розумієте, докторе, я просто не можу лежати півроку.



- Ви й не лежали б. Спершу приймали б сонячні ванни. Потім почали б помалу вправлятися. А тоді вже вам зробили б операцію.



- Ні, я не можу чекати півроку.



Лікар делікатно погладив пальцями кашкет, що його тримав у руці, й усміхнувся.



- Ви так поспішаєте назад на фронт?



- А чом би й ні?



- Дуже похвально, - сказав він,- Ви такий благородний юнак. - Він нахилився й делікатно поцілував мене в чоло. - Я пошлю по Валентіні. Не турбуйтесь і не роз’ятрюйте себе. Будьте розумним хлопчиком.



- Вип’єте зі мною, докторе?



- Ні, дякую. Я взагалі не п’ю.



- По одній. - Я подзвонив швейцарові, щоб він приніс склянки.



- Ні-ні, дякую. Мене чекають.



- До побачення, - сказав я.



- До побачення.













Години за дві до палати зайшов доктор Валентіні. Рухався він дуже стрімко, і кінчики його вусів стирчали догори. Він був у чині майора, мав смагле обличчя і весь час сміявся.



- Як же це ви вскочили в таку халепу? - запитав він. - Ану дайте гляну на знімки. Так… Так… Ага, ось воно… З вигляду ви здорові, мов кінь. А хто ця гарненька дівчина? Ваша кохана? Так я й подумав. Ну чи не паскудство ця війна? Тут болить? Ви славний хлопчина. Будете в мене як новісінький. А тут як? Ну звісно ж, болить. Так вони люблять робити боляче, ці лікарі. Як вас лікували досі? Ця дівчина не говорить по-італійському? Треба навчитися. Прегарна дівчина. Я міг би її навчити. Хай мене теж покладуть у цей госпіталь. Ні, але я неодмінно буду у вас за акушера, безплатно. Вона не розуміє? Вона народить вам гарного хлопця. Такого ж гарного й білявого, як сама. Ну, все добре. Все гаразд. Прегарна дівчина. Спитайте, чи не згодиться вона повечеряти зі мною. Ні, не буду відбивати її у вас. Дякую. Дуже дякую, міс. Оце і все. Все, що я хотів знати.- Він поплескав мене по плечу.- Перев’язувати не треба.



- Вип’єте зі мною чарочку, докторе Валентіні?



- Чарочку? Аякже. Вип’ю десять чарочок. Де вони?



- У шафі. Зараз міс Барклі дістане пляшку.



- За ваше здоров’я. За ваше здоров’я, міс. Прегарна дівчина. Я принесу вам кращого коньяку, ніж цей. - Він утер вуса.



- Коли, ви вважаєте, можна оперувати?



- Завтра вранці. Не раніш. Треба випорожнити шлунок. Промити вам тельбухи. Я зайду до тієї старої внизу і скажу все, що треба. До побачення. До завтра. Я принесу вам кращого коньяку. А ви тут непогано влаштувалися. До побачення. До завтра. Добре виспіться. Я прийду вранці.



Він помахав рукою з порога, вуса його стирчали догори, смагле обличчя всміхалося. На рукаві він мав зірку в чотирикутній облямівці, бо був майор.













Розділ XVI











Тієї ночі у відчинені балконні двері, крізь які нам було видно ніч над дахами, залетів кажан. У кімнаті було темно, туди доходив лише тьмяний відсвіт нічного міста, і кажан не злякався, а почав собі никати попід стелею, неначе просто неба. Ми лежали й дивилися на нього, і, гадаю, він нас не помітив, бо лежали ми дуже тихо. А коли кажан вилетів геть, ми побачили, як десь ген за вікнами спалахнув прожектор і світляний промінь поповз по небу; ми стежили за ним очима, аж поки він згас і знову стало темно. Вночі повіяв свіжий вітерець, і ми почули голоси зенітників, що чатували біля своєї гармати на сусідньому даху. Стало холоднувато, і вони понадягали плащі. Серед ночі мене пойняв острах, щоб до нас хтось не зайшов, але Кетрін сказала, що всі сплять. За ніч ми один раз заснули, а коли я прокинувся, Кетрін у кімнаті не було, але я почув, як вона йде коридором, а тоді двері відчинились і вона знов лягла поруч мене й сказала, що все гаразд, вона була внизу і там усі сплять. Вона підходила до дверей міс Ван Кемпен і чула, як та дихає уві. сні. Вона принесла сухого печива, і ми з’їли його й випили трохи вермуту. Ми були голодні, але вона сказала, що вранці мені однаково зроблять промивання шлунка. Над ранок, коли вже розвидніло, я знову заснув, а коли прокинувся, побачив, що її знов немає. Вона прийшла свіжа й гарна і сіла на ліжко, і, поки я держав у роті термометр, зійшло сонце, і ми чули дух роси на покрівлях, а потім дух кави з сусіднього даху, де були зенітники.



- Оце б нам піти прогулятися, - сказала Кетрін.- Якби було крісло на колесах, я покатала б тебе.



- А як би я заліз у те крісло?



- Якось примостили б.



- Можна було б виїхати в парк і поснідати на вільному повітрі,- Я визирнув у відчинені балконні двері.



- А насправді ми зробимо ось що, - сказала вона, - підготуємо тебе до відвідин твого приятеля доктора Валентіні.



- По-моєму, він чудова людина.



- Мені він сподобався менше, ніж тобі. Та лікар він, як видно, добрий.



- Іди знов до мене, Кетрін. Прошу тебе, - сказав я.



- Не можна. Так хороше було вночі, правда ж?



- А ти не зможеш чергувати й цю ніч?



- Можливо, що й чергуватиму. Але ти не захочеш до мене.



- Ще й як.



- Ні, не захочеш. Тобі ніколи не робили операції. Ти не знаєш, як тобі буде.



- Буде добре.



- Тебе нудитиме, і ти про мене й не згадаєш.



- Тоді йди до мене зараз.



- Ні, любий, - сказала вона. - Мені треба зробити температурний графік і підготувати тебе.



- Ти просто не любиш мене, а то прийшла б.



- Дурненький ти. - Вона поцілувала мене.- Ну, з графіком усе гаразд. У тебе весь час нормальна температура. Така мила температура.



- А в тебе все миле.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций