Ернест Хемінгуей Острови в океані: Частина перша - Біміні — C. 17

Розміщено Шкільні твори в 7 июля 2016





На припливі під легким бризом катер стояв майже непорушно, і він почепив рушницю за ремінь на одну з рукояток штурвала, так щоб вона була напохваті, а сам ліг на надувний матрац, простелений на містку. Лежачи на животі спиною до сонця, він дивився туди, де Роджер і хлопці полювали з гарпунами. Всі вони раз по раз пірнали, зникаючи під водою на якийсь час, а тоді виринали, щоб набрати в легені повітря, і знову йшли під воду. Щоразу, як котрийсь із них з’являвся на поверхні з рибою на вістрі гарпуна, Джозеф підгрібав туди, знімав здобич із гарпуна й кидав у човен. Томас Хадсон чув його вигуки й сміх, а коли Джозеф струшував з гарпуна чи знімав рукою рибу й шпурляв її у затінок на кормі, бачив яскраве риб’яче забарвлення - червоне або червоне з коричневими цятками, червоно-жовте або в жовту смужку.

- Едді, зроби ласку, дай чогось випити! - гукнув він з містка.

- А чого б ви хотіли? - Едді вистромив голову з камбуза. На ньому були старий фетровий капелюх та біла сорочка, і при яскравому світлі сонця Томас Хадсон побачив, що в нього червоні очі, а губи намащені меркурохромом.

- Що ти зробив із своїм ротом? - спитав він.

- Та вийшла вчора ввечері одна халепа. Я оце щойно помастив. А що, дуже кепсько?

- Ти схожий на дешеву повію.

- От чорт,- сказав Едді.- Я мастив у темряві, не дивлячись. Просто навпомацки. То що ж вам дати? Джину з кокосовою водою? Кокосову воду я маю.

- Дуже добре.

- А може, зробити “Зеленого Айзека”" за особливим рецептом?

- Чудово. Зроби за особливим.

Томас Хадсон лежав на матраці так, що голова його була в затінку штурвальної площадки, і коли Едді вийшов на палубу з високою склянкою холодного напою - джин, лимонний сік і зелена кокосова вода з подрібненим льодом та домішкою гіркої ангостури, що надавала коктейлеві іржаво-червонуватого кольору,- то поставив її в той затінок, щоб не розтанув лід, поки він дивиться на море.

- Хлопцям начебто добре ловиться,- сказав Едді.- Риби на обід уже досить.

- А що ще буде?

- До риби - картопляне пюре. І салат з помідорів. А почнемо з картопляного салату.

- Звучить непогано. Картопляний салат уже готовий?

- Картопля ще не охолола, Томе.

- Едді, ти любиш куховарити, правда?

- Та певно, що люблю. І плавати на катері люблю, і куховарити. А от чого не люблю - то це скандалів, бійок і всяких інших халеп.

- Одначе з усіх тих халеп ти виходив з честю.

- Я завжди старався уникати їх, Томе. Часом їх не уникнути, але я завжди старався.

- А що було вчора ввечері?

- Та пусте.

Він не хотів говорити про це. І про ті численні халепи, що були в його минулому, ніколи не розводився.

- Ну гаразд. А що в нас іще на обід? Хлопців треба добре годувати. Вони ж ростуть.

- Удома я спік солодкий пиріг і взяв із собою, а на лід поклав два свіжі ананаси. Наріжу їх скибочками.

- Добре. А як зготуєш рибу?

- Як захочете. Побачимо, що там буде найкращого з їхньої здобичі, а тоді зготуємо так, щоб усім смакувало - і хлопцям, і вам, і Роджерові. Он якого великого жовтохвоста витяг Девід. Він підчепив був одного й перед цим, але впустив. А цей справді здоровенний. От тільки надто далеко хлопець заплив. І риба досі в нього на гарпуні, а Джо он куди к бісу погріб, аж до Енді.

Томас Хадсон поставив у затінок склянку з коктейлем і підвівся.

- Боже милий! - вигукнув Енді.- А що я казав!

Трохи оддалік, виткнувшись над синявою моря, мов коричневе вітрило рибальського човна, і розтинаючи воду потужними рухами хвоста, високий трикутний плавник швидко посувався до підводної печери в кінці рифу, де хлопець у масці тримав над водою впольовану рибу.

- Боже милий! - сказав Едді.- Акула-молот, та ще й яка величезна. О господи, Томе! Господи боже мій!

Томас Хадсон потім пригадував, що найдужче його вразило, який високий той плавник і як він шарпався то в один, то в другий бік - мов собака, що йде по сліду,- та все ж таки стрімко мчав уперед.

Він ухопив свою рушницю й вистрелив, поціляючи трохи попереду. Вийшов переліт, куля збила сніп бризок, і він згадав, що дуло рушниці густо змащене. А плавник і далі розтинав воду.

- Кинь їй ту кляту рибину! - гукнув Едді до Девіда і, зіскочивши з рубки, гайнув до кубрика.

Томас Хадсон вистрелив знову, й цього разу сніп бризок зметнувся позаду. Йому судомило шлунок, неначе щось схопило всередині й не відпускало, і тоді він вистрелив ще раз, цілячись так ретельно й несхибно, як тільки міг, цілком усвідомлюючи, що зараз важить цей постріл, але бризки води зметнулися попереду. А плавник і далі посувався з тією самою страхітливою неухильністю. Тепер у нього залишався тільки один постріл і жодного патрона в магазині, а тим часом акула була вже ярдів за тридцять від хлопця, усе так само розтинаючи воду трикутним плавником. Девід зняв з гарпуна рибу й тримав її у руці, маску він зсунув на чоло і невідривне дивився, як акула наближається до нього.

Томас Хадсон силкувався перебороти напруження й цілити напевне, затамувавши віддих і не думаючи ні про що, крім пострілу; він міцно стискав рушницю і поціляв трохи попереду й під самий низ плавника, що шарпався тепер дужче, ніж раніш; аж раптом почув, як на кормі зацокотів автомат, і побачив навколо плавника бризки води. Потім автомат ударив знову, короткою чергою, і вода зметнулася вузьким снопом біля самої основи плавника. Він вистрелив і собі, й тієї ж миті пролунала ще одна автоматна черга, коротка й туга, і плавник зник під водою, а тоді вода в тому місці завирувала, і величезна акула-молот,- Хадсон такої ніколи й не бачив,- викинулася з моря білим черевом догори й шалено заметалася на спині, збурюючи воду, мов акваплан, її біле черево безсоромно вилискувало проти сонця, паща завширшки в ярд ніби застигла в кривому осміху, на голові стриміли великі роги з очима на кінцях, і вона підстрибувала й ковзала по воді, а Едді розпорював її біле черево автоматними чергами, залишаючи на ньому темні цятки, що враз червоніли, аж поки вона тріпнулась і зникла під водою, і Томас Хадсон бачив, як вона раз по раз перевертається, ідучи на дно.

- Ану завертайте сюди тих бісових хлопчаків! - почув він крик Едді.- Несила мені більше це бачити.

Роджер уже швидко підпливав до Девіда, а Джозеф затягнув Енді в човен і квапливо веслував до них.

- Хай йому чорт,- мовив Едді.- Чи ви бачили коли таку акулу? Хвалити бога, що видно з поверхні, коли вони женуться за здобиччю. Ні, ви бачили, як вона гнала?

- Дай-но мені коробку патронів,- сказав Томас Хадсон. Ноги в нього підтиналися, усередині млоїло.- Ану, гребіть сюди! - гукнув він.

Вони пливли поруч із човном, і Роджер підсаджував Девіда через борт.

- Могли б уже й далі ловити,- сказав Едді.- Тепер усі акули кинуться до неї. Вона принадить їх з усього океану. А ви бачили, Томе, як вона, стерво, викинулась на спину й почала крутитися? Боже милий, ото акулисько! А як наш хлопчина наготувався кинути їй рибу, бачили? Ну й Деві! Ну й молодець!

- Краще нехай пливуть сюди.

- Авжеж, нехай пливуть. То я просто так сказав. Он уже пливуть. Зараз всі будуть тут, не турбуйтеся.

- О боже, ото був жах. Звідки в тебе автомат?

- Та комісар почав був до мене чіплятися, що я держу його вдома, то я сховав його тут, у скриньці під койкою.

- А ти таки вмієш стріляти.

- Ой, та як же не зуміти, коли та бісова акула погнала просто на нашого Деві, а він так і завмер із своєю рибиною в руці, щоб шпурнути їй у пащу. Жде і очей з неї не спускає. Не приведи мені боже ще коли в житті таке побачити.

Човен підійшов до катера, і ловці перелізли через борт. Хлопці були мокрі й дуже збуджені, а Роджер ледве тримався на ногах. Він підійшов до Едді й потиснув йому руку, і Едді сказав:

- Даремно ми дозволили їм ловити аж там за такого припливу.

Роджер похитав головою і обійняв Едді за плечі.

- Це я винен,- провадив Едді.- Я ж тутешній, не те що ви. Отож ви ні в чому не винні. За все маю відповідати я.

- Ти вже відповів, і відповів добряче,- сказав Роджер.

- Е, к бісу,- мовив Едді.- Хто б не поцілив так близько.

- Ти бачив її, Деве? - дуже чемно запитав Ендрю.

- Тільки в самому кінці, а до того лише плавник. Потім побачив усю, і тоді вже Едді її поцілив, а вона пірнула й викинулась на спину.

Едді розтирав його рушником, і Томас Хадсон бачив, що ноги, плечі й спина хлопця досі вкриті сиротами.

- А як вона вистрибнула з води й заметалася на спині! - озвався Том-молодший.- Ніколи ще такого не бачив.

- І навряд чи скоро знову побачиш,- сказав йому батько.

- Ваги в ній, певно, фунтів з тисячу,-мовив Едді.- Навряд чи є в світі більша акула-молот. О боже, Роджере, ви бачили той її плавник?

- Бачив,- відказав Роджер.

- А витягти її не можна? - спитав Девід.

- Куди там к бісу,- відповів Едді.- Вона так і пішла перевертом чортзна в яку глибочінь. Десь вона вже сажнів за вісім-десять, і зараз весь океан її жертиме.


Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций