Ернест Хемінгуей Острови в океані: Частина третя - У морі — C. 18

Розміщено Шкільні твори в 9 июля 2016



- На борт поліземо всі водночас, і якщо їх не буде на палубі, ти гукнеш їм по-їхньому, щоб виходили, руки вгору. Все. Говорити більш не можна, бо голоси чути далі, ніж мотор.

- А що, як вони не вийдуть?

- Віллі кине вниз гранату.

- А якщо вони будуть на палубі?

- Обстріляємо по секторах. Я - кормовий, Пітерс - середній, ти - носовий.

- А гранату вниз мені кидати?

- Ну звісно. Ми повинні захопити поранених, яких можна врятувати. Тим-то я і взяв санітарну сумку.

- Я думав, це для нас.

- І для нас. А тепер цить. Усе ясно?

- Ясніше за г….,- відказав Віллі.

- А затичок для гузен нам не видали? - спитав Пітерс.

- Їх же скинули з літака сьогодні вранці. Хіба ти не одержав?

- Ні. Моя бабуся завжди казала, що жодне дитинча на всьому Півдні не має такого поганого шлунка. Одну мою пелюшку навіть виставлено у Смітсонівському інституті.

- Ну, годі брехати,- тихо мовив Віллі, одхилившись назад.- Ми маємо все зробити ще завидна, Томе?

- Зараз же.

- Бідолашна моя голівонька,- сказав Віллі.- Оце-то я вскочив у халепу з цими злодюгами й горлорізами.

- Заткнися, Віллі. Побачимо, який ти в бою.

Віллі кивнув головою і втупив своє видюще око вперед, на зелений острів, що немовби стояв навшпиньки на рудувато-коричневому корінні мангрів. Він ще тільки раз обізвався перед тим, як вони почали обходити мис:

- На цьому корінні трапляються добрячі устриці. Томас Хадсон мовчки кивнув головою.



XVI

Вони побачили шхуну одразу ж як обійшли мис і поминули вузьку протоку між тим островом і невеличким сусіднім острівцем. Вона стояла біля самого острова носом до берега, із щогли звисали пагони дикого винограду, а палуба була вкрита зеленим мангровим гіллям.

Віллі одхилився назад і тихо промовив майже у вухо Пітерсові:

- Човна на ній немає. Перекажи далі.

Пітерс обернув своє веснянкувате обличчя й сказав:

- Човна на ній немає. Певно, поїхали на берег.

- Піднімемось на борт і потопимо її,- мовив Томас Хадсон.- План той самий. Перекажи далі.

Пітерс нахилився вперед і заговорив Віллі у вухо, і Томас Хадсон побачив, як той похитав головою. Потім підняв руку й показав пальцями очко. Очко наче дірка в гузні, подумав Томас Хадсон.

Вони підійшли до шхуни з граничною швидкістю, на яку був здатен кавовий млинок у них за кормою, і Томас Хадсон вправно, без найменшого поштовху, пристав до борту. Віллі накинув кішку на планшир шхуни, міцно закріпив її, і вони всі троє майже воднораз опинилися на борту. Під ногами в них було мангрове гілля з його свіжим мертвотним духом, і Томас Хадсон побачив замасковану диким виноградом щоглу, і все те знов діялося наче уві сні. Потім він побачив відчинений люк та відчинений і прикритий мангровим гіллям форлюк. На палубі нікого не було.

Томас Хадсон махнув рукою до Віллі, щоб той ішов до форлюка, а сам націлив туди автомат і подивився, чи поставлено спуск на безперервну стрільбу. Під босими ногами він відчував тверді округлі гілки, слизьке листя і теплі мостини дерев’яної палуби.

- Скажи їм, нехай виходять з руками вгору,-тихо мовив він до Пітерса.

Пітерс грубо, гортанно заговорив по-німецькому. Ніхто не обізвався, і нічого не сталось.

Цей бабусин онучок має добрячу дикцію, подумав Томас

Хадсон і промовив:

- Скажи, ми даємо їм десять секунд на те, щоб вийшли. Будемо поводитися з ними як з військовополоненими. Потім лічи до десяти.

Пітерс говорив так, наче виголошував вирок усій Німеччині. Який величний голос, подумав Томас Хадсон і швидко озирнувся, чи не видно де човна. Та побачив лише темне коріння й зелене листя мангрів.

- Лічи до десяти й кидай гранату,- сказав він.- А ти, Віллі, пильнуй за тим розтаким форлюком.

- На ньому ж, розтуди його, гілля накидано.

- То заштовхни туди гранату, коли Пітерс кине свою. Не кидай, а заштовхни.

Пітерс полічив до десяти і, не сходячи з місця, високий, розслаблений у суглобах, мов бейсболіст на подачі, узяв автомат під ліву пахву, висмикнув зубами чеку і, потримавши у руці вже задимілу гранату, неначе давав їй розігрітися, рвучким рухом передпліччя - чисто як Карл Мейс,- жбурнув її в темряву люка.

Оце актор, подумав Томас Хадсон, дивлячись на нього. Адже він певен, що там унизу нікого нема.

Томас Хадсон ступив уперед, і далі тримаючи люк під прицілом свого “Томпсона”. Пролунав уривчастий гримкий вибух Пітерсової гранати, і Томас Хадсон побачив, як Віллі розсуває гілля, щоб укинути гранату в форлюк. І раптом праворуч від щогли, там, де звисали виноградні пагони, він побачив автоматне дуло, що виткнулося з гілля над тим самим люком, біля якого був Віллі. Він натиснув спуск, але й той автомат дав п’ять частих пострілів, що проляскотіли, мов дитяча тріскачка. Потім із сліпучим спалахом вибухнула граната Віллі, і Томас Хадсон, подивившись туди, побачив, що Віллі висмикує чеку з другої гранати. Пітерс лежав на боці, головою на планширі. Кров з його голови стікала в бортовий жолоб.

Віллі вкинув гранату в люк, і вона вибухнула з іншим звуком, бо перед тим закотилася десь далі під палубу.

- Як гадаєш, є ще хтось живий із тих падлюк? - спитав Віллі.

- Зараз я ще звідси одну вкину,- сказав Томас Хадсон. Він пригнувся й побіг, щоб не втрапити під вогонь з великого люка, а тоді обхопив рукою гранату-сіру, масивну, важку, з грубою насічкою,- висмикнув з неї чеку і, підступивши до люка, закотив гранату в корму. Розлігся вибух, тріск, і над розтрощеною зі споду палубою піднявся дим.

Віллі стояв і дивився на Пітерса, і Томас Хадсон теж підійшов і поглянув на нього. Пітерс лежав майже такий самий, який був завжди.

- Ну от, нема в нас більше перекладача,- мовив Віллі. Його видюще око посіпувалось, але голос звучав рівно.

- Швидко вона осідає,- сказав Томас Хадсон.

- Вона й так сиділа на мілині. А тепер хилиться набік.

- Ми ще не встигли багато чого зробити, Віллі.

- І рахунок нічийний. Один - один. Але триклятий черепашатник ми все-таки потопили.

- Катай-но ти назад і повертайся з Арою та Генрі. Нехай Антоніо виведе катер до мису, як тільки почнеться приплив.

- Спершу я перевірю, що там унизу.

- Я сам перевірю.

- Ні,- сказав Віллі.- Це моє діло.

- Як ти себе почуваєш, хлопче?

- Дуже добре. От тільки засмучений звісткою про смерть містера Пітерса. Треба закрити йому обличчя. І повернути його так, щоб голова була вище, бо шхуна сідає на цей бік.

- А що з тим гадом на носі?

- Шмаття.



XVII

Віллі поїхав по Ару та Генрі. Томас Хадсон лежав за високим планширом шхуни ногами до люка й видивлявся, чи не з’явиться човен. По той бік люка ногами до нижчого борту лежав Пітерс. Обличчя його було накрите німецькою матроською робою. Як це я ніколи не помічав, що він такий високий на зріст, подумав Томас Хадсон.

Вони з Віллі разом оглянули шхуну всередині, де все було шкереберть. На борту залишався тільки один німець - той, що вбив Пітерса. Певно, прийняв його за командира. Вони знайшли на шхуні ще один автомат Шмайссера й тисячі зо дві патронів у металевому ящику, що був розкритий обценьками чи консервним ножем. Як видно, ті, що поїхали на берег, забрали зброю з собою, бо нічого більше на борту не було.

Човен мав щонайменше шістнадцять футів завдовжки й чималу вагу, якщо судити з підпор та слідів від його днища на палубі. Запас харчів у них ще був достатній: переважно в’ялено риба та просмажена насухо свинина. Пораненого вони залишили на шхуні, і саме він стріляв у Пітерса. Він мав тяжку рану в стегні, що вже майже загоїлась, і другу таку саму - в м’якуші лівого плеча. Були в них детальні карти узбережжя й Вест-Індських островів та ще ящик сигарет “Кемел” без фірмової марки, з написом “Постачання флоту”. Ні кави, ні чаю і ніякого спиртного на шхуні не було.

Поставало питання, що вони робитимуть тепер. Та й де вони. Вони напевне бачили або чули короткий бій, що відбувся на шхуні, і тепер могли повернутися по свої припаси. Бачили, мабуть, і те, що один поїхав у шлюпці з підвісним мотором, а з пострілів та вибухів гранат зміркували, що на борту ще може бути троє вбитих чи тяжко поранених. Отже, могли повернутися чи то по припаси, чи то по щось інше, сховане на шхуні, я коли споночіє, зробити спробу дістатися до материка, Якби вони й сіли на мілину, то легко зняли б човен самотужки.

Човен у них був, як видно, надійний. А Томас Хадсон не мав тепер радиста, щоб передати прикмети човна, і, отже, шукати його не було кому. До того ж, якби вони захотіли й наважились, то могли б спробувати поночі захопити катер. Але це було малоймовірно.

Томас Хадсон обмірковував усе так ретельно, як тільки міг. І зрештою розважив: вони напевне заб’ються в мангрові хащі, витягнуть на берег човен і сховають його. Якщо ми поткнемося за ними, вони легко зможуть перестріляти нас із засідки. А тоді рушать до внутрішньої затоки, вийдуть на відкриту воду і спробують проскочити вночі повз Кайо-Франсес. Це неважко. Харчі якісь знайдуть по дорозі, а ні - то заберуть десь силоміць і отак підуть собі на захід, щоб потім пробратися до котрогось із німецьких земляцтв поблизу Гавани, де їх переховають і всіляко підтримають.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций